Сьогодні до нашої держави прикута увага, без перебільшення, всього світу. За даними прес-служби Українського МЗС, на сьогодні при ньому акредитовані близько 1700 журналістів із різних держав.
Увага, як кажуть, зобов’язує. Зобов’язує насамперед український політикум, ту його частину, якій народ сьогодні видав безпрецедентний кредит довіри та підтримки. Чи зможуть політики з честю і гідністю розпорядитися цією увагою та довірою? Учасники політичних акцій на площах столиці й інших міст України скандують «Ю-щен-ко!», проте вони вийшли на вулиці боротися не лише за свого кандидата на посаду президента, а й за загальні демократичні цінності. Чи дорівнює «температура» українського політичного класу «політичній» температурі повітря на вулиці, яка, незважаючи на грудень, сьогодні надзвичайно висока? Адже очевидно, що люди на вулицях зараз виправляють допущені політиками помилки... Показові з цього погляду оцінки, зокрема, глави українського парламенту Володимира Литвина: «Якщо Верховна Рада не збереться зараз, їй уже не треба буде збиратися...» (напередодні позачергового засідання парламенту 27 листопада). І народного депутата Віктора Пинзеника: «Такій Верховній Раді краще саморозпуститися...» (після попереднього скасування парламентом прийнятих 27 листопада рішень). Треба віддати належне тим народним обранцям, чиї думки такі самокритичні. І все ж — чи відповідає нинішній стан і якість вітчизняного політичного класу, зокрема, депутатського корпусу, стану суспільства? Із цим запитанням «День» звернувся до самих парламентаріїв.
Олександр КАРПОВ, депутатська група «Демократичні ініціативи»:
— У частини залу з'явилася відповідальність. Інша частина, яка була відсутня в день голосування з відставки уряду, не вільна в своєму виборі. У радянські часи була формула: думаю одне, говорю інше, роблю третє. Мені здається, що та частина, яка була відсутня, думає інакше, ніж багато хто з них каже та діє. Але це — проблема часу. Все зміниться.
Юрій КОСТЕНКО, фракція «Наша Україна»:
— Якщо врахувати, що комуністи та ряд провладних фракцій та груп не з'явилися на засідання парламенту, коли розглядалося надзвичайно важливе питання про недовіру уряду Віктора Януковича, можна сказати, що немає адекватного сприйняття цими депутатами всього того, що відбувається в Україні. Коли говорять, що народ розколотий, я можу відповісти, що це є спекуляціями з боку влади. У демократичному суспільстві на виборах завжди є переможець, а також той, хто програв. Виборці сьогодні не розколоті. Вони вимагають одного — дати їм право демократично проголосувати за того чи іншого кандидата. Саме їхній вибір повинен поставити крапку в тому, чи розколота Україна, чи не розколота. Останні події в регіонах, зокрема в Донецькій, Луганській, Харківській областях свідчать про одне — теза про розкол є аргументом не виборців, а тієї номенклатури, яка сформувала потужні клани, що не дають життя ані мешканцям цього регіону, ані Україні в цілому. Провівши повторне голосування, ми об'єднаємо в думках усю Україну.
Що стосується ідеї розпуску парламенту, то ми вже маємо в 1994 році досвід, коли нездатність працювати Президента і Верховної Ради призвела до ухвалення єдиного правильного рішення про вибори нового президента та нового складу парламенту. Такі речі можуть повторитися й зараз. Питання лише в тому, що хтось у державі має стати центром стабілізації. Таким центром може стати президент — вже через два тижні можна провести повторне голосування, а далі, якщо Верховна Рада не буде ефективно працювати, можна говорити про повторні вибори до Верховної Ради.
Андрій ШКІЛЬ, фракція БЮТ:
— Настрої народу одні, настрої Верховної Ради — інші. Не протилежні, але — інакші. Якби вибори були сьогодні, я просто переконаний: ми одержали б зовсім інший склад парламенту, що презентував би виборців, які зібралися на мітинги і в Києві, і в інших містах України. Дострокові вибори — цілком реальний прогноз, але це буде залежати від того, як, коли та наскільки якісно буде вирішена криза в державі.
