У другій половині квітня велика група українських журналістів (з Києва, Одеси, Харкова, Львова, Волині, Івано-Франківська) взяла участь у масштабній поїздці курортними та екскурсійними містами і місцями Туреччини. Метою заходу було ознайомлення журналістів (а через них — і українського загалу) з визначними пам’ятками природи, культури та мистецтва цієї країни та з організацією там туристського та рекреаційного бізнесу. Зважаючи на те, що Україну та Туреччину єднає Чорне море та подібний прибережний клімат і що кожна з цих країн має свої проблеми зі входженням до європейської спільноти, ближче знайомство з тим, як і чим Туреччина приваблює на свої курорти західних туристів, виявилося досить інформативним. В організації туру брали участь Посольство України в Туреччині, почесний консул України в Анталії Айхан Сарач, прес-служба МІС України, турфірми «ЮнайТур» (Туреччина) та «Укрферрітур» (Україна), Муніципалітет міста Анталії та суднохідна компанія «Укрферрі» (Одеса), а також Асоціація судновласників України.
Ми досі не зовсім усвідомлюємо собі, що є з Туреччиною близькими морськими сусідами (колись це добре розуміли дніпровські козаки), що Україна і Туреччина розташовані на берегах одного Чорного моря і що до Стамбула нам значно скоріше добиратися, ніж, скажімо, до Санкт-Петербурга. Це для нас найближче Середземномор’я і найближча Мала Азія з її багатотисячолітньою історією. Сьогодні між Туреччиною і Україною, як сказав губернатор провінції Анатолія, немає протиріч. Головна проблема — невикористані багаті можливості співпраці двох країн. (Хоча сьогодні торговий обіг України з Турцією сягає 2,5 млрд., і це далеко не за рахунок «човників».)
На двох материках. Як відомо, Туреччина розташована на двох материках — в Азії та в Європі, що визначає подвійне обличчя її суспільства. З одного боку — приналежність до східного мусульманського світу, з іншого — прагнення вступу до ЄС, членство в НАТО, які культивують західні стандарти життя, освіти, бізнесу. Ще зовсім недавно жінці-лікарю тут не дозволяли торкатися тіла хворого чоловіка; у транспорті (автобусі, літаку, навіть трамваї) сидіти поряд могли тільки особи однієї статі — жінки з жінками, чоловіки з чоловіками. Сьогодні подібні звичаї відійшли в історію, особливо у великих містах. Тим більш, що значна частина молоді отримує освіту у західних, найчастіше німецьких, університетах.
Для сучасного українця Туреччина, фактично, — terra incognita. Що ми про неї знаємо? Іслам, шаріат, виробництво дешевих товарів — джерело бізнесу наших «човників». Дехто думає, що там тільки й виробляються, що недбало зшита білизна, погано вироблені шкіряні речі та ін. Це зовсім не так. Наприклад, сьогодні Туреччина вийшла на перше місце в Європі по виробництву автомобілів (на японських двигунах). На гарних дорогах країни практично неможливо побачити старий занедбаний брудний автобус чи авто; кожна машина — наче щойно з заводу.
На вулицях великих міст вражає число красивих людей, особливо жінок, а також поліглотів — знайомих, хоча б поверхово, із кількома іноземними мовами (німецькою, англійською і російською). Це результат бурхливого розвитку туризму, великої кількості іноземних гостей. Є ще одна причина — в Туреччині сьогодні постійно живе 3,5 млн. німців і прогресивно збільшується кількість німецьких підприємств (в країні вигідно вкладати гроші).
Курортний регіон Анталія — це 640 км берегової лінії, понад 1000 готелів, більшість з них — 5-ти зіркові. Вона може прийняти одночасно 350 тисяч відпочиваючих. Минулого року тут побувало 5 млн. туристів (а всього на турецьких курортах відпочивало 12 млн. європейців), цього року очікують 6 млн. Попри війну в Іраку та тероризм готелі заповнені на 90 — 100% (значно більше потерпіли курорти Іспанії та Італії). Загальний прибуток Туреччини від туризму — $6 млрд.
