Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Українська глибинка перетворюється на блокадний Ленінград

28 жовтня, 1998 - 00:00

Сірі й глевкі, невипечені як слід, буханці хліба, котрі пенсіонери України — держави з багатовекторними напрямками стратегічного міжнародного партнерства, учасника грандіозних космічних акцій «Сі Лонч» та «Глобал стар» — печуть собі з комбікормів, аби не вмерти з голоду.

Районне відділення Пенсійного фонду пропонує «збартеризувати» пенсію на продукти харчування. Інша справа, Львівське обласне управління у справах захисту прав споживачів, опротестувавши видану в рахунок пенсії фермерським господарством «Лелека» вермішель, зробило висновок, що виріб «не відповідає нормам виготовлення з борошна, вищого гатунку».

Інформацію про календарне надходження коштів на районний рівень керівництво Пенсійного фонду віднедавна вперто замовчує. А загалом ще до травня нинішнього року пенсії в районі виплачували з запізненням у чотири місяці. Тепер їх виплачують регулярніше, але крихітними дозами — 40–60 відсотків щомісяця.

— Керівництво Пенсійного фонду каже, що побоюється за безпеку інкасаторів, котрі розвозять гроші. Але, натомість, у провінції ширяться різноманітні чутки. Більшість пенсіонерів переконані тепер, що їхні гроші використовуються не за призначенням. Наприклад, у нашому селищі Добротвір, після того, як привозять гроші, пенсії не виплачують ще 2–3 тижні, переконаний Василь Мудрик.

Йому — інвалідові з дитинства, та дружині, котра хворіє на церебральний параліч і ледве дибає у власній хаті, вдалося, проте, народити й виховати двох здорових доньок. Старша ходить до шостого класу, а молодшій — шість років. Але тепер, коли родина Мудриків пече свій хліб насущний з комбікорму («який ще потрібно знайти, на вулиці ж він не лежить», — говорить Василь Петрович), думки про те, як і за рахунок чого прожити в майбутньому, обсідають батькову голову й деколи трансформуються вже у зовсім несподівані рішення. Прости йому, Господи, те, що він зараз говорить, бо немає його вини в сказаному.

— Деколи мені здається, що іншого виходу, окрім того, щоб взяти і... продати старшу доньку, вже немає й не буде...

№206 28.10.98 «День»

При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»

Олександр ІВАСІВКА-НАВРОЦЬКИЙ
Газета: