В якій країні ми прокинемося завтра?

Сама постановка цього питання свідчить про хитку політичну конструкцію в Україні. Прихильники широкої коаліції Партії регіонів та Блоку Юлії Тимошенко є. Проте, є чимало противників. Опитування на сайті «Дня» показало, що 70% наших читачів «ширку» не підтримують.

Страх із тріском програти президентські вибори новим гравцям, які, до речі, стрімко нарощують свої рейтингові позиції, штовхає ярих противників часів помаранчевої революції — Юлію Тимошенко та Віктора Януковича — в обійми одне одного. До страху чинного й колишнього прем’єрів програти своє місце у вищій політичній лізі України варто додати й гострий дефіцит часу. Як відомо, зміни до Конституції передбачають голосування на двох чергових сесіях Верховної Ради. Ці зміни (серед яких — вибори президента депутатським корпусом), згідно із задумкою потенційних коаліціянтів, повинні бути прийняті до планових президентських виборів. Отже, нинішню сесію, до кінця якої залишилося всього півтора місяця, необхідно використати максимально ефективно. По-перше, необхідно провести через комітетську процедуру проект змін Основного Закону. По-друге, направити документ на експертизу до Конституційного Суду, якому, нагадаємо, необхідно 30 днів для винесення свого вердикту. По-третє, затвердити проект Конституції в парламенті з урахуванням зауважень служителів Феміди. Потім — знову відправити в КС для того, щоб люди в малинових мантіях пересвідчилися, що в ході «корекції» проект змін до Конституції не змінив форму та зміст. І лише після повернення проекту з КС його необхідно проголосувати ще раз не менш ніж 300 голосами народних депутатів. Зробити це потрібно вже наступної — осінньої сесії.

Вітчизняний медіа-простір переповнений повідомленнями, що через нестачу часу про створення «ширки» буде оголошено найближчим часом. Очікується, що руку коаліційної дружби майбутні коаліціянти простягнуть представникам ще трьох фракцій — НУ-НС, Компартії та блоку Литвина. Нинішній спікер у випадку приєднання до тандему БЮТ та ПР залишається біля парламентського керма аж до 2014 року, і, швидше за все, такий «аргумент» підштовхне іменну фракцію Володимира Михайловича, що налічує, нагадаємо, 20 депутатів, увійти до складу нової більшості. Що ж до комуністів — вони, по суті, залишаться єдиною більш-менш (про мінливу позицію «червоних» відомо всім) опозиційною фракцією і напевно, будуть раді стати монополістами в цій ніші. А ось «напівживий» НУ-НС, імовірно, чекає розкол: єдиноцентристи Балоги в коаліцію не підуть, так само, як і група «За Україну!» В’ячеслава Кириленка. З десяток прихильників Президента Ющенка, за нашою інформацією, також не планують прописуватися в коаліційному домі. І лише союзники міністра МВС Юрія Луценка з «Народної самооборони» (а їх у «помаранчевій» фракції також близько десятка), швидше за все, приймуть запрошення і віллються в стрункі коаліційні ряди.

Незважаючи на те, що переговори Тимошенко та Януковича традиційно проходили в режимі найсуворішої секретності, деякі подробиці так званого Великого коаліційного договору стали надбанням ЗМІ.

Посилаючись на свої джерела, «Українська Правда» повідомляє, що коаліційний контракт «синьо-білих» і «серцевих» передбачає спільні дії БЮТ та Партії регіонів до 2024 року, в тому числі участь у парламентських виборах єдиним блоком (!). Проект нової Конституції передбачає обрання президента в парламенті та пролонгацію повноважень нинішньої Верховної Ради до 2014 року. У цій схемі лідер БЮТ залишається прем’єром із широкими канцлерськими повноваженнями, а голова ПР — президентом, обраним не народом, а депутатським корпусом.

Діючи за принципом «розділяй і владарюй», ні Янукович, ні Тимошенко, схоже, не тривожаться про те, що думає народ (до речі, — єдине джерело влади в країні) про їхні «революційні» плани. Результати опитування, проведеного нещодавно фахівцями ЦСД «Софія», свідчать, що, по-перше, 80,6% українців негативно ставляться до ідеї обрання президента парламентом; по-друге, 56,1% наших співвітчизників вважають неприйнятним співробітництво БЮТ і ПР.