На Середземноморському побережжі є курорти, відомі й відвідувані протягом уже кількох століть. Рекреаційна одіссея Анталії розпочалася всього 20 років тому; до того мало хто за межами Туреччини знав цю географічну назву. Як розповів журналістам посол України в Туреччині Ігор Долгов, ривок у турбізнесі був зроблений завдяки тому, що держава створила для цього досить сприятливі бізнесумови, універсальні для туризму і відпочинку в усьому світі.
Сьогодні Анталія — квітуча курортна зона, яка динамічно розширюється й розвивається. Прокладені першокласні дороги, шумлять молоді зелені насадження, квітнуть троянди, б’ють водограї, синіють води басейнів. (Там однак не зустріти таких неперевершених старовинних парків, як, наприклад, в Алупці чи Массандрі — дійсних витворів паркового мистецтва). До того, грошей на рекламу не жаліють — рекламний бюджет сягає $1 млн., у тому числі $180 тис — реклама в Україні. Приїжджають сюди переважно німці та громадяни СНГ, яких все ще називають «русскими» — їх тут понад 45% відпочиваючих. Думаю, що поки українці дійсно не заговорять українською у себе вдома, за кордоном вони так і залишатимуться «русскими» — нічого й ображатися на іноземців.
Однією з привабливих рис Анталії є стійкий імідж безпеки — за статистикою; за словами губернатора цієї провінції, це одне із найменш кримінальних міст світу (до речі, керівником поліції Анталії є жінка). Стражі порядку, як правило, працюють у штатську одязі, іншими словами — невидимо присутні будь-де і будь-коли, про що добре відомо кожному потенціальному злочинцю. У поєднанні із дуже суворими карами шаріату за крадіжки це забезпечує майже повну безпеку чужинцям. Тому там часто можна почути впевнене: «Турок ніколи не візьме чужого». Земляки з СНГ, які постійно мешкають в Анталії, розповідають, що там можна безпечно ходити вдень і вночі. Навіть жінкам. В селах та містечках товари (хліб для бакалійників, газети тощо) постачальники зазвичай розвозять рано-вранці, коли ще всі сплять, і залишають прямо на вулиці, під дверима клієнтів. Вочевидь, нічого не пропадає. Автомобілі «ночують» на вулицях без сигналізації чи гаражів, і при цьому викрадень майже не фіксується.
Ще однією рисою Анталії є її відносна дешевизна. Тому не дивно, що заповнення готелів у сезон перевищує 90%. Особливо варто відзначити, що, на відміну від України, готелі Туреччини значно дешевші для іноземців, ніж для своїх громадян. Уряд і власники готелів добре розуміють, що головне — приваблювати закордонний капітал, іноземців, які залишають тут гроші. Український готельний бізнес тримається протилежної політики — у нас іноземці завжди платять за ті самі послуги в кілька разів більше, ніж українці. Наче спеціально для того, щоб ті люди більше до нас не приїжджали. Я знаю чимало гостей Києва та Криму, які не тільки ображаються на таку дискримінацію, але й відмовляються зрозуміти її.
Стрімкий розвиток готельного бізнесу в Анталії змінив усе навкруги. Старі бідні поселення сьогодні майже повністю витіснені стандартними 2 — 3-поверховими котеджами, в яких живе величезна армія готельного персоналу всіх рівнів. На відміну від середньоазійських поселень, де життя родини відділене від вулиці глухою стіною («дувалом»), селянські доми турків повністю відкриті, майже не відгороджені від сусідів та вулиці. Все на виду, як в Україні. Хоча в цих поселеннях майже немає зелені, квітів, як це можна бачити і інших середземноморських містах та в Україні.
Курорти Анталії тримаються не тільки на сервісі, дешевизні та розкішних умовах, але також на мальовничій природі. Високі з примхливими контурами гори (понад 3500 метрів) спускаються до самого моря. Сяють, здається поряд із теплим морем, засніжені верхівки хребтів. Через ущелини перекинуті старовинні кам’яні мости, гірська річка прямо в центрі міста вливається в море бурхливим високим водоспадом.
