Таке прагнення до перемоги своїх, така віра в очах... Така гордість за своїх, переживання, тривога, увага... Така спільна радість і спільний смуток... Таке відчуття команди, підтримки, спільноти... Така шалена потреба мати своє і любити його... Таке раптове усвідомлення, що ти — не один, бажання обійняти інших у момент перемоги... Така творчість у гаслах, такий пошук аргументів на користь своїх і за поразку чужих...
Гіпертрофована прихильність фанатів і їх вірність своїм кольорам і гаслам, своїм кумирам дивує й інколи шокує — як кожна чиста емоція.
Коли сп’яніння грою проходить, все ж залишається ностальгія за тими почуттями — простими, природними і сильними. Справжніми почуттями.
Соціологічне опитування групи «Рейтинг», що проводилося з 5 по 14 травня, дало досить цікаві дані. Футболом цікавиться близько 50% населення України, з них 92% вболіватимуть за збірну України. Згідно з цими даними, Росію підтримуватимуть 23%, Німеччину, Англію і Францію — по 15%. Регіональний розріз показує, що навіть на Сході і Півдні підтримка національної збірної не падає нижче 81%, пік підтримки російської збірної — 38%. Отже, якби у нас був референдум про футбольний суверенітет України, цифри були б близькими до референдуму-1991.
Це все — й емоційно, й символьно — трішки нагадує одну річ, яку називають патріотизмом. І футбольне фанатство — це тільки зовнішня форма того, що живе всередині нас і хоче бути зреалізованим.
Ми хочемо любити нашу країну, ми щиро бажаємо їй перемог. Держава Україна — це велика команда, що грає у світі. Для того, щоб у нас були найкращі гравці, їх потрібно відбирати — у чесній грі, з чесними суддями.
Уявімо собі, щоб було б, якби футбольну збірну обирали б за принципами, схожими на парламентські вибори — ну, у кого там грошей більше, хто ближчий до тренера, внук головного лікаря, племінник спонсора тощо. Чим би це закінчилося?
Футбольні фани відчувають, що власна ідентичність — необхідна складова перемоги, що бути копією когось — це програти. Так є у кожній справі: щоб бути на рівних і щоб виграти, треба пропонувати світу свою якість.
Поразка української збірної у грі з Англією і виліт із Євро-2012, звичайно ж, засмутив нас усіх. Утім, команда грала гідно і тому заслуговує поваги. Безцінний досвід має стати запорукою майбутніх перемог, а красива та самовіддана гра надихає і глядачів.
Футбол учить нас іще одній речі — вимагати кращої гри і не здаватися. Сьогоднішня владна команда — низькокваліфікована, не привчена до чесних правил гри, тому програє глобально. А я хочу української перемоги!