Крім того, цікаво: хто давав командам Юлії Володимирівни та Віктора Федоровича повноваження так радикально змінювати законодавчо-виборчі правила гри в Україні? В якій країні ми прокинемося завтра, якщо сьогодні бютівці та регіонали за спиною суспільства реалізовують свій ризикований для демократії та мало в чому взагалі виправданий за своєю суттю сценарій конституційного перевороту? Чи хочуть українці бачити ще 15 років при владі тандем Тимошенко — Янукович? Чи готові вийти на вулицю не за гроші, як, на жаль, у нас часто останнім часом буває, а за принципи, щоб заблокувати змову двох найбільших політичних сил із розділення держави на роки вперед і консервації у владі себе, любимих? Чи знайде, нарешті, на фінальному етапі президентського маршруту сили Віктор Ющенко для того, щоб протистояти такому ризикованому для майбутнього нашої країни союзу БЮТ і ПР? До речі, незважаючи на рекордно низькі рейтинги чиного Президента, незважаючи на безліч стратегічних, тактичних і кадрових помилок, глава держави і на заході, й на сході не відступає від своїх ключових постулатів: необхідність визнання Голодомору, важливість вступу України в НАТО і, природно, Євросоюз. Разом із тим, на жаль, позиція Тимошенко і Януковича змінюється залежно від місця їхньої командировочної дислокації. Те, що лідери БЮТ і ПР у Росії називають білим, у США може бути для них чорнішим ночі. Чи можна такі підходи назвати підходами державних діячів? Звісно ж, ні.

Чи дійсно Юлія Володимирівна та Віктор Федорович прагнуть «підтягнути» Україну до політичних, економічних, соціальних та інших норм і стандартів країн Заходу, чи все-таки вдають, що хочуть насправді нічого для цього не роблячи? Швидше за все, на жаль, друге. Адже, аплодуючи простоті та порівняльній чистоті європейських політик та політиків, наша «еліта» живе за абсолютно іншими правилами. Наприклад, якщо до Луганська їде з візитом спікер, про це знає половина країни, бо дорога, де він проїжджає, перекривається. Вочевидь, для того, щоб колесити перекритими дорогами, бути в компанії армії охорони, закріпити за собою безкоштовні квадратні метри в елітній Конче-Заспі, й створюється «ширка» за участю в ній не лише команд Януковича й Тимошенко, а й Литвина.

За останнім, стверджують, буде закріплене крісло спікера аж до 2014 року. Але крісло кріслом, а біда в тому, що в політичній українській шафі вже стільки скелетів, що й живим ніде розвернутися. Хто готовий провести «генеральне прибирання»!?

КОМЕНТАРI

Юрій ШВЕДА, кандидат політичних наук, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка:

— Питання про проект нової конституції, що передбачатиме обрання президента парламентом, вже давно обговорюється, і моє ставлення до нього є негативним, позаяк у такому випадку зменшується суверенітет народу, відтак — рівень демократичності тих інститутів влади, які формуються в державі. Фактично при наявності загальнообраного президента існує баланс між двома органами — загальнообраним парламентом і загальнообраним президентом, і є можливість рівного контролю між цими двома обраними у такий спосіб органами влади. В даному випадку фактично нівелюється оцей статус інституту президента і фактично основним і єдиним центром представництва народу стає парламент. Оскільки на нинішній день існує оця недолуга система формування парламенту за пропорційною системою закритими списками, то ми бачимо що парламент став фактично виразником не інтересів народу, а кількох фінансово-промислових груп, які сформували певні політичні партії і контролюють діяльність парламенту. Це дві-три мегаполітичні групи, за якими стоять інтереси тих чи інших промислових груп. Тому я вважаю, що запропонований до обговорення проект — явище негативне для демократії, для суверенітету народу. І ще. При президентській формі правління, якій підпорядковується вертикаль влади, певною мірою є персоналізація влади, коли можна спитати з тієї чи іншої конкретної особи , як здійснюється, реалізується влада. Колективна ж влада, яка належить парламенту, є менш відповідальною. З іншого боку, колективна форма прийняття рішень є завжди тривалішою і складнішою процедурою. А особливо за умов трансформації суспільства ( на цьому етапі ми зараз є), коли потрібне прийняття швидких і зважених рішень, очевидно, що така форма прийняття рішень через парламент навряд чи є оптимальною.