Готелі. Журналісти мали можливість порівняти і оцінити переваги кількох різних готелів («Ларрес-парк», «Летонія-Белек», «Адоніс», «Грінвуд» та ін.). Майже всі вони зведені 2 — 5 років тому, а тривалість будівництва від закладки до приїзду перших туристів не перевищує, як правило, 2 х років. Повна окупність очікується через 10 років експлуатації. Будують готелі найчастіше самі турки, хоча іноді запрошують спеціалістів з Іспанії. Як правило, 40% коштів будівництва — гроші власника, 60% — кредит держави. До речі, податки на готельний бізнес турки вважають нестабільними — вони коливаються в межах 18 — 40% (залежно від сезону).
Прибережна зона Туреччини — власність держави і не може буде продана у приватну власність; готелі, звичайно, орендують у держави певні шматки пляжу максимум на 49 років. Це однак не заважає готелям обладнувати свої пляжі чималими зручностями, творити на березі одну нескінчену рекреаційну зону.
Більшисть готелів розраховані на одночасний прийом біля 1000 — 1500 відпочиваючих, яких обслуговує штат із 300 — 350 працівників. Увесь персонал (незалежно від того, яку роботу виконує) гарно і дуже чисто вдягнений. Багато хто має вищу освіту. Сервіс піднято на високий рівень — інакше не витримати жорстокої конкуренції з європейськими курортами.
Під час зустрічей з антальською адміністрацією нам розповіли, що деякі наші західні області, наприклад, Івано-Франківська, збираються посилати стажерів до готелів Туреччини, вивчати їхній досвід. Такому обміну всіляко сприяє консул України в Туреччині пан Айхан Сарач.
Екологія. Вже майже 20 років підряд Анталія зберігає блакитний прапор ЮНЕСКО за чистоту середовища, зокрема прибережної води. «Природу Анталії бережемо, як власні очі», — сказав на зустрічі з журналістами губернатор провінції Аладдін Юксель. Морська вода дійсно і всюди дуже чиста, прозора. Здається, що дно зовсім близько, але коли пірнути, то виявляється — не дістати. (Чистота особливо вражала після недавніх відвідин Одеси, де, як відомо, на багатьох славетних пляжах купатися забороняється). В Анталії екологією опікується не тільки міська адміністрація, але й власники готелів — утворена ними спеціальна наукова рада постійно контролює рівень забруднення води, запрошує незалежних експертів тощо.
Вражає туристів тутешнє ставлення до черепах, які стали символом екологічної чистоти природи. Справа у тому, що в Анталії живуть якісь особливі черепахи, які, мігруючи з одного місця в інше, перетинають автостраду. Тому в цих місцях дороги стоять спеціальні дорожні знаки з написами «Перехрестя черепах!» («The Тurtle Crossing!»). І кожна машина стишує хід. Варто згадати й готель «Марко Поло» (1400 спальних місць), який побудовано за 11 місяців на території реліктового соснового гаю — бунгало розташовані там між соснами, яким 200 — 300 років (більшість із нас досі не бачила таких старих сосен). На території готелю живе 46 черепах, кожна помічена особливою фарбою. Якщо рано-вранці, до сходу сонця прокинутися, то можна мати неабиякий привілей — приєднатися до ранкової прогулянки черепах.
У курортних зонах категорично забороняється вирубка дерев. Як кажуть турки, «краще відрізати собі руку, ніж зрубати дерево». Дерева особливо цінних порід мають спеціальні бирки недоторканості. До них бояться й підступитися. (Мимоволі згадалася карпатська трагедія, де і сьогодні масово вирубують безцінні буки, оголюють гірські схили.) Не треба нагадувати, що все це використовується туристичними агенціями як гарна принадлива реклама — чому, власне, ні?
