Такого аншлагу у Верховній Раді не було вже давно. Послухати Президента з’їхалися міські голови практично всіх великих міст України. У ложі преси було не проштовхнутися.
Перед тим, як почати своє звернення, глава держави привітав усіх присутніх зі святом Благовіщення. «З цієї трибуни я хочу звернутися до кожного українця: досить скаржитися і принижуватися, — почав промовляти Президент. — Україна — сильна і амбітна держава. Прийшов час проявити характер, довести і собі, і світу, що Україна — це країна-лідер».
У цьому місці його перервали бурхливими оплесками. До речі, оплесками промову Президента переривали досить рідко: за 40 хвилин — приблизно тричі. І тут, мабуть, вина самого оратора. Не було інтонаційних «маячків», які б підказали аудиторії, — це місце для оплесків. Стиль викладу був дуже рівним і монотонним.
Також було дуже мало конкретики, в основному — загальні фрази про благі наміри влади. Але найголовніше — інше. Ті, хто готував Президентові послання, повинні були враховувати, що суспільство чекає від цього виступу сигналів, нових ідейних напрямів. Цього, на жаль, не було.
Цікавим можна назвати тезу «про якісно новий зовнішньополітичний курс». Президент дав йому звучне визначення «національний прагматизм». Очевидно, так тепер називатимуть багатовекторність Януковича.
Також гарант висловлюється за зближення країни з Митним союзом країн СНД. «Вважаю, що подальший розвиток відносин із Митним союзом спиратиметься на нову договірну базу щодо угод про вільну торгівлю, і, можливо, пакетна угода про співпрацю за формулою «3+1».
Цю формулу тут же почали бурхливо обговорювати в кулуарах Ради.
— Спочатку Віктор Федорович сказав дуже правильні слова про європейський вектор. Згадав угоду про асоціацію, зону вільної торгівлі, але потім він усе це змазав, назвав абсолютно невизначену формулу стосунків «3 + 1» із Митним союзом. Що це таке? — запитував Микола Мартиненко. — Мені це нагадує формулу СНД. Ми збираємося повертатися в наше давнє минуле чи рухатися далі?
— Вам не здається, що Президент повторюється? У цьому посланні практично не було нічого нового. І було дуже мало конкретики.
— Конкретики було не просто мало, вона була відсутня. Назвіть мені хоч одну сферу, де було визначено конкретику? Було багато сказано слів про корупцію. Але де ми бачимо зрушення в цій сфері? Зменшилися побори з громадян, із бізнесу? Ні!
До речі, жодних запитань Президентові народним депутатам поставити не вдалося: не встиг глава держави закруглитися, як голова ВР Володимир Литвин поспішно оголосив перерву в роботі ВР на 20 хвилин, залишивши політологам, експертам і журналістам обширне поле для аналізу і трактувань.
Але, насправді, Віктор Федорович говорив про концептуальні речі, не лише в четвер, але і в середу, коли в Україні дали старт черговій реформі — на цей раз «інвестиційній». Тоді Президент привселюдно вичитав Азарова за поганий імідж країни. Мовляв, ми не вміємо подавати те, що в нас є. «Покажіть Україну, бо коли ми їздимо за кордон — ми бачимо, як нас здивовано слухають наші партнери. Неначе ми приїхали з якоїсь Тьмутаракані, і в центрі Європи немає такої країни», — розлютився тоді Віктор Федорович.
Здавалося б, що спільного між цим представленням та посланням Президента? На перший погляд, ці дві події ніяк не зв’язані між собою. Абсолютно різний масштаб і вплив. Але це лише на перший погляд.
Насправді, вчора Віктор Федорович теж вніс певну лепту до створення іміджу країни. Адже імідж країни — це й двозначна заява про Митний союз. Імідж країни — це й одіозна фігура Табачника на чолі міністерства освіти. Імідж країни — це архаїчні та малопереконливі символи ЄВРО Гарнюня та Спритник. Перш ніж рекламувати продукт потрібно цей продукт змінити. Продукт за назвою «Україна». І однією рекламою тут не відбудешся.
Усі правильні й дуже красиві заяви про реформи перевірятимуться тим, як працюватиме митниця, як проводитимуться тендери, яким буде інвестиційний клімат. Наразі у нас виходить красива обгортка від порожньої цукерки.
КОМЕНТАРI
Олександр ФОРМАНЧУК, співголова Кримської асоціації політологів, голова експертно-аналітичної ради при Раді міністрів АРК:
— Послання Президента Верховній Раді України в цілому підтверджує, що українське суспільство все ще знаходиться в складному перехідному періоді. З одного боку, в суспільстві накопичується незадоволення роботою влади, накопичується певний негатив недовіри до тієї влади, яку втілює Віктор Янукович, з другого — звучить визнання, що задекларовані ним реформи сьогодні захлинаються. Це цілком очевидно, й Президент не посоромився це визнати, коли сказав, що 2010 року ні влада, ні суспільство виявилися не готовими до кардинальних змін. Президент визнав неефективність тієї влади, яку він сьогодні очолює. Більше того, мені здається, він щиро занепокоєний тим, що якщо ці проблеми не вдасться розв’язати, його політична кар’єра і його період президентства отримають такі ж негативні оцінки суспільства, як і робота Леоніда Кравчука, Леоніда Кучми, Віктора Ющенка. І Президент явно не хоче такого фіналу своєї діяльності. Віктор Янукович має розуміти, що його президентство в разі невиконання обіцянок, які він уже дав суспільству, може закінчитися драматично не лише для нього, а й узагалі для української державності, і це занепокоєння Президента відчувається в його посланні...