Зміни, які готуються, заперечують ті паростки демократії, що почали проростати в Україні. Бо в основі загального розуміння демократії є дві принципові позиції: 1) це влада, яка має мандат народу, а нам пропонують цю владу від народу забрати і передати в руки політичних партій, які не відображають сьогодні настроїв населення; 2) принциповою рисою демократії є те, що влада має бути заснована на конкурентних началах, на змагальництві, повинна бути гнучкою і змінюватися. Ті ж норми, як закладаються, є абсолютним кроком назад, що матиме негативні наслідки не тільки для внутрішнього життя нашої держави, бо зовнішній світ не зможе не зреагувати на згортання процесів демократизації в Україні. Ймовірно, ми опинимося в повній міжнародній ізоляції. Відтак можемо завтра прокинутися у державі на зразок Білорусі чи Росії, інших пострадянських держав. Хоча на нинішній день Україна могла похвалитися тим, що має значно вищий розвиток демократичних процесів порівняно з іншими державами пострадянського простору. Якщо ж вищеназвані реформи будуть прийняті, однозначно можна буде говорити про те, що основне завоювання України буде втрачено. Я вважаю, що такими змінами ми сформуємо колективного диктатора в образі парламенту. А за великим рахунком, країна буде управлятися двома фінансово-монопольними групами, які представлені потужними мегаполітичними партіями.

Алла ЧЕРНІЙ, кандидат політичних наук, Рівне:

—У політиці існує дві моделі створення коаліцій — статична і динамічна. Перша формується на основі більшості учасників, друга — на основі спільних програм, ідей, поглядів. То якраз створення коаліції між політичними партіями Юлії Тимошенко та Віктора Януковича відбувається за класичною статичною моделлю, яка, на думку експертів, є найбільш нестійкою. Для процесу голосування така коаліція — позитив. Однак ці політичні сили мають діаметрально протилежні погляди. І проект нової конституції, яка передбачає обрання президента парламентом, наразі абсолютно не на часі. Можливість такої реформи є ситуативною і, по-суті, дасть шанс маніпулювати. Це призведе до роздачі портфелів і отримання політичних депозитів. Якщо зараз надати парламенту повноваження обирати президента, то це означатиме позбавлення народовладдя. Все-таки те, що громадяни обирають президента держави, є демократичним важелем. Натомість ,якщо зараз змінити конституцію таким чином, як це пропонують партійні лідери Юлія Тимошенко та Віктор Янукович, то це відсторонить пересічного громадянина від політики.

Та такі реформи невигідні лише на сьогоднішній день. При зміні політиків та зміні формату політичних партій у парламенті (які, до речі, вже вичерпали себе), при зміні персоналій підхід до обрання президента парламентом цілком виправданий. Така схема діє, наприклад, в Італії. У цій державі вона найбільш тривала. Там пересічний громадянин делегує право вибирати президента депутатам, а вони в свою чергу займаються вирішенням політичних питань. Це є ознакою демократичного суспільства. Але тут варто зважати на фактор довіри до депутатів. В Україні він дуже низький, а в цьому випадку обрання президента парламентом недопустиме.

Натомість, враховуючи теперішню ситуацію, завтра ми можемо прокинутися в державі, яка повертається до авторитаризму в його класичній схемі. Варто зазначити, що нині багато хто з громадян вбачає наведення порядку в країні не в демократичному руслі. Отож завтра Україна може стати державою, де йде реверс демократії до авторитаризму. Можливий і інший розвиток подій. Скажімо, прихід до охлократії — крайньої форми демократії. Тобто влада йтиме на поступки громадян через мітинги, акції протесту. За таких обставин ситуація доволі неврівноважена і непередбачувана. Так, протягом місяця може панувати спокій, а потім станеться черговий економічний зрив, на який громадськість реагуватиме протестом. Натомість конструктивного вирішення ситуації не буде.

Власне, це загрожуватиме державі доти, доки в громадян не сформується політична культура. Натомість маніпуляційні технології, які застосовують представники влади, якраз спрямовані на те, аби відсторонити людей від політики.

Віктор ПАЩЕНКО, доцент кафедри політології Дніпропетровського державного університету:

