Для більшості молоді Радянський Союз, холодна війна, ФРН і НДР — це сторінка з підручників історії, але історії живої. Такої, яка вплинула на долі їхніх батьків і дала шанс новим поколінням. Але слід глибоко аналізувати, як скористалися українці своїм шансом.
«День» звернувся до молодих людей із запитанням: «Що для вас означає падіння Берлінської стіни?»
Сергій СТУКАНОВ, аспірант Донецького національного університету, учасник Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді:
— Як на мене, насамперед слід наголосити на символічному значенні цієї події. Хоча її не можна розглядати поза ширшим історичним контекстом (ясна річ, що глибинні світоглядні зміни, яких зазнало населення однієї шостої суходолу близько двадцяти років тому, були спричинені загальним процесом розкладу радянської ідеології та занепаду соціалістичної системи, в якому означена подія була тільки моментом), її символічне значення — і не тільки у сенсі протистояння тоталітаризму та демократії — має виняткову вагу. Річ у тім, що під певним кутом огляду — а саме з точки зору ѓенези культурно-історичних типів (термін Данилевського) — зведення Берлінськоі стіни виглядає не так встановленням символічного кордону між протиборчими суспільно-політичними системами, як кульмінаційним моментом екстенсивного (експансіоністського) розвитку російської цивілізації, що усвідомила була себе через протиставлення «Європі» принаймні в XIX ст., а несвідомо це відчувала, либонь, із допетровської доби (той факт, що означена антитетичність зберігається й культивується в свідомості росіян і нині, вже за однакового — капіталістичного — способу виробництва, свідчить на користь тієї думки, що боротьба соціалізму й капіталізму була лишень своєрідними декораціями справжньої борні, котра триває й по їхній зміні). У цьому світлі ліквідація Берлінської стіни стала для багатьох країн Центральної Європи (і меншою мірою — для України) промовистим символом, який засвідчив: перебування у сфері впливу Росії не є їхньою неуникненною історичною долею, й «пропащий час» (як метафорично висловився іще М. Драгоманов про перебування України в складі Російської імперії) нарешті добігає кінця. На жаль, Україна розгледіла цей аспект таки набагато слабше: на відміну від західних сусідів, для переважної більшості українців світоглядне значення обговорюваної події пролягло аж ніяк не в площині геополітичного самовизначення України. Гадаю, не дуже помилюся, якщо скажу, що на тлі економічної ями, в яку звалилася країна в 1990-х, світоглядне осмислення поточних змін для більшості відійшло на казна-який план, поступившися безоглядному зануренню в хвилинні потреби (проблема індивідуального виживання) та/або втечі від захланності сього світу (проблема індивідуального спасіння, що вилилась у лавиноподібну з’яву всіляких релігійних сект та спільнот). За іронією долі, саме інертність геополітичного мислення й перекреслила згодом чи не всі можливості, що їх відкрило перед Україною падіння Берлінської стіни. Мабуть, найбільш наочно це видно, зокрема, на прикладі свободи пересування, що нею встигло скористатись чимало наших — колишніх — співвітчизників, котрі назавше полишили країну в 1990-ті. Європа, для якої падіння Берлінської стіни стало поштовхом до щонайактивнішої внутрішньої інтеграції, хутко згуртувалася та «згрупувалася» (немов перед стрибком — економічним, політичним абощо), — і ось перед українцями зросла нова — дарма, що не залізна — цупка завіса візового режиму, а сама Україна вже вкотре в історії залишилася «по цей бік» барикад. Гадаю, резюме до усього сказаного може бути такий дидактичний висновок, який було б не кепсько засвоїти сучасній українській молоді: за правду й свободу потрібно боротися, тоді справедливість — раніше чи пізніше — таки настане. Що ж до Німеччини, то й вона становить незлий приклад для нинішньої України. Розділена навпіл, країна змогла подолати наслідки цієї катастрофи й, попри усі труднощі, впевнено змагає до органічного одноцільного існування.
Артем ЖУКОВ, студент четвертого курсу Національного університету «Острозька академія»:
— Як і будь-який переломний момент, такий прецедент, як падіння Берлінської стіни, наприклад, попри суто позитивні моменти — возз’єднання, консолідація та практична економічна вигода, — має, природно, свої негативні сторони. Часом негатив від різких змін суспільство відчуває набагато сильніше, аніж поступове шліфування усталених принципів. Німеччина впродовж усього свого існування ще від часів Оттона І та Священної Римської імперії аж до об’єднання Бісмарка не була єдиним політичним організмом, що зумовило, переконаний, особливості німецької ментальності. Втім, такий акт злуки по-німецьки, в якому превелику роль віядіграла молодь країни і який має величезне практичне значення і до сьогодні, не вдалось зробити українцям у 1918 році. І попри те, що маємо черговий святковий день у нашому календарі, він залишається безперспективним символом до здобуття Україною незалежності. Реформація біполярності світу і втрата основного символу холодної війни — Берлінської стіни — одночасно принесли і зміну світогляду європейського тогочасного молодого покоління. Нам, українським студентам, варто взяти для себе зерно позитиву від того досвіду і, можливо, в майбутньому його застосувати для спростування конфронтаційних настроїв стосовно України і в Україні, але, як і в 1989 році, мирними кроками піти до консолідованої країни, в якій маємо гордість бути народженими.
Денис ПОД’ЯЧЕВ, соціолог, учасник Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді, Харків:
— Для української молоді така подія, як знищення Берлінської стіни, — це в першу чергу символ. Однак не такий, яким він є для більшості свідомої частини людства, де головний акцент постає в об’єднанні розірваних частин від початку чогось спорідненого. Для молоді це, так би мовити, символ початку свободи спілкування, взаємодії та життя пліч-о-пліч з тими, з ким розвела по різні боки чиясь холодна та жорстока воля.
Це, врешті-решт, символ перемоги над долею, адже ніщо не є так важливо для молоді, як здатність впливати на власну долю самостійно, не питаючи дозволу. Молодь не завжди може розуміти те, що вона є найактивнішою частиною свого народу, нації, однак вона добре відчуває те, що саме вона потерпає чи не найбільше від будь-яких штучно створених кордонів всередині цієї самої нації.
Молодь Німеччини, країни, яка заново народжувалася 1989 року, була 9 листопада того року на передовій знесення ненависного бар’єра між німцями. Й саме позиція молодих людей тоді слугувала гарантією того, що державне новоутворення, яке важко відроджувало зв’язки між обома частинами, не розпадеться. Сьогоднішня українська молодь, також не завжди усвідомлюючи це, йде в авангарді внутрішнього об’єднання ментально розколотої України. І, безумовно, саме ця верства пручатиметься найбільше, якщо які-небудь по-антидержавницькому налаштовані ляльководи від політики одного дня надумають прокладати кордон всередині українського народу.