Пошуки ресурсів. Турецький туристичний та рекреаційний бізнес винахідливо використовує всі можливі ресурси країни для приваблення туристів. Так, останні 10 років почали активно будуватися готелі в материкових регіонах країни, за 200 — 300 км від моря. Готелі процвітають, хоча земля тут сувора, гола і мало приваблива; влітку — страшна спека, все навкруги вигорає, чорніє. А іноземні гості все прибувають — їх приваблюють цілющі термінальні джерела, які винахідливо використовуються готелями не тільки для лікування, але й для розваг. Територія готелів перетворена на дійсну водяну феєрію, казка — навкруги «киплячі» басейни, водограї, турецькі бані, сауни, джакузі, якісь хитромудрі водяні «слаломи» для старих і малих, масажі. Відпочиваючі весело проводять там час, як це було колись у давньому Римі, де люди в банях спілкувалися, філософствували, писали й читали вірші. Цілюща вода подається також у водопровідні крани та ванни номерів, що створює враження постійного й приємного лікування, очищення, омолодження. Посол України в Туреччині п. Долгов розповів, що уряд Туреччини прийняв спеціальне рішення стосовно «привабливості» для економіки країни термінальних готелів. За цим рішенням стоїть низка податкових пільг, державних кредитів, пільгових умов, інвестицій тощо.
Добре використовує турецький туристичний бізнес також археологію. Адже Туреччина — земля, де історія почалася багато тисяч років тому і в надрах якої й досі зберігається чимало цінних і цікавих залишків минулих цивілізацій. З часів Римської імперії на сучасних вулицях Анталії збереглися фортечні башти, ворота імператора Адріана, стіни Костянтина Великого та ін. Цікаво, що археологічні дослідження фінансово підтримує не тільки держава, а й готельний бізнес. Адже будь-які розкопки й знахідки — то об’єкти для відпочиваючих (особливо цікавляться такими речами німецькі туристи), експонати для музеїв, а також — зразки для оригінального дизайну готелів.
Крим—Анталія. Під час перебування в Туреччині, неможливо було позбавитися спогадів про Крим. Вільно чи невільно, але весь час ішло порівняння двох курортів. Можливо це упередженість із мого боку, але природі Анталії важко зрівнятися із мальовничістю Криму. Згадайте вкриті сосновим лісом гори над морем, незчисленні блакитні бухти, старовинні палаци з увитими квітучою гліцинією стінами та колонами, розкішні класичні парки. Особливо полюбляю ні з чим незрівнянну кримську яйлу — фантастичні «місячні» пейзажі, загадкові печері, землю, вкриту ранньою, ще сніжною весною яскравими гірськими квітами. Окрім усього, кримський клімат набагато більш сприятливий для відпочинку, ніж клімат Анталії — у Криму не буває такої спеки, як в Туреччині, де влітку температура повітря перевищує 40, а морської води — 35 градусів.
Але багато в чому іншому порівняння, на жаль, не на користь Криму. За надзвичайно короткий період Анталія не тільки перетворилася із маленького містечка в гігантський суперсучасний центр туризму і відпочинку, але й набула стійкої міжнародної репутації, переманила чимало клієнтів старих славетних європейських курортів. У Криму ж останні 10 — 15 років йде перманентний процес перерозподілу нерухомості, дорогоцінна земля на березі моря є джерелом жорстких конфліктів. Тим часом будівництво нових готелів розвертається недостатньо інтенсивно, старі готелі без відповідного ремонту потихеньку руйнуються. Сервіс же часто залишається на рівні профспілкових домів відпочинку радянських часів. Звичайно, є винятки — це нечисленні «елітні» готелі. Але їхні ціни й кількість цих готелів роблять якісний відпочинок для середнього класу дуже проблематичним.
Не все добре у нас і з рекламою вітчизняних курортів за кордоном. Відомо, наприклад, що маленька Австрія щорічно витрачає на рекреаційну рекламу 130 млн. євро, Велика Британія — 8 млн. фунтів, Туреччина — майже $70 млн. Україна ж вкладає в рекламу своїх курортів всього 17 млн. грн. — в 20 разів менше, ніж Туреччина.
Під час поїздки до Анталії журналістам розповіли, що одна із відомих турецьких фірм зараз будує в Ялті великий готель на 3 тисячі місць. Гарна справа і зручний буде готель — це точно. А з іншого боку — чи в Україні мало будівельників?
