— Чи працювали ви в галузі освіти до створення фонду?
— Наш фонд виник не випадково, і в першу чергу це була ініціатива моя та моїх друзів. Я маю педагогічний стаж 25 років і пройшла в Гнідинській середній школі шлях від піонервожатої до директора, майже 15 років очолювала цю школу. Свого часу школа стала першою в Україні, яка опублікувала концепцію нової освіти (це був 1989 рік). Ми першими започаткували уроки народознавства, що потім трансформувалося в науку. І були першими в Україні, хто відмовився від старих підручників та почав працювати за новими.
— Однак нові підручники ніхто не поспішав видавати. Чи це були підручники вашого власного виробництва?
— Так, наші вчителі для кожної дитини малювали буквар Дмитра Чередниченка, що називався «Материнка». І через те, що не встигали намалювати повністю, роздавали дітям на два тижні по кілька аркушів, а поки вони вивчали цей матеріал, малювали нові сторінки, і все повторювалося. Така сама ситуація була з читанками для початкових класів. І це був 1989 рік, коли про незалежність України не всі ще сміли говорити вголос. Тоді ще заборонялося вживати імена таких наших діячів, як Івана Мазепи, Степана Бандери, Симона Петлюри. У наших читанках це були національні герої. Згодом ми поставили питання про вихід цих книжок великим тиражем для всіх українських шкіл. Вони були надруковані. Окрім того, ми запропонували запровадити такий предмет, як етика в початкових класах, і для того написали підручник з етики для початкових класів, що дістав назву «Андрійкова книга».
— Цей предмет є обов’язковим для вивчення в школах?
— Він є шкільним компонентом, і ті школи, котрі мають бажання, включають його до навчального плану.
Наша школа була першою в Україні, яка відмовилась від монополії піонерської організації, причому ми не заперечували її права на існування. 1985 року відкрили Академію народних мистецтв із багатьма філіями- напрямками. Почесними членами нашої академії були такі знані люди, як Дмитро Чередниченко, Ніна Матвієнко, Дмитро Павличко, Петро Осадчук, Василь Перевальський та інші. Саме підтримка таких людей дала можливість розвинути нашу діяльність. Нині такі малі академії мистецтв є в багатьох школах України. Сьогодні фонд усіляко підтримує цей напрямок роботи. А талановитих дітей багато: так, із великим успіхом пройшла виставка робіт Ярослави Шекери в Києві та Будапешті.
Пізніше, після моєї публікації в пресі, де я виступила із закликом підтримати рух, у нашу школу пішли люди з усієї України. Потім Мала академія народних мистецтв отримала ім’я Чубинського. Ми знайшли його поховання і пізніше поставили йому пам’ятника.
— Коли відбулося народження вашого фонду? І що ставилося як пріоритетні завдання?
— Це відбулося 5 серпня 1994 року. До речі, що символічно — в день вступу на гетьманський престол Івана Мазепи, про що я дізналася згодом. Ми ставили нашими основними статутними завданнями підтримку освіти в Україні і за її межами, особливо це стосувалося східної діаспори. Ми були першими, котрі ставили собі такі завдання. Інші фонди також створювалися, але вони працювали здебільшого на регіональному рівні. До того ж, наш фонд був першим в Україні, який узяв собі ім’я Ярослава Мудрого. 1994 року не було ні відзнаки Президента, ні Харківської юридичної академії імені Ярослава Мудрого. Назва з’явилась якось закономірно, адже ми з друзями були організаторами I Всеукраїнської конференції про діяльність Ярослава Мудрого як видатного державного діяча. Її учасники звернулися до Кабінету Міністрів з проханням зробити Вишгород національним заповідником і побудувати в Києві пам’ятник князю Ярославу. Думаю, що саме наше звернення лягло в основу того, що пам’ятник пізніше все ж було збудовано, спорудження якого ми частково проспонсорували.
— А як складалася подальша робота вашого фонду, особливо в регіонах?
— Осередки створювати було доволі легко, сьогодні вони є в усіх областях України. Нам не треба було робити широку пропаганду, тому що нас підтримали люди, які пройшли свого часу через Гнідинську школу і вивчали її досвід.
— Якою була перша акція фонду?
— Це було відкриття пам’ятника Івану Мазепі в Білоцерківському районі, в селі Мазепинці. На жаль, я не встигла зробити це, перебуваючи на посаді заступника глави адміністрації Київської області. Ми провели велику роботу, бо до того часу заборонялося писати і говорити, що Мазепинці — родовий маєток Івана Мазепи. Після відкриття пам’ятника почало відроджуватися й село — до того там навіть школи не було.
— Чи користувалися ви допомогою іноземних організацій?
— Відразу скажу, що ні копійки грошей у діаспори ми не взяли, бо соромно було брати, знаючи про численні зловживання із закордонною допомогою в гуманітарній сфері. Так, нам бувало дуже скрутно, іноді я навіть і не могла думати, що ми втримаємося.
— А як ідуть справи тепер?
— Нині ми вже маємо постійний штат працівників, систематично проводимо благодійницькі акції. Згідно з програмою фонду, тепер виходить в ефір телевізійна передача «Урок для вчителя», яка пропагує досвід роботи шкіл України. Адже практично не виходять методички та посібники для вчителів, не кажучи вже про підручники.
— Чи є цілком нові та пріоритетні напрямки роботи фонду?
