Зараз, коли в Європі змінними темпами йдуть процеси, пов'язані зі створенням політичних альянсів та альянсів у галузі безпеки, Україна опинилася між НАТО, що розширюється та Росією, котра активно поривається зберегти у стосунках з Києвом роль покровителя.
Офіційно Україна орієнтується на Захід. У серпні цього року на Чорному морі під самим носом у розчленованого російського флоту буде проведено військово-морські навчання НАТО, а нещодавно Київ підписав угоду з НАТО про особливе партнерство, відкинувши спочатку пропозицію про приєднання до альянсу в галузі безпеки колишніх радянських республік, очолюваному Росією.
Україна, яка посідає третє місце серед країн, що отримують найбільшу допомогу від США після Ізраїлю та Єгипту, всюди говорить про те, що США - її "стратегічний партнер".
Водночас Володимир Горбулін, секретар Ради національної безпеки та оборони України, заявив в інтерв'ю, що Росія залишається головним торгівельним партнером Києва і що без цих стабільних двосторонніх економічних відносин "не зможуть існувати ані Україна, ані Росія".
Домогтися того, аби були задоволені й Вашингтон, і Москва, буде нелегко. Їхні інтереси у регіоні абсолютно різні в усіх аспектах: від поставок зброї українського виробництва до вибору маршрутів для транзиту нафти до Чорного моря. Як підкреслив Горбулін, Україна переслідуватиме власні інтереси, однак він пояснив, які її симпатії.
"Якщо казати чесно і відкрито, але, можливо, недипломатично, то я хотів би звернути увагу ось на що : стратегічні партнери - це ті, між ким існує довіра та прагнення до надання допомоги без попередніх умов, - зазначив він. - Протягом деякого часу США були у цьому плані бездоганні... Проте з Росією, попри наше стратегічне партнерство, у нас дуже непрості стосунки".
Ця напруженість особливо наочно помітна у Севастополі, місті, що протягом останніх двох сторіч Росія захищала у війнах ціною десятків тисяч життів.
Президент Єльцин п'ять разів відміняв заплановані поїздки на Україну, перш ніж вилетів 30 травня до Києва, щоб підписати договір про дружбу з керівником України Леонідом Кучмою. Безвихідь здолали завдяки тому, що спочатку Єльцин, а потім Кучма підписали окремі угоди з НАТО.
Згода Єльцина передати частину кораблів Чорноморського флоту українським ВМС, що формуються, та вносити орендну плату за використання порту Севастополя свідчила про демонстративну та офіційну відмову від зазіхань на це місто, з котрими незмінно виступають у Москві російські націоналісти.
Єльцин, котрий демонстративно проявляв братерські почуття відносно України, у порядку імпровізації також намітив лінію поведінки для російських посадових осіб. Кожного ранку, сказав він, ви повинні думати: "Що я зробив для України?" Потім він звернувся до Кучми із запевненням, якого зовсім не домагалися українські посадові особи: не переймайтеся, сказав президент, Росія завжди захищатиме вас.
Україні буде особливо важко лавірувати у буферній зоні між Росією та Заходом, через те, що вона має тісні історичні та культурні зв'язки зі своїм великим сусідом.
Хоча українські націоналісти-екстремісти, котрі складають меншість, відкидають усе російське, не так просто покінчити зі спадком багатовікових уз та спільної історії.
Нещодавнє опитування громадської думки, проведене Європейською комісією, виявило, що 46 відсотків українських респондентів вважають, що майбутнє їхньої країни пов'язане з Росією, порівняно з 17 відсотками, котрі вважають США, та 15 відсотками, що вважають "Європейський союз" головними союзниками України.