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, фракція «Наша Україна»:
— На жаль, частина парламенту, зокрема комуністи, фракція «Регіони України», інші провладні фракції та групи Верховної Ради, продемонструвала, що настрої народу їй не цікаві. Але ж це треба бути сліпим і глухим, щоб не бачити й не відчувати, що сьогодні відбувається в Україні! Вустами сотень тисяч людей Україна заявляє, що не змириться з тим, щоб ця влада, яка стільки років була домінуючою в Україні та скомпрометувала себе, керувала й надалі.
Не виключаю можливості розпуску парламенту. Однак вважаю такий розвиток подій дуже й дуже небажаним. Хоч би що там казали, але Верховна Рада, тобто її патріотичні фракції, ті, які підтримують народ, дуже потрібна. Сьогодні ми бачимо, що Президент України не наважується на рішучі кроки, а вони такі потрібні перш за все для виконання рішення парламенту від 27 листопада. Виконавча влада сьогодні безпорадна, паралізована, і на неї сподіватися не можна. Тож можна сподіватися лише на Верховну Раду.
Володимир МАЙСТРИШИН, позафракційний:
— Думаю, відсотків на 60 настрої депутатів кореспондують з народними. А взагалі, щоб вірно оцінити, треба аналізувати процеси, які нас чекають в наступному, 2005 році. Кожний депутат усвідомлює, що його поведінка зараз буде спроектована на поведінку виборців у 2006 році. Тож хотілося б закликати народних обранців відчувати настрої людей, щоб їхня позиція була в руслі того, до чого прагне народ. Утім, останнє голосування досить наочно показує логіку Верховної Ради щодо врахування народних прагнень і бажань.
Віталій ОЛУЙКО, фракція НДП-ПППУ:
— Природа українського парламенту дуже складна. Часто депутати потрапляють у полон обставин і уже не належать самі собі. Майже як у народній пісні — «серце крається надвоє»: хочеться бути з людьми, водночас не можна забувати про певні політичні зобов'язання, не дотримуватися встановлених правил гри. Тому значна частина моїх колег постає перед необхідністю морального вибору. Для того, щоб зробити його правильно, потрібно частіше спілкуватися з народом, виходити на Майдан, на Хрещатик, утверджуватися у переконаннях щодо того, на чиї інтереси потрібно працювати. Результатом процесів, що відбуваються останнім часом в державі, стало те, що й у залі Ради народна демократія перемогла традиційний парламентський консерватизм. Тому розпускати парламент зараз немає необхідності, відповідні заяви вважаю передчасними. У ситуації, коли довіра до інституту президентства й уряду вкрай низька, нівелювати довіру до останнього «острівця демократії» було б грандіозною помилкою. Парламентаризм потрібно укріплювати й розвивати, а не руйнувати.
Ігор ОСТАШ, фракція «Наша Україна»:
— В умовах, що склалися, центр прийняття найважливіших рішень повинен переміститися в парламент. Перше слово сказано — результати другого туру визнано недійсними, є домовленість призначити дату переголосування та змінити закон так, щоб чергове волевиявлення було дійсно демократичним. У ході розгляду скарг у Верховному Суді ми отримали не одне фактичне підтвердження наявності грубих порушень в обох турах, про які уряд не просто знав, а й закривав на це очі.
Переобирати Раду потрібно лише тоді, коли вона неспроможна сприяти демократичному розвитку країни. Наразі це завдання, хоча й не на сто відсотків, але виконується в більшій мірі. На жаль, досі не вдалося остаточно сформувати дієву більшість, є лише її прообраз, основа. Водночас саме Верховна Рада залишилась тим єдиним легітимним органом, який здатен приймати конструктивні рішення замість поглиблювати кризу. Розпуск — занадто серйозне рішення, яке не приймають похапцем. У разі виникнення передумов дестабілізації доцільніше було б зробити перерву в роботі, з пленарних засідань переключитися на міжфракційні консультації.
Утім, певний дисбаланс між настроями народних обранців та виборців усе ж існує. Як приклад — позиція Тараса Чорновола, який працює в команді Януковича в той час, як 90% його виборців підтримують Ющенка.
