Зокрема, замість запланованого приросту ВВП у розмірі 6% отримали (тобто — недоотримали до бюджету 485 млн. грн.) — 4,8%. Через помилкові прогнози курсу долара США по відношенню до гривні втратили 591 млн. грн. Дефляція на рівні 0,6% (до бюджету закладали інфляцію в 9%) позбавила бюджет ще одного мільярда. Прийняття парламентом законів, які звужують податкову базу, — ще одного... Словом, усе те, про що неодноразово говорили небайдужі до тонкощів фінансового планування люди, було озвучене і, можливо, усвідомлене чиновниками і депутатами.
З усього, що сталося, Голова Рахункової палати Валентин Симоненко закликав Кабінет Міністрів зробити висновки. Адже, на його думку, «минулого року були найреальніші можливості для виконання доходної частини державного бюджету». Оскільки нараховані суми податків і платежів до бюджету значно перевищували затверджені, але, зі слів Симоненка, макроекономічні прорахунки були більшими. Що проте аж ніяк не означає, що фіскальна політика державі вдалася. Виявилося, що податкова недоплата в 2002-му зросла більше ніж удвічі (на 8 млрд. грн.), і перевищила 14 млрд. грн. (це, по суті, чверть торішнього бюджету). Особливо підвела державу НАК «Нафтогаз України». За інформацією В. Симоненка, невідрахування з податку на прибуток від її підприємств виросли вчетверо (до 1,3 млрд. грн.) Тоді як обсяг валового прибутку компанії досяг 5 млрд. грн., і вона мала цілковиту можливість виконати свої зобов’язання, «але не сплатила практично жодної копійки».
У результаті — труднощі з наповненням бюджету призвели до проблем із виконанням його витратної частини (загалом, на 5,2 млрд. грн.) Причому, на нібито захищені соціальні витрати не було виплачено близько 2,5 млрд. Так вважають у Рахунковій палаті. А сам В. Симоненко підкреслює, що уряд «пішов найлегшим шляхом», погашаючи державний борг за рахунок коштів загального фонду, і, як і в минулі роки, управляв бюджетом у ручному режимі. Що це було за управління, якщо захищені статті витрат виявилися виконаними не в повному обсязі? Чи не буде бюджет «ручним» і цього року? «День» поцікавився думкою експертів і досвідчених депутатів.
ЗАПИТАННЯ «Дня»
Управляти бюджетом «вручну» — що це означає?
Олександр РЯБЧЕНКО, директор Міжнародного інституту приватизації, управління власністю й інвестицій:
— Витрачання бюджетних коштів у ручному режимі — це наш український феномен. Витратні статті бюджету чітко затверджені на законодавчому рівні і, начебто, бюджетні надходження слід витрачати за цими статтями. Але практично прем’єр із міністром фінансів (на додаток до всіх рішень Верховної Ради) щодня рахують, які з напрямів державного фінансування найнагальніші, і на них, як правило, виділяють кошти. На інші статті — те, що залишилося, а на деякі — взагалі нічого. По суті, ці механізми є проявом боротьби за бюджетні ресурси. І в цьому нічого аномального немає. Парламент також має право приймати поточні постанови за підсумками слухань, що і коли уряд повинен профінансувати. Думаю, що бюджет цього року навряд чи стане винятком. Хоч, мабуть, років п’ять тому ручне витрачання бюджетних ресурсів виявлялося масштабніше.
Звичайно, від ручного режиму слід відходити, але це не дозволяє зробити політична практика. Уряд у нашій країні живе півтора року і, як правило, не встигає відзвітувати за свою діяльність і виконання бюджету.
Щоразу говорять про те, що попередній уряд неправильно виконував бюджет. А скільки разів уряду вдалося відзвітувати й отримати позитивне рішення парламенту щодо свого виконання бюджету? На моїй пам’яті — один чи два рази. Уряд до цього моменту на останньому подиху або, як цього року, звітує Кабінет Міністрів, який до торішнього бюджету жодного відношення не мав. Відповідальності, отже, нема. Критичними постановами на невідомо чию адресу нічого не зміниш. Екіпаж не той. Якби уряд був коаліційним, то негатив могли б узяти на себе ті чи інші політичні сили. А сьогодні від оцінок постфактум попахує...
Ручний бюджетний режим склався історично, він є, ще раз підкреслю, зосередженням лобістських зусиль. Впливові групи безпосередньо керують витрачанням бюджетних коштів, вони ж визначають їхні напрями і голосують у залі звіт про виконання бюджету. Поки існує така процедура, будуть і відповідні явища. Уряд не може не поступатися діям лобістів, і, в свою чергу, приймає свої рішення. Я не вважаю, що найближчим часом ситуація зміниться.
Нестор ШУФРИЧ, народний депутат України:
— Управління бюджетом в ручному режимі передбачає, що при визначенні пріоритетності статей витрат Міністерство фінансів визначає на свій розсуд, кому і які витрати фінансувати, а також обсяги цього фінансування. В ідеальній бюджетній системі повинно бути записано чітко: надійшло 100% доходів, значить 100% витратних статей, запланованих на цей період часу, повинно бути профінансовано. На жаль, є факти, які ще вимагають уточнень, коли витратна частина фінансується з запізненням відносно прибуткової частини.
