Нещодавно Україна вчетверте відзвітувала Комітету ООН з прав дитини про становище дітей у нас, про дотримання їхніх прав. Нагадаємо, що 20 років тому держава прийняла Конвенцію ООН про права дитини, чим зобов’язалася виконувати її. Цього року урядова делегація складалася з фахівців Державного департаменту усиновлення та захисту прав дітей, Міністерства юстиції, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, Міністерства охорони здоров’я й інших відомств, включаючи силові. Проте відзвітувати про «екзамен» наразі виявили бажання тільки представники громадських організацій, які теж брали участь у презентації звіту.
За інформацією Всеукраїнської громадської організації «Служба захисту дітей», до складу Комітету ООН з прав дитини входять представники 16 країн, зокрема, Китаю, Італії, Таїланду, Німеччини, Чилі, Швейцарії, Перу, які добре поінформовані про наші реалії, про обставини, в яких живуть діти. Вони поінформовані, що, зокрема, дитяча популяція у нас зменшується, при цьому зростає кількість дітей-інвалідів; що всі діти все більше хворіють (на 1 тисячу — 1394 випадків) і що все менше народжується здорових немовлят, що в нас дуже поширене насильство в сім’ях; що наслідками негараздів у родинах є найвищий у Європі рівень алкоголізації молоді; зрештою, що свої проблеми родини вирішують сам на сам, — соціальна підтримка не є звичною практикою, як у Європі.
ПОТРІБНО ПЕРЕХОДИТИ ВІД КАРАЛЬНИХ ДІЙ ДО ПІДТРИМКИ СІМ’Ї
Що стосується безпосередньо самих дітей, то чи не найбільшим соромом для України було чути про те, що в нас дуже поширене фізичне насильство.
— Ми звикли то того, що мама на вулиці дає стусана своїй дитині, що маленьку дитину ображають, — це те, що багато країн вже пережило і забуло, а в нас все це є. Засторога Комітету дуже наполеглива: вона стосувалася відносин наших з вами звичайних сімей. У нас є 150 стаття Сімейного кодексу, яка чітко зазначає, що фізичні покарання заборонені. Стаття діє вже п’ять років, але хто про це знає? Хто на це зважає? — каже співголова Всеукраїнської громадської організації «Служба захисту дітей» Людмила Волинець. — Адже від тієї тяганини на вулиці до того, що дитина може потрапити в травматологію, шлях — не дуже великий. На жаль. І якщо ми сьогодні говоримо про крайні форми порушення прав дитини, то вони є тоді, коли ми проходимо повз дитину, яка плаче на вулиці, бо мама її покарала. Про це було сказано надзвичайно жорстко. Думай, Україно, як змінювати свідомість.
Також велику увагу міжнародні експерти приділили підтримці сімей, особливо тих, які в кризі чи не мають достатньо коштів для існування тощо.
Вони проаналізували національне законодавство України з питань підтримки сім’ї й дійшли висновку, що в Україні в законодавстві є дуже багато норм, які зобов’язують батьків до чогось. Наприклад — що батьки протягом короткого терміну мають зареєструвати факт народження дитини. І є норма, коли за порушення цього терміну на батьків накладається штраф у розмірі трьох мінімальних зарплат.
— Нам зауважили: де соціальна робота між дорученням і карою, де підтримка сім’ї державою; де соціальний працівник, який створює мотив у цій родині?.. — розповіла Людмила Волинець. — Були запитання стосовно зміни процедури позбавлення батьківських прав — чи планує Україна це робити. Тому що нині є законодавча норма, що батьки зобов’язані виховувати дитину, навчати і так далі. Далі закон пише: якщо вони цього не виконують, то можуть бути позбавлені батьківських прав. Запитання з Комітету: назвіть соціальну підтримку, яка іде сім’ї, між дорученням уряду і, якщо хочете, — карою держави. Це питання не нове для нас, є певне усвідомлення цього на рівні урядовому, але, справді, нині треба змінювати філософію.
Також міжнародні експерти звернули увагу, що сама фінансова підтримка не вирішує питання сім’ї і дуже часто крім неї, родина потребує фахової підтримки (конфлікт між дітьми в школі, конфлікт батьківсько-дитячий). Тож йшлося про те, щоб до фінансової допомоги додати соціальну, особливо — кризовим сім’ям. І нам ще порадили працювати на те, щоб вилучати дитину з родини у крайніх випадках (перед тим надавши соціальну допомогу, свого роду «посередника»).
Також, за словами провідних експертів України з питань захисту дітей, багато критики і зауважень українська делегація почула про те, що шлюбний вік у нас досі не однаковий (у дівчат — 17, хлопців — 18). Комітет сприймає це як дискримінацію. Також фахівці ООН розгорнули гостру дискусію з приводу права дітей висловлювати свою точку зору. Вони зауважили, що в Україні «не відчувається вага слова дитини». За словами Тетяни Кондратюк, багато говорилося про одну з основних проблем для батьків, які виховують дошкільнят — дитячі садочки.
