Сьогодні президенти України і Польщі — Віктор Ющенко й Олександр Квасневський — відвідають Львів у зв’язку з відкриттям історико-культурного заповідника «Личаківське кладовище». Вони візьмуть участь в урочистому відкритті меморіального комплексу Орлят. А напередодні і відкриття меморіалу і присутність на торжествах високих державних осіб перебували під загрозою зриву.
22 червня Верховна Рада ухвалила постанову (239 із 412 депутатів проголосували «за»), якою рекомендувала Львівській міській раді відмінити рішення від 13 червня про завершення впорядкування польських військових поховань 1918—1919 років на території історико-культурного заповідника «Личаківське кладовище» як таке, що прийнято без дотримання вимог чинного законодавства. Автором даної постанови є скандально відомий депутат Олег Тягнибок. Про це «День» учора повідомляв.
Однак учора ж парламент, на вимогу фракції БЮТ, відмінив своє позавчорашнє рішення («за» — 247 депутатів із 408). Отже, все прийняте раніше залишається чинним. Україна і Львів в очікуванні торжеств, багаторічний шлях до яких складався з болісних пошуків і мудрих компромісів. Напередодні відкриття меморіалу «День» попросив львів’ян висловитися з приводу ситуації на Личаківському кладовищі.
Зеновій СІРИК , секретар Львівської міської ради:
— Я думаю, що відкриття відбудеться «незалежно від погоди». І чим швидше це станеться, тим краще. Насправді 99% польських військових поховань на Личаківському цвинтарі вже існують більше нiж сiм років. Не пам’ятаю вже, хто, але хтось iз депутатів добре підмітив: а що б сталося, якби радянська влада танками і тракторами не знищила цього пантеону? З усіма його колонадами, левами, з тим усім, що там було? Зараз хтось би біг туди з лопатою чи трактором, їхав би туди, щоб збивати написи, щось руйнувати? Звичайно ж ні! Тобто треба закрити ту сторінку і думати про майбутнє, бо українсько-польські відносини — це не тільки відносини на цвинтарі. Так, можна вивчати нашу історію, можна досліджувати польські поховання на українській землі і українські поховання на польській. Але випливає серйозне питання — за яких умов ми будемо це вивчати, з якими настроями?
Моя особиста думка така: після того відкриття, через тиждень-два, всі просто про нього забудуть. Розумієте, коли на цьому не робиться політика, коли до цього не привернута увага високих Юпітерів, це вже стає не таким цікавим. А прості люди не розуміють, про що взагалі йдеться.
Є могили, є місце, де можна покласти квіти, і спитайте їх, чого там ще бракує? — вони вам не зможуть відповісти. Такими є реалії життя. Тому повторюю: треба працювати над майбутнім. От приїхала делегація з Перемишля, а 26-го треба їхати до Польщі нам, підтримувати українців у Перемишлі. Ми сусіди, ми приречені на добросусідські стосунки, і на цьому вже треба концентрувати свою увагу. А могили… Це вже відбулося. Історію не перепишеш, треба думати про день завтрашній.
Ярослав ДАШКЕВИЧ , професор, доктор історичних наук, заступник директора Iнституту археографії та джерелознавства ім. М.Грушевського НАНУ:
— Буду нагадувати про те, про що більшість мовчить. У даній ситуації сплутані дві речі. Перше — військове кладовище, відкрите ще у 1938 році, і говорити про якесь його відкриття, це ніби вдруге посвячувати церкву. До речі, я добре пам’ятаю часи, коли кладовище відкривалося, бо приблизно одночасно почалися погроми українських установ. І друге, що треба відділити, це — відкриття пам’ятника перемоги Польщі над Україною і, до речі, Росією. (А саме так виглядає.) Про останнє не дуже хочуть згадувати, але факт є фактом, адже зображення меча польського короля ХI століття, яким ніби він відкривав ворота до Києва, має значно ширший зміст, ніж можна вважати на перший погляд. Мені загалом цікаво, чому, коли львівські депутати приймали рішення, не згадував ніхто про історичну експертизу, цілком доречним було б зачитати історичну довідку, підписану відомими іменами. А ще хочу підкреслити, що коли львівські депутати голосували за ухвалу, на Лівобережній Україні щодо кількох пунктів звучали голоси проти. Та на це ніхто не зважав…
Можна наголосити і на такому: у Франції немає жодного пам’ятника, який би символізував перемогу Німеччини над Францією. На території Польщі немає монумента, який би класифікувався як символ перемоги німецької армії над польською. В цивілізованих країнах такі явища неможливі. Кладовища зберігаються, але не пам’ятники, що символізуют перемогу завойовників над громадянами тої держави, де монумент стоїть. Погодьтеся, це вже занадто…До речі, на території Польщі нікому не спало на думку ставити пам’ятники, що символізували б перемогу УПА над військовими підрозділами Польщі (я вже не кажу про козацьку добу), а такі моменти в історії були. Але говорити про такі монументи недоречно, неприпустимо.
