Поки українська влада з’ясовує, хто є переможцем, а хто переможеним у щойно завершеній енергетичній війні з Росією, третя — європейська — сторона вчиняє прагматично, роблячи холодні висновки з палкого газового дербі двох країн.
Висновок перший і, мабуть, ключовий. Єврокомісія планує інвестувати 3,5 мільярда євро в підвищення енергобезпеки, зокрема в мережу перерозподілу газу, оскільки і Київ, і Москва в очах Брюсселя втратили «кредит довіри». Про це пише авторитетне німецьке видання Handelsblatt. Відповідна програма дій, за інформацією газети, буде представлена вже наступного тижня в Брюсселі. Серед головних прихильників цього документа — голова Єврокомісії Жозе-Мануель Баррозу. За його визнанням, їм нечасто за час політичної діяльності доводилося переживати таке «систематичне зневажання міжнародними зобов’язаннями, яке продемонстрували під час газової суперечки Україна та Росія». Висновок Баррозу: Євросоюз у майбутньому не може покладатися ні на безперебійні поставки газу, ні на його надійний транзит.
В умовах глобальної економічної кризи Єврокомісія готує проект масштабної програми пожвавлення кон’юнктури. Левову частку грошей вирішили витратити на енергетичну безпеку. На ці потреби планують витратити 3,5 із 5 мільярдів євро. Зокрема, 1,5 мільярда повинні піти на будівництво додаткових газосховищ і подальше розгалуження газопроводів, що повинні з’єднати між собою країни ЄС. Півмільярда планують витратити на підтримку будівництва «офшорних» вітрових електростанцій.
У свою чергу український уряд декларує намір виділити зі стабілізаційного фонду півмільярда гривень на збільшення видобування газу на Чорноморському шельфі. Цей крок може стати початком повного задоволення потреб держави в блакитному паливі, зазначив учора в інтерв’ю «Німецькій хвилі» президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий. Експерт вважає інвестиції в цей проект досить ризикованими, але виправданими, враховуючи перспективи позбавлення залежності від газового імпорту: «Потенційні запаси дуже великі й достатні для забезпечення всіх внутрішніх потреб і навіть, можливо, й експорту. Внутрішній газ повинен бути дорожчим, щоб надійшли інвестиції і були прибутки з цих інвестицій». За умови бережливого видобування, Україні вистачить власного газу на 20—30 років, упевнений пан Лановий. Він радить не відмовлятися від газового експорту, а лише скоротити його до мінімуму.
Економіст позитивно оцінив плани уряду щодо впровадження програм енергозбереження, заміни газу вугіллям та мазутом і використання джерел енергії, що відновлюються. До речі, про енергію. Замінити газ на кіловати. Бажання здійснити таку енергетичну «рокіровку» декларували чи не всі українські уряди, але далі слів справа не йшла. А енергії у нас у країні — хоч відбавляй. Лише за минулий рік було вироблено майже 180 мільярдів кіловат-годин. Цього з лишком вистачає для внутрішнього споживання. Все інше — а це майже вісім мільярдів кіловат-годин — іде на експорт. Ось, як мінімум, дві найочевидніші переваги електроенергії перед блакитним паливом: кіловати майже вп’ятеро дешевші, ніж газові кубометри, і проблем з їхньою доставкою не виникне. Однак для позбавлення країни російської «газової голки» потрібна комплексна програма, замовником якої повинна виступити держава. З цим поки є проблеми.
«Питання енергетичної незалежності України можна вирішити, лише якщо українська влада сформулює і цілеспрямовано реалізуватиме національну стратегію у сфері енергозбереження. Якщо ми вкотре заспокоїмося черговою відстрочкою проблеми і нічого не робитимемо — наступної зими проблема виникне знову, лише в гостріших формах. Економічна криза рано чи пізно завершиться і ціни на енергоносії знову зростуть», — зауважив у бесіді з «Днем» нашоукраїнець Тарас Стецьків. Парламентарій також назвав три кроки на шляху до енергонезалежності: впровадити державну програму переходу теплової енергетики з газу на газозамінні технології з використанням вугілля й мазуту, модернізувати тепломережі в комунальній сфері, а також жорстко наполягати на тому, щоб населення, підприємства та установи в теплозбереженні досягли рівня європейських стандартів.