— Однією з найновіших програм фонду є розширена програма стипендіатів. Скажімо, виплати щомісячних стипендій дітям-сиротам, що навчаються у вищих навчальних закладах. Також ми підтримуємо талановитих дітей, які навчаються в середніх навчальних закладах, нагороджуємо переможців олімпіад. Цим самим, я вважаю, ми стимулюємо творчий пошук молоді. У цьому напрямку працює наша програма «Кадри», яка спрямована на підтримку обдарованих дітей. Є програма «Українська школа XXI століття», яка підтримує розвиток українського шкільництва, сприяє розширенню мережі україномовних освітніх закладів в Україні і за її межами. Колективними членами нашого фонду є понад 1000 шкіл, які працюють за новими методиками та новими педагогічними технологіями. Визначальним положенням програми є орієнтація підтримуваних фондом шкіл на формування у своїх вихованцях активної громадянської позиції. Тут треба зазначити, що в кожній області ми маємо базові школи, через які спільно з педагогічними колективами, громадськістю, органами державної влади утверджуються і поширюються засади нової освіти в Україні.
Нещодавно ми проводили акцію передачі шкільним бібліотекам книжок, які ми зібрали у видавництвах. Звичайно, ми не можемо забезпечити всі школи необхідною літературою, проте за умов, коли до шкіл практично «не доходять руки» держави, ця «краплинка» також є суттєвою. За цією програмою школи отримали близько 100 тисяч книжок. Ми також забезпечуємо дітей одягом, шкільною формою і подарунками до свят. Тільки-но завершилася програма «Директор школи», під час якої надавали особисто директорам шкіл необхідну для роботи літературу. Особливо вдячні вони були за новий, яскраво виданий «Український енциклопедичний словник», що містить багато інформації та ілюстрацій і, на думку вчителів, дуже потрібен їм. Проте, звичайно, директори шкіл на свою заробітну плату не можуть купити таку літературу. Підтримує наш фонд і вищу освіту. Ми співпрацюємо з провідними вузами країни: видаємо літературу, зміцнюємо матеріально-технічну базу вузів, проводимо наукові конференції та інші заходи.
— Скажіть, а ваш фонд не займається підтримкою і приватної освіти?
— Так, серед членів нашого фонду є приватні школи. Особливу увагу ми приділяємо відкриттю приватних початкових шкіл, бо є проблема перевантаження початкових класів.
— Скажіть, коли вам було легше працювати — на початку роботи фонду чи нині?
— Складно було перші два дні: мене звільнили з посади заступника голови Київської обладміністрації, не дозволили повернутися на попереднє місце роботи і не забезпечили рівнозначною посадою, як того вимагав закон. Однак я зуміла швидко зорганізувати однодумців навколо ідеї фонду. Працювати ж завжди важко, а особливо працювати творчо. Тепер ми маємо своє підприємство і не маємо таких фінансових проблем, які мали на початку, і є можливість розширювати діяльність фонду.
— А чи займається фонд діяльністю, прямо не пов’язаною з освітою? Нині дуже складна ситуація з українською книжкою...
— У нас є видавнича програма, спрямована на забезпечення шкіл та вищих навчальних закладів навчальною, методичною і художньою літературою Ми вперше видали українською мовою підручник «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ» для Академії МВС. Було видано також за нашого сприяння підручник «Українська мова для іноземних студентів». Наш фонд допоміг у виданні книжки «Українське питання», яка подає фактичний матеріал про український національний рух у минулому та сьогодні і виконує роль своєрідного посібника з українознавства. Ми видали підручник «Загальна психологія» українською мовою. Окрім того, в нас є програма «Україна крізь тисячоліття», що пропагує найкращі мистецькі традиції України, прилучає молодь до духовної скарбниці нашого народу. Ми вважаємо це однією з найважливіших складових виховання громадян України. У багатьох регіонах України діють наші мистецькі школи, малі академії народних мистецтв, гуртки народної творчості, проводяться фольклорні та етнографічні експедиції. Пропагуємо ми українську культуру і за межами України. Наприклад, у рамках програми «Софія Київська», що пов’язана з постаттю князя Ярослава Мудрого, ми проводили акцію, куди було запрошено послів усіх країн, з якими мав дипломатичні та династичні стосунки Ярослав Мудрий. Їм було вручено вірчі грамоти про відносини наших держав... Найголовніше і найприємніше було побачити, що, попри всі негаразди, благодійники є, і вони готові фінансувати розумні програми. Наприклад, під час підготовки вручення вірчих грамот у Софії Київській я випадково побачила логотип банку «АЖІО» зі срібляником Ярослава Мудрого. Наш фонд звернувся до цього банку з пропозицією підтримати акцію зустрічі з послами різних держав у Софії Київській, і вони проспонсорували наш захід.
Допомагаємо ми й українським посольствам в інших країнах: видаємо і надсилаємо їм різну літературу для поширення та популяризації нашої культури за кордоном.
— Ви так багато працюєте з людьми, а чи є зворотний зв’язок із фондом?
— Звичайно. Щоденно до нас надходять листи зі шкіл, просто від учителів та від людей з проханням допомогти чи просто з добрими словами подяки, і це дуже приємно. Ось деякі приклади: зовсім недавно надійшов лист із Запорізької області з подякою за допомогу, яку ми надали школі та дітям із малозабезпечених сімей. Із міст Гуляйполе та Боярка від школи та військового ліцею надійшов лист із подякою за книжки. Дуже зворушив мене лист директора Новоолександрійської загальноосвітньої школи Раїси Рудченко. Вона пише, що дуже вдячна нам за ту роботу, що ми робимо, а особливо за енциклопедичний словник, бо за свої гроші це видання придбати неможливо. Такі листи підтримують нас, допомагають у роботі і зобов’язують, попри труднощі, іти вперед.
