Судячи з усього, українцям доведеться найближчим часом вивчити нове слово, що так само, як «коаліція», починається на букву «к», — це «коабітація», або сohabitation (у перекладі з французької мови — «співжиття», «співіснування»). Термін, знайомий французькій політиці. Коабітація означає співіснування президента та уряду, представлених політичними силами, які перебувають у опозиції один до одного. Така система діє у Франції. І ця країна благополучно пережила вже три такі періоди (1986 —1988, 1993 — 1995, 1997 — 2002). На щастя для французів, перший період був лише через 28 років після зміни Конституції 1958 року. В Україні це сталося майже відразу після набуття чинності нової Конституції. Ми вже пережили протистояння Ющенко — Тимошенко і тепер, схоже, доведеться готуватися до нового: Янукович —Тимошенко.
«Я не програла. Програли ті, хто вважає, що через правосуддя можна затверджувати фальшивих президентів», — у суботу ця фраза Юлії Тимошенко облетіла всі інформаційні агентства. Після того як прем’єр заявила про відкликання позову і залишила залу суду, в когось могло скластися враження, що вона здалась. Аякже! Юлія Володимирівна налаштована боротися. Тільки вже не в суді, а в парламенті.
Учора бютівці зробили Вікторові Федоровичу передінаугураційний «подарунок» — зажадали позачергового засідання Ради стосовно питання відставки Кабміну. «Найнебезпечніше сьогодні — це невизначеність у владі. Саме тому Блок Юлії Тимошенко, фракція нашого блоку в парламенті наполягає на негайному розгляді цього питання і для цього внесла 150 підписів, аби цей проект був розглянутий не пізніше середи», — зазначається в заяві першого віце-спікера Олександра Турчинова.
Тимошенко вкотре йде ва-банк. Вона хоче показати, що в Януковича немає більшості в парламенті, що в нього немає голосів за відставку чинного уряду. Мовляв, зарано кричати «УРА!» і чіпці підкидати. Одним словом, у БЮТ вирішили зіпсувати Регіонам свято.
— Нам докоряють, що Юлія Тимошенко тримається за крісло, — зазначив у розмові з «Днем» бютівець Володимир Яворівський. — Ми вирішили продемонструвати — будь ласка, уряд готовий піти у відставку. Якщо так склалося, що прийшов новий президент, хай формується нова команда. Ми готові до того, аби розглянути це питання.
— Але якщо відставки не станеться, то Вікторові Федоровичу і Юлії Володимирівні доведеться деякий час працювати разом.
— Я гадаю, що і в нього, і в неї вистачить розуму не починати війну. Я вважаю, вони можуть навіть десь сісти, переступити через якісь свої образи та амбіції й деякий час думати про країну.
А поки обраний президент Віктор Янукович в інтерв’ю українським телеканалам оповістив свій список кандидатів на посаду прем’єр-міністра. Це Азаров, Яценюк і Тігіпко. Юлії Тимошенко, певна річ, у цьому списку немає.
У кого з цієї трійки найбільші шанси сісти в прем’єрське крісло? На сьогодні шанси невеликі у всіх трьох. Мінімальні — в Азарова. Погодьтеся, дуже важко собі уявити, аби ідейні нашоукраїнці проголосували за Миколу Яновича.
Щодо двох банкірів, то ні Яценюк, ні Тігіпко нічого не дають Януковичу в парламенті. У них немає жодного свого депутата. Є симпатики, але офіційно ні Тігіпко, ні Яценюк не мають своїх фракцій. Щоправда, в Яценюка є невеликий сегмент у НУ-НС. Його останнім часом активно лобіює Давид Жванія, але цього явно недостатньо.
Насправді, обраний президент може розглядати кого завгодно, але за Конституцією — його справа маленька: після розпаду «старої» коаліції прийняти кандидатуру, запропоновану «новою». А бліцкриг із НУ-НС явно провалився.
Отже, Вікторові Федоровичу зараз не позаздриш. Його перемога — це перемога Наполеона, якому дісталася спалена Москва. У крайньому випадку залишається можливість дострокових виборів, але в них ніхто з парламентських сил не зацікавлений. Усі без винятку недолічаться багнетів. А НУ-НС і блок Литвина, швидше за все, взагалі не потраплять до нового парламенту.
Залишається третій варіант — незвичне для українського вуха слово «коабітація».