Андрій СТЕЦЬКІВ , член обласної президії НСНУ:
— Рекомендації Верховної Ради Львівській міській раді — це лише рекомендації, а ще чесніше буде сказати — це є відверті політичні ігрища людей, які хочуть собі черговий раз заробити собі дешевий піар на польських військових похованнях. У мене виникає риторичне запитання: що робила Верховна Рада, щоб визнати ОУН-УПА воюючою стороною, що робила вона для того, щоб виділити хоча б одну копійку, аби відновити кілька чи хоча б одну могилу вояків УПА?
На жаль, але такі самі політичні ігри здійснюються і на польській стороні. І якщо потім будуть розбиратися, хто нашкодив справі, то не меншу відповідальність нестиме пан Пшивозняк — відповідальний за введення в експлуатацію цього цвинтаря. Цілий ряд кроків здійснювалися із порушенням ухвали Львівської міської ради, і заводилося це питання у глухий кут. Нездоровим силам, як в Україні, так і в Польщі, напевно, вигідно, щоб наші стосунки загострювалися. Шкода, дуже шкода, що таке відбувається…
До речі, питання виникає у мене і до міського голови як людини, на яку покладений контроль за виконанням ухвали. Адже він не вжив усіх відповідних заходів до виконавчих служб Львівської міськради щодо точного дотримання рішення, прийнятого львівськими депутатами.
Я говорю із повною відповідальністю — дивно і неприємно, як на мене, що часто порушуються домовленості, досягнуті на міждержавному рівні. Я думаю, що деяким силам у Польщі вигідно, щоб цей цвинтар не був відкритий, причому не менше, ніж деяким силам в Україні. Але я надіюся, що іншим політикам вистачить здорового глузду і ми відкриємо і меморіал УГА, і польські військові поховання, і займемося іншими питаннями. Зокрема, фракція «Наша Україна» буде ініціювати питання про створення меморіалу українських військових поховань на Марсовому полі. Тому що там поховано не менше українців, які воювали на різних сторонах — чи в УПА, чи в Радянській армії, чи у лавах Січових стрільців.
До речі, чого треба вчитися у поляків, так це того, як у них на державному рівні поставлені подібні питання, працює ціле міністерство охорони боротьби та мучеництва, і все фінансується з бюджету. Порівняйте: у нас лише комісія, у них — міністерство. Це є дві великі різниці. Якщо ми хочемо дбати за свою історію, то давайте це робити, а не боротися з чужою.
Любомир МЕДВІДЬ , академік Академії мистецтв, народний художник України:
— Щиро кажучи, я довго намагався бути відстороненим від ситуації, не через відсутність інтересу до питання, а через те, що воно мені боліло. Народився я у Варяжі Сокальського району, мене війна застала дитиною на кордоні, першому кордоні, встановленому між Радянськм Союзом і тодішньою Польщею, що перебігав через Буг. Тобто ми опинилися в Польщі, і моїй родині довелося пережити операцію «Вісла». Знаю все не з переказів, усе відчув сам, на власній шкірі, однак у мене не залишилося на тіні неприязні до поляків, і мені було прикро дізнаватися часом про якісь факти неприязні з боку польського — до українського народу.
Я вважаю, що львівські депутати прийняли європейське рішення, рішення, скероване у майбутнє. І якщо хтось із українців буде почувати себе якоюсь мірою ображеним, треба це стерпіти і змиритися, бо є вища мета — справжнє порозуміння між народами. І це саме я би хотів, щоб існувало і з боку польського.