До речі, 82% українців вважають, що недавнє перекриття газу Росією має переважно політичне підгрунтя. Про це свідчать дані опитування, проведеного фахівцями Національного інституту стратегічних досліджень. І ще одна, вельми важлива цифра: 54% наших співвітчизників вважають, що краще оплачувати газ за європейськими цінами і бути повністю незалежними від східної сусідки.
Тим часом прем’єр Юлія Тимошенко, ледве віддихавшись від енергетичного марафону, вступила в інший — дефолтовий. «Сьогодні у світі нагнітаються, у зв’язку зі світовою фінансовою кризою, істеричні настрої. Всі інвестиційні банки світу фактично збанкрутували. Україна ж має один із найменших у світі державний борг», — так в ефірі «плюсів» голова виконавчої гілки влади прокоментувала застереження аналітиків стосовно того, що Київ повільно, але впевнено наближається до дефолту.
Дефолт — це нездатність країни платити за борговими зобов’язаннями, або, простіше кажучи, — загальнодержавне банкрутство. Щоб не бути голослівною, прем’єр навела цифри: «Ми маємо 11% ВВП (державний борг), у той час, коли всі країни мають 70%, 80%. А в Японії, наприклад, державний борг — 110% ВВП. Тому Україні ніякий дефолт не загрожує. Це неправда».
Перед Україною стоїть величезний ризик дефолту, заявив в інтерв’ю американському агентству Bloomberg представник французького інвестиційного фонду La Francaise des Placements Том Фаллон. Експерт звертає увагу на різке зростання на міжнародному фінансовому ринку прибутковості українських державних і корпоративних доларових облігацій, зниження світових цін на металопродукцію, яка є одним з основних експортних товарів нашої країни, падіння ВВП, найвищий в Європі рівень інфляції (22,3%), а також ослаблення на 38% курсу гривні відносно долара.
Вітчизняні експерти солідарні з головою уряду в тому, що розмови про український державний дефолт — перебільшення. На озброєнні аналітиків — річний звіт ЦРУ США, в якому наша країна займає 106 сходинку (з 120) за об’ємом державного боргу — 11% від ВВП, у той час як борг, наприклад Франції, — 64% від внутрішнього валового продукту. Тому, стверджує керівник групи економічних радників голови Нацбанку Валерій Литвицький, говорити про дефолт немає жодних підстав. «Державний борг країни, разом із 4,5 млрд. першого траншу МВФ, складає менше $19 млрд. Жодна копійка кредиту Міжнародного валютного фонду ще не витрачена, що є вельми позитивним сигналом інвесторам. Зовнішні платежі України нинішнього року набагато менші, ніж валютні резерви, що становлять $30 млрд. У новий рік країна ввійшла не з кризовим ВВП, а з показником зростання 2,1%», — констатує пан Литвицький.
Нещодавно Президент Ющенко публічно заявив: «Україна гідно вийде з кризи, а з моїх вуст ви ніколи не почуєте слова «дефолт». Я не допущу цього».
Тож, про відсутність передумов дефолту нині в один голос говорять і Президент, і прем’єр, а це вже саме по собі — позитивний сигнал. Можливо, саме дефіцит єдності влади є ключовою і політичною, і економічною, і інтегральною проблемою України? Проте наша влада цього чомусь наполегливо не помічає, а якщо точніше — не хоче помічати. Воно й не дивно: годинник виборчої президентської кампанії давно почав свій відлік, а українські топ-політики звикли грати проти когось. Виступати єдиним фронтом, нехай із різними програмами, — для наших політиків смерті подібне. Як підсумок — єдність, в якій і полягає загальнодержавна сила, відсунена в бік, «до кращих часів». На жаль.