Я вірю, що Віктор Янукович дійсно хоче здійснити ефективні реформи, хоче поліпшення й зміни в суспільстві, проте він сам каже, що заважає цьому чиновницький опір. Чиновницька інерція є головною перешкодою на шляху реформування суспільства. І тут річ у тім, що розв’язати цю застарілу проблему вже не можна традиційними методами, але якраз шляхів розв’язання її, опису того інструментарію, який слід застосувати для цього, в посланні Президента й немає. Багато речей звучить правильно, але виникає відчуття якоїсь недомовленості, незавершеного аналізу, видно, що Президент і сам до кінця ще не визначився з інструментарієм для підвищення ефективності реформ, для проведення його ж політики в життя. Думаю, що Президент наступного року спробує застосувати більшу волю, щоб подолати цю й чиновницьку, й суспільну інерцію, але виникає враження, що буде це на рівні загальної імпровізації, а не на рівні чіткого плану дій.
Сьогодні, за великим рахунком, потрібне переформатування команди Президента, бо ті політики, котрі працюють там сьогодні, як виявляється, не в змозі розробляти й пропонувати нові креативні ідеї, шукати нові інструменти для реформування країни.
Владислав РОМАНОВ, директор інформаційно-аналітичного агентства «Придніпров’я», Дніпропетровськ:
— Філософію реформ треба обдумувати заздалегідь, ще перед їхнім початком. Але те, що робилося в Україні протягом минулого року, назвати реформами важко. На мій погляд, нинішня влада почала не з того кінця — з вилучень, обмежень, каральних акцій щодо малого й середнього бізнесу. Таким чином, вони знизили мотивацію до праці. Якщо подивитися на цифри зростання інфляції, безробіття та заборгованості із заробітної плати, то стає зрозуміло, що йдуть процеси згортання. Якщо це реформування, то в чиїх інтересах? Історично так склалося, що реформи в нас затівають на останній межі, коли країна опиняється в безвихідній ситуації, й вони схожі не на лікування, а на ампутацію. Ніхто не дивиться на ситуацію, що складається, заздалегідь, аби спрогнозувати розвиток подій. Так відбувається й зараз. Якщо я не помиляюся, то представники влади говорили про 21 напрямок реформ, необхідних Україні. Але спочатку треба було вибрати хоча б 3-5 стратегічних напрямків і на них сконцентрувати всі зусилля, щоб запустити мотор економіки. У результаті, народ розсерджений, а кредитори не мають довіри до України. Хоч би як колишнього президента Ющенка ганили, але за нього не було такого падіння добробуту народу. Хай він мало зробив, але він не ввергнув людей в убогість. А тепер складається ситуація, коли і Януковичу назад відступати не можна — йому треба думати, як вибратися з ями, інакше його не оберуть на новий термін.
Вадим СЛЮСАР, доцент кафедри філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка, кандидат філософських наук:
— З послання Президента України Віктора Януковича відповіді на запитання, що мене хвилювали, отримав частково: він відобразив загальну позицію громадськості й наукової еліти, зокрема, щодо перспектив розвитку нашої країни. Ми всі хочемо, щоб так було. Але, з другого боку, залишилися незрозумілими методи, якими ми досягнемо цієї мети. Є прагнення, сподівання, є багато пропозицій. Думаю, триває пошук «генеральної лінії», але вона ще не сформована. Тому ми поки не бачимо, яким буде завершення реформ, що на часі. Потрібно визнання їхньої необхідності як населенням України, так і владою, бо обидва боки до кінця цього не розуміють. Тобто правильною є думка про те, що потрібне філософське осмислення цих перетворень.
З кризи не виходять за один місяць, а українське суспільство потребує суттєвої переорієнтації з економіки торгівлі і споживацтва до економіки виробництва. За рік цього не станеться — це довготривалий процес. І освіта не змінює свою філософію за один-два роки — нині вона розвивається за напрямом, заданим ще на початку 90-х років минулого століття. Тому головне — не заважати їй. І можна погодитися з Президентом, що в Україні немає потягу до робітничих професій. Добре, що він звернув на це увагу.
Анатолій СВІДЗИНСЬКИЙ, доктор фізико-математичних наук, професор Волинського національного університету імені Лесі Українки, громадський і культурний діяч, автор робіт з теорії і практики української державності:
— Загальні декларації у виступі Президента не викликають заперечень, залишається лише подивитися, як їх реалізують. Ніхто ж не заперечує, що треба боротися з корупцією. Але кожен новий український уряд починав саме з декларацій про боротьбу з корупцією, які деклараціями і залишалися. Хто проти, щоб у нашої держави була висока обороноздатність? Та ніхто. Хто проти, щоб економіка була ефективною? Та ніхто. Правильно, що й трудовий потенціал народу великий, але я не почув пояснення, як держава збирається його реалізовувати. Ми, фізики, знаємо, що потенційна енергія має перетворитися на енергію кінетичну. І треба знати чіткі механізми таких перетворень. Оскільки я цього не почув, то виступ Президента для мене — це загальна програма, програма намірів, а не конкретних дій.