— Якщо така змова між В. Януковичем і Ю. Тимошенко реалізується, це означатиме тектонічні зсуви в політичній системі України. З одного боку, начебто добре, що не буде президентської кампанії, адже чим далі, тим ці кампанії все більше набувають руйнівного характеру. Одне проти одного озброюються не лише політичні опоненти, а й регіони країни. При цьому переможець отримує все, що й обумовлює запеклий характер боротьби за президентство. Якщо президента України обиратиме Верховна Рада, то «переможців» виходить більше. Але цей плюс переважується відразу декількома мінусами. Україна переходить до парламентської системи правління, до якої вона абсолютно не готова. І, передусім, не готова її партійна система, не здатна виробляти й досягати компромісів. Гадаю, негативною буде реакція з боку світової спільноти, особливо США та ЄС — наших основних стратегічних партнерів. Адже в Україні встановиться не звичайна парламентська система, яка існує в багатьох країнах Європи. Там головними повноваженнями наділений глава уряду, а в нас владу, напевно, ділитимуть між собою прем’єр-міністр і президент. Зрозуміло, що така конфігурація робиться під конкретних людей, але чи зможуть вони після цього правити на основі взаємної довіри? Скоріше за все, ні — боротьба поновиться, але вже в рамках парламенту. Іншим негативним наслідком подібної реформи стане кадровий застій у політичній еліті. Новим кандидатам, таким, як А. Яценюк або С. Тигипко шлях до президентства відтепер буде закрито. Окрім того, в парламенті практично зникне опозиція. Особисто я не бачу, хто б міг всерйоз протистояти тандему БЮТ і Партії регіонів. У комуністів, нашоукраїнців чи литвинівців для цього явно забракне сил. Таким чином, владу ніхто не зможе ефективно контролювати. Її просто поділять В. Янукович і Ю. Тимошенко, причому до обопільної вигоди. Інше питання, що від цього отримає Україна та її громадяни. Гадаю, що переважна більшість із них поставиться до перспективи обрання президента парламентом негативно, розцінивши це як спробу забрати останню можливість хоч якось впливати на владу.

Тарас ЛІТКОВЕЦЬ, політолог, старший викладач кафедри політології Волинського національного університету імені Лесі Українки, редактор політичних новин FM-радіостанції «Луцьк»:

— У наших політиків останніх років десять наче існує сверблячка внести зміни у Конституцію. Проблема ж не у Конституції, а в тому, що вона у нас не виконується. Так само можна стверджувати, що через велику аварійність на дорогах треба змінювати правила дорожнього руху. Їздити не по правій, а по лівій стороні і т.п. Якщо будемо їздити, порушуючи правила, то менше аварій не стане. Ми ще існуючу Конституцію не виконуємо, а вже хочемо нову. Конституція США має всього 13 сторінок, і, на мою думку, декларативна, аморфна і стандартна, проте ,вона виконується і країна живе краще, ніж наша. Міжнародні політичні експерти відзначають, що Конституція України — дуже містка, дуже хороша. Та ще кращі Конституції написані у Туркменистані, Узбекистані, інших країнах пострадянського простору, в яких на папері все чудово, та живеться їм ще гірше, ніж нам, і демократією там і не пахне. Чому хочуть змінити Конституцію Тимошенко і Янукович? Не тому, що думають про національні інтереси. Хочуть змінити під свої політичні сили, під свої партії, власне, й під себе. Ми це не раз спостерігали у власній історії, коли політик при владі підтримував одні інтереси, а згодом, коли політична ситуація змінювалася, підтримував абсолютно протилежні. Це свідчить про незрілість української політичної еліти.

Тепер щодо того, чи варто, аби президента обирав парламент. Держава, де саме такий порядок, називається парламентською республікою. Наприклад сусідня нам Молдова. Але у таких республіках президент має мінімальні повноваження, інколи про нього мало хто й знає. У нас же Тимошенко і Янукович хочуть, вірогідно, зберегти нині існуючі повноваження президента, але обирати його парламентом. І це перший загрозливий момент, бо тоді Україна буде і не парламентська, і не президентська держава. Друга загроза в тім, що обирає то парламент, але у нас політична система незріла, тому є підстави вважати, що будуть вибори за клановими, партійними, олігархічними ознаками. І тоді ми просто прокинемося в олігархічній країні азійського типу! І Тимошенко, і Януковича об’єднують не національні інтереси, а прагнення влади. Оскільки вони були політичними ворогами, в основі їхнього сьогоднішнього союзу нема довіри. Якщо союз такий стане реальністю, вони обоє втратять масу своїх прихильників. На Волині, котра дала за Тимошенко найвищий відсоток голосів, понад 60%, буде дуже страшне розчарування, і її електорат просто перейде до «Свободи». Тому єдиний спосіб для того, аби вони один одному могли довіряти, це саме вибори президента у парламенті. Це їх і об’єднало. Це ще раз свідчить, що вони думають не про націю, а про власні партійно-кланові інтереси. В українській традиції — саме прямі загальні вибори. У нас вибирали солтисів, десятників, кошових і гетьманів, сільських голів і депутатів. Така наша політична та історична традиція і вона має бути дотримана.

