Минуло достатньо часу, щоб люди, котрі відстояли своє право вільного вибору, свободи слова та свободи в нашій країні взагалі, відпочили й заспокоїлися. Можна заспокоїтися, адже наша перемога, здавалося б, є очевидною. Стара система влади зазнала краху, бо протистояла загальнолюдським цінностям. Тепер необхідно будувати нову систему. Причому робити це слід оперативно. Але весь цей час ми довго й безрезультатно очікували перших кроків нової влади. За винятком призупинення приватизації стратегічних об'єктів, рішення про яке прийняла Верховна Рада України, ніяких кардинальних рішень, що стосувалися б долі народу й демонстрували увагу до нього з перших же днів, не було. Президент України здійснив турне, аби презентувати нову владу світові. Це потрібно. Світ цікавиться, і Президент Віктор Ющенко дав зрозуміти, що від сьогодні в нашій державі нова ситуація й нова політика. Але якщо світ сприйняв інформацію та зрозумів її, то самі українці наразі мало що розуміли з приводу реалізації політики нової влади. Адже внутрішня інформація в Україні була доволі скупою.
В. о. прем'єр-міністра Юлія Тимошенко взагалі перші два дні «пропливала» повз представників мас-медіа, що очікували з інтересом під дверима Кабміну. Очевидно, велика заклопотаність не давала змоги виділити п'ять хвилин на кілька слів, хоча б про порядок денний, заплановану нараду тощо. Це не так потрібно самим журналістам, які хай там собі чекають на вулиці, як потрібно народу, якому не менше, ніж Європі, цікаво, як він житиме далі. Звісно, минув той час, коли до камери рвалися й користалися кожною нагодою крикнути палкий заклик до народу. Це було дуже важливо тоді, але не менш важливою є відкритість влади сьогодні.
Можливо, все це дрібниці, на які не варто звертати увагу, бо народ має перемогу, й цього йому досить. Яка ж участь у її здобутті політичних сил? Почнімо з ситуації напередодні виборів. Усім було зрозуміло, що використовуючи адміністративний ресурс, влада шляхом фальсифікацій набере якомога більшу кількість голосів. І це була реальна загроза щодо появи демократії в нашій державі, щодо історичного шансу для України. Тим не менше, незважаючи на таку велику загрозу, політичним силам, що позиціонували себе в опозиції до злочинної влади, не вдалося повністю консолідуватися. Об'єдналися й пішли разом на вибори з єдиним кандидатом тільки БЮТ та «Наша Україна». Решта пішла на вибори кожен самостійно, відтягуючи таким чином певну, хай і невелику, кількість голосів на себе. Мова не йде про технічних кандидатів. На них не варто зважати взагалі. Щиро радий, що наш народ віддав усім їм разом надзвичайний мізер, хоч навіть того вони не варті. Невелику підтримку, абсолютно недостатню для проходження до другого туру, набрав і лідер партії соціалістів, що за дивною логікою став сьогодні знаковою постаттю в процесі ділення портфелів. Отже, президентські амбіції Олександра Мороза не виправдалися, і він мав зійти з дистанції як і решта, зробивши для себе висновки. Висновки мали б зробити і ми, виборці. Бо ж виникає запитання, чому такий свідомий політик не об'єднався з рештою опозиційних сил до першого туру й не запропонував тих важливих соціальних моментів до програми кандидата, що їх потім так люб'язно надав після свого провалу? Отже, важливішим від тих моментів була посада президента? Чи реально він оцінив свої сили? Чи реально оцінили його після першого туру ті, з ким він не хотів об'єднуватися? Адже особистість програла не лише у президентських перегонах, а й морально. Бо ж, нагадую, була реальна ЗАГРОЗА демократії і правам людей — і прихильників соціалістів серед них. Виходить, тоді це для соціалістів був не аргумент.
Я переконаний, що прихильники соціалістів, прості люди, як і я, як і усі, хто виступив на Майдані, без будь-яких запізнілих угод з метою щось там виторгувати виступили б проти фальсифікації та проти кандидата від влади у будь-якому випадку! І ставити якісь умови в той момент, забезпечувати собі якісь гарантії в такий період, прикриваючись інтересами народу, було ну дуже лицемірно. Тоді народ потрібно було просто прийти підтримати, як зробив це без будь- яких гарантій і на власний ризик одним із перших київський голова Олександр Омельченко. Ця позиція варта поваги. Торги ж соціалістів варті ганьби.
Попри все народ здобув перемогу. Я стільки разів про це повторюю, аби відчувся контраст. Здобув її народ, а зараз про нього забули, бо час ділити портфелі. Якими неприємними стали перші заяви Романа Безсмертного з приводу призначання в. о. прем’єр-міністра Юлії Тимошенко. Далі невдоволення Петра Порошенка. То консолідація революційних лідерів була просто фарсом? Призначення дати подачі на затвердження складу Кабміну і його програми, а потім її перенесення знову і знову — це ж просто смішно. З одного боку, може свідчити про серйозний підхід до питання, а отже і про необхідність певного часу для прийняття рішення. Це нормально. А з другого боку — а раніше хіба не думали, що це так серйозно? То хай би не призначали дати та змінювали їх, а взяли собі на роздуми місяць-два. Як серйозна робота, то серйозна. А народ би й далі чекав.
Однак найприкріше, що не серйозність питання стала на перешкоді нормальній роботі. Проблема в розподілі портфелів. Просто торги зараз ведуться. От, мабуть, прихильники Януковича мають з чого позловтішатися, бо ж говорили про справжні інтереси опонентів. Тут як тут і соціалісти з підписаною угодою, за якою їм «належить» одна шоста портфелів у Кабміні. Звісно, що, дбаючи про народ, вони цього вимагають. Аби забезпечити реалізацію Кабміном соціальних моментів у його програмі. Але чомусь хочуть крісло не міністра соціальної політики, а міністра паливно-енергетичного комплексу, міністра фінансів і міністра внутрішніх справ. При бажанні можна логічно пояснити зв’язки цих посад з соціальною політикою. Але також очевидним є й те, що роботу Кабміну можна контролювати, не обов’язково будучи в його складі, а з тієї ж Верховної Ради. Наприклад, не так давно Верховна Рада висловила недовіру попередньому Кабміну, і як наслідок уряд упродовж визначеного терміну іде у відставку. Зрештою, є профілюючі комітети в кожній галузі. Чомусь це зараз нікого не цікавить. Йде майже боротьба за портфелі. І в цій боротьбі участь народу уже не потрібна. То для кого ж він перемагав?
Хотілося б, щоб найближчим часом Президентом України була створена добре організована система влади. Щоб посади зайняли не шляхом ігор за лаштунками, а шляхом відбору незаплямованих корупцією фахівців і компетентних осіб. І щоб ця система запрацювала нарешті. Адже на це чекає народ. Народ, який вершив революцію. І яким зараз чомусь ніхто не цікавиться.