— Протягом 1990—2004 років мережа дошкільних закладів скоротилася на 39%. Лише з 2005 року в нас розпочалося поступове зростання кількості закладів, що становить на кінець 2009 року тільки 63% від того, що було 1990 року, — зауважила Тетяна Кондратюк.
Також критика пролунала щодо недостатнього пропагування грудного вигодовування і великої поширеності реклами молочних дитячих сумішей; щодо того, що сім’ї, в яких є хворі на ВІЛ-СНІД, потерпають від нестачі антиретровірусних препаратів; що погано ведеться робота з підтримки дітей-біженців; що громадським організаціям з питань захисту прав дитини держава делегує мало повноважень.
ПОЗИТИВ У ТЕНДЕНЦІЯХ ЩОДО УСИНОВЛЕННЯ ТА СТВОРЕННЯ АЛЬТЕРНАТИВНИХ ФОРМ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ
Позитивно міжнародні експерти оцінили роботу, яку держава проводить у сфері усиновлення дітей та роботи з матерями, які висловили бажання відмовитися від дитини. В Україні вже існує 14 центрів матері та дитини (де жінка, яка раніше висловила бажання відмовитися від дитини і з якою попрацювали фахівці, встановлюючи, чи насправді вона не зможе виховувати дитину, живе з нею до виповнення дитині 1,5 року).
— Позитивно в Комітеті оцінили створення єдиної бази на дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. І все-таки було сказано, що цю роботу треба продовжувати; що треба укласти реєстр дітей, які перебувають у кризових ситуаціях, також — реєстр дітей-інвалідів (щороку їхня кількість в Україні зростає — нині 169 тисяч). Порадили нам напрацьовувати нові норми щодо захисту дітей-інвалідів та створювати умови, аби ці діти не були приречені на життя в інтернаті, якщо виникають проблеми з батьківською функцією, — сказала Людмила Волинець. — Ще позитив — в Україні зросло національне усиновлення, практика сімейних форм виховання, і тут же нам кажуть: «Поясніть, будь ласка, чому не ратифікована Гаазька конвенція з питань міждержавного усиновлення?». Мені надзвичайно приємно повідомити вам, що позиція в державі змінилася. Президент у грудні подав Гаазьку конвенцію на ратифікацію у ВР.
При цьому пані Волинець, колишній директор Державного департаменту з питань усиновлення і захисту дітей, дивується, що відбувається фактично ліквідація самого Департаменту з усиновлення, який має безпосередньо виконувати Гаазьку конвенцію. Ще одне наше болюче питання — інтернати. Комітет ООН компромісів не бачить: максимум дітей мають бути виведені з інтернатів у альтернативні форми сімей. У нас же останнім часом заговорили про інтернати, зокрема, і прем’єр-міністр Микола Азаров («День» писав у червні 2010 року). До речі, відповідно до Закону України «Про забезпечення організаційно-правових засад дітей- сиріт...», дитина влаштовується в інтернат в крайньому випадку і тільки тимчасово.
Найближчим часом в Україну надійдуть рекомендації Комітету ООН з прав дитини. Очевидно, що частина з них стосуватиметься перелічених у цій статті проблем, і Україна повинна буде вживати заходів для «виправлення». Але хоч що б планувалося, неможливо проводити систематичну ѓрунтовну роботу без фінансування, вважають вітчизняні фахівці, а ще — без підготовлених кадрів.
— Усі рекомендації Комітету, а вони найближчим часом надійдуть до України, повинні лягти на виконання того самого Департаменту усиновлення і захисту прав дитини, служби у справах дітей і центри соціальних служб. І я хочу висловити стурбованість: якщо ці структури будуть некоректно деформовані, а вони і так працюють на межі кадрового забезпечення, ми можемо наразитися на дуже негативні тенденції. Коли у 2005 році в службах у справах дітей по всій Україні працювало 1200 працівників, ми мали майже 40 тисяч безпритульних і бездоглядних дітей у державі. Коли нині працює 5 тисяч, ми вже безпритульності не маємо. І в притулках — не 40 тисяч дітей, а 12 тисяч. Коли є на місцях ті, хто займається дітьми, то ми можемо сподіватися на результат, — зауважує голова «Служби захисту дітей».
Не потрібно забувати і про загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року». Нам залишилося п’ять років, і які завдання треба виконати? Так, до 2016 року забезпечити усиновлення 25% дітей-сиріт та дітей; позбавлених батьківського піклування; збільшити рівень влаштування дітей-сиріт у будинки сімейного типу та прийомні сім’ї до 2016 року — до 80%; до 2016 року зменшити кількість бездоглядних дітей на 95%; забезпечити до 2016 року за рахунок коштів державного бюджету лікарськими засобами для лікування ВІЛ-СНІДу не менш як 90% дітей. Щодо фахівців, які працюватимуть з дітьми, у законі написано так: «Підготовка фахівців соціальної сфери, зокрема, до 2016 року — не менш як 90% з активізації участі територіальної громади у захисті прав дітей». Хто ж виконуватиме цю справді необхідну і благородну роботу — без фінансування і без фахівців?