Дмитро БРЖЕСТОВСЬКИЙ, політолог, Одеса:

— Питання обрання президента парламентом — звичайна норма для парламентської держави. Таким чином глава держави обирається, наприклад, в Чехії, Словаччині, Угорщині. Але в Україні такий стан справ послабить контроль народу над владою. Прямі вибори президента — дуже важливий момент участі пересічного громадянина в політичному житті України. Думка виборців є для політиків значущим обмежувачем, що не дозволяє робити дії, які дуже розходяться з перевагами їхнього електорату. Якби не цей чинник, то Янукович і Тимошенко просто могли б поділити владу. Якщо передбачити, що їм вдасться внести зміни до Конституції та узаконити цю норму, то на країну чекає двопартійне правління, яке ,вочевидь, буде супроводжуватися ще більш серйозними конфліктами, ніж усередині «помаранчевої» коаліції. І можливо ,Тимошенко саме на це і розраховує. Але з іншого боку, це буде крапкою в політичному розвитку БЮТ і ПР. Виборець негативно відреагує на подібний союз, і перша перевірка парламентськими виборами, ймовірно, позбавить їх нинішнього політичного впливу. Тим більше, що рейтинги політиків нової формації не набагато поступаються цим важкоатлетам. Тому існує варіант, коли Тимошенко та Янукович просто не зможуть скористатися правом обрання глави держави в парламенті. А от хто і як цим скористається, це питання вже подальшого політичного життя.

Прямі вибори президента — це одне з небагатьох реальних політичних прав українського громадянина. І цього права він позбавлятися не хоче. В Україні влада персоніфікована, насамперед, в образі президента, і відмовитися від цього на рівні масової політичної свідомості надто складно. На пострадянському просторі такий підхід був реалізований тільки в Молдові, — та й на практиці перші два парламентські терміни фактичним лідером держави залишався президент, який спирався на кваліфіковану парламентську більшість. У разі узаконення норми, яка передбачає обрання президента парламентом, роль останнього суттєво зросте. Така концентрація влади в одному органі, принаймні зараз, піде не на користь справі розвитку демократії в країні. На обмеження своїх прав електорат відреагує, найімовірніше, політичним бойкотом БЮТ та ПР. Це дає додаткові шанси новим кандидатам привернути на свій бік симпатії виборців. Тому список учасників другого туру виборів не можна вважати закритим.

Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог, директор соціологічної служби «Український барометр»:

— Об’єднання двох політичних партій, які перебувають сьогодні в дуже гострій політичній боротьбі одне з одним, завжди є несподіванкою, як для суспільства, так і для самих учасників об’єднання. Єдиним серйозним чинником легітимації такого об’єднання виступають кризові явища у зовнішньополітичній, —економічній і внутрішньополітичній, —економічній ситуації в Україні. Я, наприклад, згоден на будь-яке об’єднання, якщо це допоможе об’єднати еліту, населення, а також стабілізувати політичну систему та вивести країну з кризи хоч би найближчі 3 роки. Мені не важливо, якою буде форма влади, хоч я прихильник сильної президентської форми правління, якщо сьогодні маятник хитнувся у бік парламентської системи, то нехай парламентська система спробує уникнути всіх мінусів і зробить те, що не може зробити президентська.

Інше питання полягає в тому, що в Україні немає досвіду такого роду об’єднань, тому — ми всі шоковані. За останні п’ять років країна жила в дискурсі розподілення на західну та східну Україну, отже, втрата цього конфлікту дещо бентежить і шокує. Звичайно, важко подумати, що політики раніше за експертів або населення знайшли вихід із формули вікового розподілу, але сьогоднішнє об’єднання БЮТ і ПР пояснюється спробами виходу з кризи та стабілізації країни. Якщо перше сприймається тому ,що хтось повинен щось робити в країні і брати на себе відповідальність, то друге ставиться під сумнів. Насправді ж, слід дивитися на конкретні документи та форми об’єднання. Якщо це буде пакт еліт (останній такий пакт був 1991 року), то це дуже добре, якщо ж це буде змова кількох олігархічних груп проти і за рахунок інших олігархічних груп або держави, то це, звичайно, дуже погано.

Але наразі ми не отримали конкретних документів, я не бачу подальшого реалізації цього договору, і тим більше — його гарантії. Розмови про те, що він буде підписаний на десятиріччя — це, звичайно, нікуди не годиться, тому що такі договори можуть підписувати між собою тільки держави. У нашій ситуації, договір між прямо протилежними політичними силами може здійснюватися лише на якийсь період часу, чітко зафіксований і зрозумілий для населення та політиків. Думати про те, що встановиться якась диктатура, дуже важко, тому що підписанти цього договору дуже уважно стежитимуть за його виконанням.