Микола ОНІЩУК, фракція НДП-ПППУ:
— Ініціативи щодо можливого переобрання парламенту, сформульовані опозицією, є занадто радикальними, а їхня доцільність — сумнівною. Сьогодні немає ані правових, ані моральних підстав про це дискутувати. Тим більше, останні ухвали довели, що ВР є органом, здатним приймати конструктивні рішення. Подібний варіант може розглядатися лише в тому разі, якщо команди, остаточно зійшовшись на необхідності голосувати політичну реформу, вирішать провести перевибори, але уже на пропорційній основі. Тільки в такому разі цей крок був би дійсно виправданим. Але це не розпуск, а реакція на вимоги часу й політичної дійсності.
Важливо, що саме зараз чи не вперше ми зуміли сприяти розв'язанню політичної кризи винятково парламентськими методами. Певна річ, каталізатором для якісного прогресу стали настрої суспільства.
Віктор ПИНЗЕНИК, фракція «Наша Україна»:
— Ще на початку тижня ситуація була патова. Депутати силкувалися ухвалити справедливе рішення, але чинна влада знову запустила маховик тиску: активні «переконання», відкриті підкупи і навіть стеження за волевиявленням у таємному режимі. Дуже радий, що всупереч натиску нам усе ж таки вдалося вчинити за совістю. Упевнений, що це стане знаковим етапом у розвитку вітчизняного парламентаризму як справжнього, а не формального демократичного інституту. Отже, необхідність розпуску, яка ще напередодні була одним із варіантів виходу з кризи, на сьогодні нівельована.
Олег ЗАРУБІНСЬКИЙ, фракція НДП-ПППУ:
— Верховна Рада змінюється буквально на очах, однозначно на краще. Хоч як би патетично це звучало, для дедалі більшої кількості депутатів і навіть цілих фракцій інтереси народу починають переважати над власними меркантильними вигодами. Нарешті все стає на свої місця, встановлений початок формуванню нової, здорової парламентської більшості. Не варто забувати, що парламент не тільки вищий законодавчий, але ще й вищий представницький орган, а це накладає певні зобов'язання. Заслуга — в позитивних перетвореннях не внутрішньополітичних відцентрових сил, а насамперед народу. Вийшовши на вулиці, люди проявили набагато більше свідомості, ніж деякі депутати, які досі бояться «засвітити» свої істинні симпатії та позиції.
Віталій ХОМУТИННИК, фракція «Регіони України»:
— Відзначте цікаву деталь: тих, хто з трибуни говорить про необхідність розпуску нинішнього скликання Ради, обирали за партійним списком, що незрівнянно легше за «мажоритарку». Тому очевидно: справжня «ціна» кампанії їм невідома. Ситуація склалася непроста, але заміна парламенту — не вихід із ситуації. Ми повинні працювати до того терміну, на який уповноважені нашими виборцями, а він, нагадаю, закінчується через два роки.
Що стосується рішень, які приймають, то до них депутатів підштовхує не свідомість, сформована площами, а безпрецедентні акти масового тиску. Особливо він посилився після схвалення 232 голосами постанови з пунктом про скасування вердиктів надзвичайної сесії від 27 листопада. Опозиція відчула, що програє, і пустила в хід улюблені методи. Насамперед силові, що вилилося в неодноразові спроби штурму парламенту. Навряд чи це можна називати проявами свідомості. Крім того, депутати позбавлені не просто можливості конструктивно працювати, а елементарного — свободи пересування. Безперешкодно до Верховної Ради може потрапити лише людина в оранжевому шарфику; ті, хто такого не має, отримують щонайбільше образи на свою адресу...
Володимир ГОШОВСЬКИЙ, депутатська група «Союз»:
— Зробивши рішучий крок, якого вимагав народ, парламент довів, що він з народом. Ті ж депутати, які злякалися, які сказали, що Верховну Раду оточив натовп і всередину не можна потрапити, показали, що вони бояться свого народу й тому не можуть бути виразниками його думок.
