Йшлося про те, що останніми роками спостерігається помітне зниження інтересу до України у світових ЗМІ. Україна згадується частіше за все, на жаль, у зв'язку з Чорнобилем. Світові інформагентства швидше повідомлять про якийсь прорив колектора, аніж про 100-тисячний мітинг. Та й українські ЗМІ відрізняються, за словами доктора соціології Наталі Костенко, «разючою самоцентричністю»: до 60% усіх їхніх повідомлень стосуються України, що набагато вище від аналогічного показника в інших країнах. Голова Національної телекомпанії Зиновій Кулик навів цифри, що обсяг інформації, яку зарубіжні інформагентства отримують від нас, становить лише 7-8% від тієї, що отримується нами з-за кордону.
Така позиція веде до самоізоляції і мовби відсутності на карті світу. Однак, чи не сам Зиновій Володимирович, перебуваючи в ранзі міністра інформації, міг би потурбуватися про зміну ситуації на краще? Особливу небезпеку, за словами виступаючого Євгена Плиська, становить те, що часто Україну сприймають крізь набагато поширенішу у світі пресу Росії, крізь «московські окуляри». При цьому низка російських видань цілеспрямовано спотворює образ України. Дуже велика диспропорція у висвітленні російських подій в Україні і українських — у Росії. В першу чергу, це, безумовно,пов'язано з недостатнім фінансуванням української інформаційної експансії, з практично відсутністю кореспондентських пунктів за рубежем. Майже не присутня Україна і в Інтернеті, котрий став чи не головним джерелом інформації в усьому світі. І це — прямий результат відсутності державної програми прориву сьогоднішньої інформаційної блокади. Попри існування і Міністерства інформації, перетвореного нещодавно на Держкомітет інформаційної політики, та інших інформаційних структур, досі, як визнавалось на «круглому столі», не визначено пріоритети державної інформаційної політики на міжнародному рівні, не сформовано механізми її реалізації. Як завжди, при цьому ВР киває на виконавчі структури, ті — на ВР. А країна, тим часом, і у віртуальній реальності представляє убоге видовище.