Ми не почули відповіді на запитання, які нас, освітян, та й, власне, суспільство загалом цікавлять. Візьмемо науку. У різних країнах вона фінансується по-різному, десь більше, десь менше, але Україна по цій позиції займає одну з останніх сходинок. З цього приводу взагалі не було нічого сказано. Освіта вже заформалізована до краю. Сидимо, пишемо нікчемні папірці замість того, аби пояснювати щось студентам. Це велика хвороба суспільства загалом. Коли я захищав докторську дисертацію, то аби надіслати документи у ВАК, витратив лише півгодини. Мій наступник, потрапивши під реформи в освіті, витратив на цю ж справу кілька тижнів. А зараз доводиться докладати для цього справді титанічні зусилля. Та я б за цей час написав дві монографії!
Думаю, що суспільство від виступу Президента чекало саме конкретних намірів, а не декларацій. Філософія реформ має бути дієвою, бо реформи — це не абстрактне мислення, абстрактні принципи мають переходити у чіткі рекомендації і бути зрозумілими. Тому наразі єдиної філософії реформ в Україні не бачу взагалі. Чи щирим був Янукович, стверджуючи, що незадоволений роком свого перебування на посаді? Думаю, так. Як людина здорового глузду він не може не бачити того, що є насправді. Але про перспективи наступного року як людина великого життєвого досвіду скажу так: поживемо — побачимо.
Ігор ГУЛИК, політичний експерт, Львів:
—Заплановане на Благовіщення дійство так і не стало благою звісткою для пересічних громадян. Та й, зрештою, чи міг містити відповіді на запитання, що хвилюють суспільство, документ, на початку якого легковажно заявляють, що «суспільство не готове до змін»? Отже, зважати на нього не варто, слід чинити на власний розсуд...
Тепер щодо ключового словосполучення пана Президента «філософія реформ «. Власне, у реалізації планів влади полягає й філософія запропонованих реформ. Вона проста й банальна: якомога більше скористатися ресурсом, при цьому не надто зважаючи на українців, яких закликають «перестати скиглити». Для повновладдя слід, правда, позбутися залишків інакодумства в парламенті та на місцях, то ж для цього запропоновано зростання прохідного бар’єру для політичних партій та блоків, елементи мажоритарки та два тури виборів мерів. А ще — вчасно переписати Конституцію, влаштувавши опісля «всенародне обговорення» про людське око (назад, у 1977-й?).
Якщо можна говорити в цьому випадку про якусь філософію, то хіба про філософію специфічного посттоталітарного консерватизму, яка увібрала в себе безкрай часів первинного нагромадження капіталу, рівно ж як систематизоване збагачення багатих і роздягання злидарів. Більше того, гадаю, у нас цілком прогнозовано відродиться клас номенклатури (просіяний через сито так званих антикорупційних законів) — з усіма властивими йому преференціями.
Президент сказав, що незадоволений роком свого перебування на посаді. Гадаю, що це сказано для годиться. Насправді ж Янукович стрибнув вище голови (якщо говорити про справжні, а не декларовані наміри). Хто б міг подумати, що країну, яка пережила Майдан, можна всього-на-всього за рік «утихомирити» й заасфальтувати? Хто сподівався, що неповоротку й таку помірковану Україну так легко можна розвернути на 180 градусів у її зовнішньополітичних пріоритетах? Тож Президент може приймати вітання від своїх симпатиків.
А перспективи, як на мене, невтішні. Податковий кодекс і пенсійне законодавство лише підігріватимуть суспільну напругу. А вона — не найкращий супутник для задекларованої у Посланні «модернізації» країни. Мабуть, тоді краще думати, щоб не знесло покришку з казана, де готують таке вариво.
Оксана ЛЕВКОВА, голова суспільного руху «Не будь байдужим»:
— Президент, з одного боку, висловлює незадоволеність роботою уряду і розуміє, що цю незадоволеність поділяє багато його співгромадян. З іншого, схоже, сподівається, що якось воно буде, що вдасться обійтися без радикального втручання. А в цей час температура в суспільстві продовжує зростати, розмови про реформи викликають тотальну недовіру «знизу». Окремі персонажі у владі — вищу міру роздратування. Навіть безмовна свого часу парламентська більшість дозволяє собі нелояльність (одна група підтримує Попова, а за його спиною друга підморгує Довгому), прирікаючи столицю на двовладдя. Але за всіма цими очевидними речами не йде жодних практичних висновків. Рано чи пізно потрібно буде відважитися на вчинок. Коли незадоволення досягне піку, почнуться незворотні процеси. А чим вони завершаться — відомо, досить подивитися світове зведення новин. Що тоді зробить влада? Адже всі до Лондона не поїдуть...