З одного боку — це можна зрозуміти як певну перестраховку Мінфіну, який намагається акумулювати кошти на випадок, коли в якийсь період не буде виконано державний бюджет. Однак, за великим рахунком, така ситуація ненормальна, оскільки, якщо є стовідсоткове виконання прибуткової частини бюджету, то повинно бути і стовідсоткове забезпечення його витрат, які були проголосовані у Верховній Раді. Маніпулювати цими показниками не можна, визначати пріоритети самостійно Міністерство фінансів не має права. Якщо гроші надійшли, то, згідно з затвердженим бюджетом, вони повинні бути розподілені. Якщо ж, всупереч заявам Мінфіну, є проблеми з наповненням бюджету, то захищені статті (соціальні, зарплата бюджетникам, витрати на освіту, медицину тощо) повинні бути профінансовані насамперед. Далi — повинні фінансуватися інвестиційні статті витрат. Якщо інформація Валентина Симоненка про те, що уряд і в цьому році управляє бюджетом в ручному режимі, не враховуючи ці пріоритети, підтвердиться, то реакція нашої фракції (СДПУ(О) — Авт. ), як членів коаліції, буде жорсткою. Ніхто не має права зменшувати фінансування соціальних програм.
Ярослав ЖАЛИЛО, президент Центру антикризових досліджень:
— Управління державним бюджетом у ручному режимі означає, що виконавча влада не забезпечує повноцінне виконання бюджету на поточний рік. А у направленні і розподілі бюджетних коштів керується поточними рішеннями. Тобто — окремі статті, можливо, виконуються, а якісь виконуються неритмічно. Відповідно виходить, що в даній ситуації уряд ігнорує нормативний акт, прийнятий вищим законодавчим органом країни. Це абсолютно ненормальна ситуація, яка зумовлена тим, що в процесі виконання бюджету у виконавчої влади виникають потреби, наприклад, обслуговування зовнішнього боргу або акумуляції грошей для інших потреб.
В цілому, ситуація, яка спостерiгається в нинішньому році, характеризується тим, що за рахунок недостатнього фінансування низки витратних статей бюджету уряд накопичив профіцит бюджету. Цілком очевидно, що за окремими статтями бюджету, не профінансованими в повному обсязі, стоять конкретні організації, які, в свою чергу, не в змозі виконати свої зобов’язання перед іншими структурами. Виникає ланцюжок неплатежів.
Думаю, що таким чином справи будуть іти не тільки в нинішньому, але і в наступному році, внаслідок того, що потреба в консолідації бюджетних ресурсів залишиться дуже високою. Ця хвороба для України не нова. Але якщо, припустимо, в минулому році ручне управління пояснювалося невиконанням доходних параметрів бюджету (прогнозних показників інфляції тощо), то в поточному році доходна частина виконується. Тому виправдання уряду зазделегідь представляються досить ілюзорними. Все буде залежати від тих політичних цілей, які поставить перед собою Кабінет міністрів. А враховуючи, що бюджет на наступний рік обіцяють побудувати на новій податковій базі, вплив якої на його доходну частину в Україні навряд чи хтось прорахував і спрогнозував, то ручне управління буде невід’ємною характеристикою виконання бюджету і в наступному році. Якщо ж узяти до уваги розміри державного боргу, то тільки так, на жаль, держава може зводити кінці з кінцями.
Сергій ТЕРЬОХІН, заступник голови комітету Верховної Ради з питань фінансів та банківської діяльності:
— Управління бюджетом в ручному режимі — це наслідок надмірного фінансового популізму як Верховної Ради, так і уряду. Цей популізм полягає в тому, що в процесі підготовки бюджету завжди планують більше реальних витрат, ніж реально можна отримати доходів. І під цілком конкретні витрати, таким чином, підводяться досить сумнівні доходи. Припустимо, від приватизації, результат якої надто складно прогнозувати (продасться щось чи ні). Від обмінного курсу, який залежить не стільки від поведінки НБУ, скільки від міжнародної кон’юнктури і так далі.
Економісти з цього приводу жартують, що під стабільні, інертні витрати 12 років в Україні планують змінні доходи. Через це виникають фіскальні розриви, і уряд замість того, щоб фінансувати всі витратні статті бюджету рівномірно, витрачає гроші на власний розсуд. На жаль, ця історія не припиняється. Прикро, але природно й те, що розсуд уряду направлений іноді на задоволення цілком конкретних інтересів. Днями в бюджетному комітеті мені показали цікаву статистику пріоритетів минулого року. Наприклад, охорона здоров’я була профінансована на 26%, а управління справами, яке займається забезпеченням чиновників вищого рангу (в тому числі — і народних депутатів) — на всі сто. Така статистика і наші реалії. У нинішньому і наступному році вони навряд чи зміняться. Більш того — можливе посилення такого роду процесів, оскільки йде підготовка до відомих політичних подій. Думаю, що у освіти, медицини, культури та інших знову будуть проблеми, а ті, хто пов’язаний з «реальною» економікою, де можна отримати «гешефт», все отримають сповна.