Костянтин МАТВІЄНКО, експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардаріка»:

— Кінцева мета можливої коаліції ПР і БЮТ — це зміна Конституції України. Йдеться про те, щоб народ позбавити права обирати президента в парламенті, при цьому, зберігши для себе владу на довгі роки наперед. Інакше ,як змовою ПР і БЮТ проти народу, це назвати не можна. Якщо до даного союзу приєднаються блок Литвина, частина НУ-НС і комуністи, то, відповідно, це буде змова всього парламенту проти цивільних прав громадян України. Якщо подібні зміни до Конституції будуть внесені, то парламент поставить себе поза системою загальних понять справедливості громадян — це фактична узурпація влади. Хоч для мене реальність зміни Конституції ПР і БЮТ викликає великий сумнів, тому що дуже вже величезні політичні ризики для цих політичних сил. Вони одне одному не довіряють, тому, не факт, що Янукович буде вибраний до парламенту, а Тимошенко зможе сформувати уряд. Ці добродії давно одне одного «кидають» на кожному етапі переговорів.

В’ячеслав КИРИЛЕНКО, лідер групи «За Україну»:

— Я гадаю, що цього тижня ми будемо свідками масованої артпідготовки внесення змін до Конституції, створення нової надширокої коаліції та голосувань щодо цього питання. І це ще велике питання, чи будуть які-небудь вибори після 2014 року...

Коаліційна частина НУ-НС використовуватиметься Януковичем і Тимошенко для того, аби легітимізувати нову коаліцію. Я б назвав можливе створення коаліції БЮТ і Партії регіонів змовою на двох, яка межує з сильнішими словами — з конституційним переворотом. Депутати, обрані зараз, не мають права обирати президента, на це їх ніхто не вповноважував.

Юрій МІРОШНИЧЕНКО, народний депутат України (Партія регіонів):

— Не переймайтеся, обиратимемо президента всенародно. І жодного з досягнень демократії та незалежності ми не здамо. А вся ця коаліційна «дискусія» є цілком нормальною для суспільства, яке опинилося у кризі й вимагає об’єднання політичних сил.

Але можна об’єднуватися навколо того, аби подбати про своє особисте майбутнє, а можна об’єднуватися навколо того, аби вивести країну з кризи. Так ось із БЮТ ведуться переговори, щоб визначити програму дій і вивести країну з кризи. І це природно, що ведуться переговори. Вони ведуться постійно. Називайте їх консультаціями, зіставленнями думок... Парламент походить від французького «parle» — «говорити». І люди там спілкуються на різних рівнях, починаючи від пересічних депутатів і закінчуючи лідерами політичних фракцій. Країна стоїть перед великими викликами. І ці виклики вимагають адекватних відповідей. Сьогодні мусить бути максимальна мобілізація і суспільства, й експертного середовища, й політиків... І всі відповідальні люди, звісно ж, не можуть не спілкуватися, не говорити, як нам разом подолати наші проблеми. Стосовно розвалу досягнень демократії — ми цього не допустимо.

Іван КИРИЛЕНКО, голова фракції БЮТ:

— Не смішіть країну жахалками. Наразі нічого нема й поготів. Ви пам’ятаєте, як міг бути розпущений парламент, коли Олександр Мороз в останню мить створив іншу коаліцію, а потім тримали Президента за руку з проханням не підписувати указ про розпуск ВР? Сьогодні настільки жорстко виписані всі процедури, що на такий ризик створення коаліції БЮТ і ПР ніхто так просто не піде...

Можливий лише один варіант: якщо хтось приєднається до вже існуючої коаліції, але сумніваюся, що Партія регіонів піде на це. Процедури розписані настільки жорстко, що на розпуск ВР ніхто не піде, я — в першу чергу.

Валерій ПИСАРЕНКО, народний депутат України (БЮТ):

— Я є прибічником максимально великої коаліції у парламенті. І мені все одно, як вона називатиметься. Що стосується обрання президента в парламенті, то для парламентсько-президентської республіки в юридичному плані це буде перекосу. Постановка цього питання можлива тільки за переходу до жорсткої моделі парламентської республіки.

Коаліція не може ось так запросто впасти на голову. Спершу мають виявити ініціативу ті фракції, які не входять до коаліції. Скажімо, Партія регіонів повинна заявити про своє бажання ввійти до коаліції. Бо в парламенті існує діюча коаліція, і створити нову неможливо, доки існує стара. Треба — або приєднатися до старої коаліції, або щоб стара припинила своє існування. Тому це не процес двох годин або одного ранку вівторка. Це має бути заява лідерів фракції, обговорення, прийняття рішення про долю цієї коаліції або входженні в нову коаліцію.