КОМЕНТАРI
Андрій ЄРМОЛАЄВ, політолог, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Сьогодні Юлія Тимошенко продовжує політичну гру навіть після політичної інсталяції з судом. Враховуючи, що в парламенті ще не завершені переговори щодо нової коаліції «під Януковича», Тимошенко та її соратники прагнуть форсувати питання про відставку. Розрахунок у цьому випадку очевидний: поки не завершені переговори й немає остаточних взаємних гарантій щодо співпраці в новій більшості, вона розраховує провалити голосування за свою відставку. Тим самим гарантувати своєму уряду роботу до кінця сесії, з розрахунком, що за цей час у парламенті не з’являться нові коаліції.
Створення більшості стане більш вірогідним після інавгурації, коли всі неформальні домовленості можна буде вербалізувати в новий договір і визначитися зі складом уряду. Ось цей невеликий часовий люкс (час найбільшого комфорту) і намагається використовувати Тимошенко, щоб не допустити появи нової коаліції. Більше того, невдале голосування за відставку — важливий психологічний чинник тиску на депутатський корпус.
На мою думку, складнощі зі створенням нової коаліції ще є — в плані легітимності рішень і готовності проголосувати. Щодо формату коаліції та її учасників — є різні варіанти: якісь є більш вірогідними, якісь — менш, але очевидно, що це може бути лише коаліція компромісу, в якому регіонали, блок Литвина, НУ-НС і, можливо, комуністи можуть створити певний дієздатний варіант співпраці. Тим більше, що їм потрібно створити ще й договірну базу щодо складу коаліції. На цих протиріччях нині й грає команда Тимошенко, тому що індульгенція у вигляді невдалого голосування за відставку — це продовження інтриги.
Що стосується прем’єр-міністра. Віктор Янукович у своєму інтерв’ю висловився досить дипломатично — визнав, що обговорюються три кандидатури відомих політиків як кандидати у прем’єри. Я б розцінив його заяву як готовність співпрацювати зі всіма трьома політиками. Слід враховувати, що розглядається не лише посада глави уряду, але й керівника Національного банку, фінансово-економічного блоку в уряді, який, вочевидь, відіграватиме ключову роль, враховуючи антикризові завдання та реформи. Потрібно за кимось закріпити реформаторську лінію, хтось має стати обличчям економічних реформ. Я гадаю, що всі три кандидатури будуть залучені до нової влади, у тому випадку, якщо все ж буде сформовано нову коаліцію.
Мені здається, що некоректно зараз проводити якісь рейтингові порівняння, тому що Регіони спочатку були орієнтовані на кандидатуру Миколи Азарова. Високий рівень підтримки дозволяє Тігіпку розраховувати на компроміси в парламенті. НУ-НС теж робить ідеологічний вибір, тому й обговорюється кандидатура Яценюка як варіант можливого компромісу. Тому цілком можливо, що хтось із них стане прем’єром, хтось рухатиме фінансово-економічний блок і займатиметься реформами, а хтось може претендувати на керівництво Національним банком.
Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог, директор соціологічної служби «Український барометр»:
— Оптимальним варіантом для України є Тимошенко. Далі в бік зменшення оптимальності йде Тігіпко, Яценюк, Азаров. Усі три кандидатури, озвучені Януковичем, на сьогодні мають мало шансів стати прем’єр-міністром. Якщо казати про внутрішньополітичну оптимальність, то Януковичу потрібно шукати фігуру, яка володіє енергетикою Тимошенко, але не несе в собі небезпеку до осені перебрати на себе рейтинг самого Віктора Федоровича. За такого розрахунку, Азаров не підходить на посаду, бо не йде ні в яке порівняння з енергійнішим і підготовленішим прем’єром Тимошенко.
Рейтинг Тігіпка зросте до листопада й порівняється з рейтингом Януковича. Яценюка не пропустить Ющенко через особисту неприязнь, оскільки Арсеній Петрович перед першим туром виборів не зняв свою кандидатуру на користь Ющенка. Якщо Яценюк стане прем’єр-міністром, то «Наша Україна» втратить свою політичну перспективу.
Усі три озвучені кандидатури підходять на цю посаду, але, швидше за все, Януковичу доведеться продовжувати пошуки. А це, звичайно, буде ослаблювати роботу щодо коаліції, оскільки в Україні більшість у парламенті створюється під прем’єра, а не під політичну програму.
Доки Янукович не покаже прем’єра, який збере не менше, ніж Тимошенко, про коаліцію говорити не доводитися. Прем’єр повинен зробити за президента важку роботу — об’єднати депутатів довкола себе. Оскільки не стільки важлива фігура прем’єра, як прийняття бюджету, програми уряду під час кризи, організація роботи Кабінету Міністрів. Сама по собі коаліція, навіть підписавши необхідні документи, цю роботу не виконає.
