Опівночі повертаюся додому. На Ленінградській площі бачу компанію хлопчаків років приблизно від шести до десяти. У кожного в руках зім'яті брудні поліетиленові пакети. Вони підносять їх до облич і, утримуючи їх брудними долоньками біля рота, дихають тим повітрям, що в пакеті. Пакетик то стискається, то роздувається потворним пузирем. Ніхто не звертає уваги на незвичну поведінку хлопчиків. Я підходжу до цієї купки дітей, підкоряючись скоріше, імпульсу. Щось треба робити. Вирвати з рук липкого пакета? Дати ляпас? Нагримати? І тут... У мене ж є диктофон! Дістаю його, вмикаю.
— Дядьку, а ви що, нас записуєте?
Я роздивляюся співрозмовника. Схоже, що це домашній хлопчик. Одяг цілком охайний. Пізніше з'ясувалося, що мати в нього часто відїжджає, він залишається з бабусею, яка, зрозуміло, за ним устежити не може.
Найменший просить грошей. Даю йому бутерброд, який цілий день тягав у сумці.
— Що такий маленький? — запитую.
— Клей нюхаю...
— Навіщо?
— Просто.
— Ну, навіщо просто?
— «Галюнчики» ловлю.
— Скільки ж тобі років?
— Дев'ять.
Поруч загальмував міліцейський «бобик». Двері машини відчинилися — на наше спілкування дивиться старший лейтенант міліції. Хлопчаки неохоче розходяться. Я підходжу до автомашини. Представляюся: «Я з газети».
— Чому ви ніяк не реагуєте на це? Ви ж бачите, що відбувається?
— Ми ще більше бачимо, ніж ви думаєте.
— Що ж робити тоді?
Старший лейтенант дивиться услід хлопчакам. На тротуарі тюбики від клею й пакети.
— А що робити? Сім'ї неблагополучні. Батьки п'яниці. За дітьми не дивляться, б'ють — діти йдуть на вулицю. Виростуть — ми їх будемо... затримувати...
— Тобто це вже все?.. Потенційні злочинці?
— Ну... Так... А сьогодні, ви ж розумієте, що ні від нас, ні від вас нічого не залежить. Он, дивіться, що роблять.
Із темряви осмілілі діти хором співають:
... А у Васи папа — мент,
Вася любит клей «Момент».
Любит Вася с галюнами
Повторять эксперимент.
Химия, химия —
Морда красно-синяя!
ПОСТСКРИПТУМ
Це не найбільш шокуючий сюжет, бувають «крутіші». Та й узагалі, перед тим як писати все це, була думка: «А навіщо?». Справді, а що тут такого нового?.. Ми пробігаємо повз обірваних і обшарпаних дітей, які просять на хліб. Пороги сприйняття, почуття співчуття й жалю знижені. Який сенс «рвати серце»? Можеш подавати чи не подавати милостиню. Підсумок один — почуття провини. Можеш співчувати й жаліти, але все це, як холостий постріл — тільки шум. Почуття жалю й співчуття девальвовані. Для життя суспільства вони практично не мають жодної ціни. Ні, вони, звичайно, нікуди не зникли з кожної окремої душі. Мало того, цим почуттям знайдено застосування. Мільйони ллють сльози, дивлячись телесеріали. Під час рекламних пауз дивимося рекламу прасок, прокладок і мила. Чим гостріші відчуття — тим імовірніше, що купимо-таки цю прокляту праску, прокладки й мило... Минули ті «совково-перебудовні» часи, коли термін «чорнуха», який щойно з'явився, означав мало не саму правду життя. Тепер інший час. Ця «правда» тепер сидить у найближчій пивниці й матюкається. «Чорнуха» ж перетворилася на цілком респектабельний жанр для газет і телебачення. В електричках і метро нудьгуючий народ скуповує газети з фактами з життя «дна», на телебаченні щовечора майже кожний канал показує свою версію кримінальної хроніки, смакуючи подробиці й залякуючи глядачів. Знову-таки рейтинг, тираж, реклама: праски, прокладки, мило. Ви подивіться, як чітко все влаштувалося!..
А тим часом, проходимо повз токсикоманів, які ні від кого не ховаються. Дивимося, але ніби не бачимо, як знущаються над дітьми численні професіонали-жебраки. Не задумувалися, чому дитина на руках жебрачки спить цілими днями? Що це за дитина? Чия це дитина? Звичайно задумувалися. Тільки, знову-таки, який із цього толк? Почуття кожного окремого не мають ціни в суспільстві. Почуття кожного не зливаються в громадську думку, котра щось важить. Почуття девальвовані. Поняття «громадська» думка працює, схоже, тільки у зв'язці зі словом «вибори». Між виборами це демагогічний термін.
Ми звикаємо жити в цьому так само, як нечепура звикає до свого бруду. І немає сенсу говорити про брак грошей на якісь програми. Ніколи ще нечепура, який розбагатів, не ставав чепурним...