Те, що зараз обговорюється, — це поки що домисли. Йде початок президентської компанії. І кожен обирає свою стратегію. Цілком можливо, що Партія регіонів вирішить, що на цьому етапі було б добре завершити конституційну реформу і взяти участь у антикризовій роботі. Якщо вони ухвалять це рішення і ввійдуть у чинну коаліцію, я думаю, ніякої трагедії в цьому не буде. Слід реально оцінювати, що антикризові заходи, які сьогодні реалізовуються урядом, не можуть бути достатньо ефективними без підтримки парламенту. Якщо в парламенті не буде стабільних 226 голосів, а краще — 300 голосів, то парламент сам по собі стає недієздатним.

Слід зауважити, що необов’язково конституційні зміни повинні бути прийняті до президентських виборів. Цілком можливо, що і стратегія тоді буде зовсім інша. Ще зарано говорити, тому що немає проекту змін Конституції, який би засвідчив якусь істотну зміну політичного устрою.

Вадим КОЛЕСНИЧЕНКО, народний депутат України (Партія регіонів):

— Подібні провокації з’являються перед початком парламентської сесії, аби пожвавити політичні розмови у Верховній Раді. Віктор Янукович кілька днів тому сказав, що ці переговори заморожені. Таке рішення може розглядати лише фракція, а ми поки що цього не обговорювали.

БЮТ і Партія регіонів мають різні політичні орієнтири, різні ідеологічні підходи щодо НАТО, мови, співпраці з Росією, а також діаметрально різних лідерів. Якщо більшість на це піде, то мені доведеться погодитися. Але якщо БЮТ залишить своїми основами знищення російської мови, підтримку ОУН-УПА, то я принципово в цьому об’єднанні не братиму участі. Але, я гадаю, найближчим часом питання створення широкої коаліції з Партії регіонів і БЮТ не буде актуальним.

Юрій ЩЕРБАК, Надзвичайний и Повноважний Посол України:

— З точки зору західних ліберальних поглядів, питання об’єднання Партії регіонів і Блоку Юлії Тимошенко, можна трактувати як компроміс, тому що на Заході це дуже вітається. Багато західних експертів радили українським політикам піти саме таким шляхом. Але ситуація в Україні, на жаль, виглядає трохи інакше. В українській ситуації не було відкритого діалогу шляхом круглих столів, як наприклад це було в 1989 року в Польщі, коли абсолютно протилежні сили — комуністи і «Солідарність» сіли за стіл переговорів домовлятись про майбутній демократичний розвиток країни. Тоді в них було набагато більше розбіжностей, ніж зараз між ПР і БЮТ. Але нинішні переговори цих двох політичних сил не мають нічого спільного з європейською традицією транспарентності політичних процесів, тому що вони проходять закрито від усіх. Це може призвести до того, що ми прикинемося в абсолютно іншій країні, і не в тій, за яку свого часу голосували громадяни України на референдумі в грудні 1991 року. Тому, подібна «ширка» повинна викликати тревогу серед наших громадян.

Звичайно, всі ці домовленості, якщо вони відбудуться, будуть прикриті широкими пропагандистськими залпами щодо доцільності союзу БЮТ і ПР. Але цей результат таємних переговорів може дуже сильно змінити геополітичну ситуацію України і долю нашої країни. Абсолютно зрозуміло, що в разі створення коаліції БЮТ і ПР, зовнішній вектор політики буде дуже серйозно повернутий до євразійських просторів, до того відсталого в економічному і політичному простору, який зараз нав’язує нам свої критерії і своє бачення. Так само зрозуміло, що будуть відставлені в бік і євроатлантичні орієнтири, але, тут треба зауважити, що ЄС і НАТО ведуть політику подвійних стандартів щодо України і, можливо, навіть вони перехрестяться щодо вибору України, хоча цей вибір зробить не Україна, а кілька її лідерів.

Нинішній політичний режим за роки свого існування не зміг віднайти оптимальної моделі відносин між Президентом, урядом і законодавчим органом. Але він відповідав певним народним уявленням про владу і європейським традиціям, наприклад, французьким або польським. У Польщі існує уряд, який належить до іншої політичної сили, ніж президент, але попри це, вони співпрацюють в інтересах Польщі. У нашому випадку залишається говорити тільки про підміну понять і про кланово-олігархічні інтереси щодо демократії. Навіть якщо ПР і БЮТ вдасться створити таку «ширку», вона викличе дуже серйозний розкол у суспільстві і ще, крім цього, шалені протести. Можлива коаліція ПР і БЮТ — це спроба законсервувати два режими, які вже мали місце в український політиці. Хоча ,з іншого боку, я не вірю в міцність цього союзу, тому що між його членами почнеться боротьба за владу, і в такому випадку дата 2024 рік — це просто абсурд.

Лариса ІВШИНА, головний редактор газети «День»:

— Насправді ніхто не може заборонити партіям, які прийшли до парламенту, створити якусь іншу коаліційну комбінацію. Проблема в іншому: з яким мандатом ці політичні сили йшли на вибори і як вони свої дії пояснюватимуть виборцям? Можна, звичайно, сказати, що це їхні проблеми. Напевно, навіть більшою мірою проблеми БЮТ (не думаю, що виборця регіоналів сильно сколихне зміна політичних партнерів). Найбільш віддані виборці Тимошенко боляче ображені. Чи турбує це БЮТ, так. Передбачаю, що у зв’язку з цим вони не робитимуть примітивних кроків, які їх цілковито дискредитуватимуть в очах власних виборців. Вони будуть маневрувати. Чи готова до цих маневрів Партія регіонів? Думаю, Партія регіонів дуже боїться цих маневрів. Регіонали прекрасно знають неймовірну винахідливість Юлії Володимирівни, вони не такі гнучкі та «оборотисті», як БЮТ, навіть незважаючи на те, що у них на зв’язку і брати Клюєви, і в консультантах Медведчук. Усі ці довготривалі переговори свідчать про те, що обидві сили намагаються уникнути можливості «кидка» з боку одне одного. Разом із тим, відповідальність за широку коаліцію повинен на себе взяти якраз особисто Ющенко. До того, що формування «ширки» стало можливим, призвели не тільки характери «коаліціянтів», а й його політичний стиль.

Що все це означає для країни? Перш за все, це величезний ризик. Нещодавно під час одного з телеефірів мені довелося почути думку від політиків, що країні сьогодні потрібен «розумний виборець». Нарешті! Хто ж проти? Але виникає питання: хтось на розумного виборця працював? Хто дав йому можливість утриматися? Хто стимулював його ріст? Хто в інформаційному просторі серед медіа-власників розумів свою соціальну відповідальність і не розмножував «токовища», а створював розумні програми? Мало таких. У друкованих медіа, можливо, дещо більше, але все ж- це крапля в морі. А тепер наступає час розумного виборця, завдання якого розібратися (!). А потім — не просто обирати, а вимагати від політиків відповідальних дій і реформ. Я погоджуюсь з Ігорем Мітюковим, який нещодавно в одному інтерв’ю сказав, що українські політики не зацікавлені в реформах. Дуже багато років втрачено на їхню імітацію. Через це сьогодні так боляче Україна переживає економічну кризу. Особливо болісно її сприймають молоді люди, які бачать, що за кожен крок треба платити хабарі. Людям складно уявити, в якій країні і за якими правилами вони будуть жити завтра. І ми не знаємо, хто зможе адекватно зустріти всі сьогоднішні проблеми, заспокоїти українське суспільство і сказати: ми зможемо гарантувати, що все буде за правилами, — хоч і в чомусь недосконалими, але правилами. Нам усім треба засвоїти: Україні нарешті потрібні не стільки особистості, скільки особистості з правилами і принципами. У цьому — водорозділ між європейською та неєвропейською практиками.

Якої саме влади вони хочуть? Чи хочуть вони такої влади, яку мають європейські політики, які час від часу добровільно йдуть у відставку і працюють в опозиції, і якщо це в них виходить добре, повертаються до влади, дозрівши до неї? Чи хочуть вони звітувати за кожну неправильно використану тисячу? Чи хочуть вони звітувати за те, що випили зайвого, і йти у відставку, аби не дискредитувати уряд? Якщо так — виборці їх зрозуміють. Але боюся, що правда про «ширку» лежить якраз у площині неєвропейської практики і неєвропейської влади. За влади у їхньому уявленні вони матимуть можливість їздити по перекритих дорогах в Луганськ, Северодонецьк, будь-куди, а люди будуть шарахатися в різні боки. Я, до речі, уявляю, як виглядає така модель влади. Нещодавно на «Эхо Москвы» в одній з передач обговорювалося те, що урядові кортежі, літаючи дорогами Росії, просто давлять людей. Це модель влади, яка залишилася після розпаду Радянського Союзу. Був час, коли вона трішки похитнулась, а потім, набравши кошти, стала набагато сильнішою, ніж була до того. «Культ грошей» може потягатися з «культом особи», розвінчаним у ХХ столітті.

Для розумного українця питання «ширки» повинно впиратися у відповідь на запитання: якої САМЕ влади вони хочуть? І заради чого?