Верховна Рада дала згоду на направлення українського батальйону радіаційного, хімічного і бактеріологічного захисту до Кувейту. За ратифікацію відповідної угоди між Києвом та Ель-Кувейтом проголосувало 258, проти 121 із 403 депутатів, зареєстрованих у залі. За закон про схвалення рішення Президента України про направлення контингенту в Кувейт проголосували 253, проти так само 121 із 401 депутата.
Прийняття остаточного рішення парламентаріям далося складнувато. Опозиціонери те й робили, що вигукували «Ганьба». Спікеру ж не лишалося нічого, як заспокоювати депутатську публіку, закликаючи колег до політичної культури. Часом здавалося, що парламент ні за що не погодиться на подання про відправку українських солдатів у неспокійний регіон. Тим більше, зважаючи на вчорашній початок воєнних дій в Іраку. Непросто було у парламентаріїв із обговоренням. У більшості випадках виходило, що депутати плутали грішне з праведним, змішуючи докупи своє ставлення до воєнного розвитку подій із питанням допомоги мирному населенню в іншій країні. Думка противників направлення батальйону в Кувейт зводилася до того, що відправка вояків у регіон автоматично переводить Україну в розряд держав, які підтримують агресію проти Багдада. Прихильники, навпаки, переконували, що про жодну участь українського батальйону в бойових діях не йдеться. «Чи варто ігнорувати нам чуже лихо? Чи не опинимося ми осторонь міжнародних процесів? Чи слід нам послуговуватися принципом «моя хата скраю»?» — запитували одні. «Чому для американців важлива участь наших 523 вояків? Хто фінансуватиме відправку і перебування батальйону? Чи не постане Україна впритул перед загрозою тероризму, якщо відішле солдатів?» — сумнiвалися інші.
Вирізнялися з-поміж усіх виступів промови секретаря Ради національної безпеки і оборони України Євгена Марчука, який відповідно обгрунтовував доцільність відправки вояків, і голови парламентського комітету національної безпеки і оборони Георгія Крючкова, який звертав увагу на загрози, пов’язані із направленням 19-го батальйону в Кувейт. Антагонізм їхніх позицій цілком вплітався у канву непростого розкладу депутатських настроїв у всьому залі. «Україна повинна здійснити міжнародний обов’язок і на ділі, а не словах виконати гуманітарну місію, допомігши Кувейту... Хіба можна вважати діяльність Червоного Хреста під час війни участю у бойових діях?» — звертався пан Марчук до здорового глузду парламентаріїв. «Наш батальйон виконуватиме рятувальні завдання, а не штурмові», — підкреслив секретар РНБОУ. На закиди, буцімто українське рішення може роздратувати нашого північно-східного стратегічного партнера, Євген Марчук відповів: «Україна здатна самостійно вирішувати складні питання міжнародного життя без погодження позиції з Москвою?
Уважні спостерігачі за європейською політикою могли б дуже серйозно подивитися, яку гру ведуть сьогодні тi ж Росія, Франція, Німеччина». «Як реагує Україна, українська влада, парламент на те, що Росія у зв’язку з подіями в Іраку з 1 квітня на 40% піднімає мито на нафту?» — запитав секретар РНБОУ, звертаючись до депутатів. Георгій Крючков у свою чергу опонував, що «направлення батальйону не відповідає національним інтересам України, а навпаки, ставить їх під загрозу. Після Іраку буде Іран, а потім — Північна Корея. І Україну може не обминути така доля». Пан Крючков, крім усього, звернув увагу на нелегітимність звернення Кувейту до України. За його словами, воно стало можливим тільки після кількох невдалих спроб Сполучених Штатів знайти країну дислокації нашого батальйону. «Не ми виявляли готовність. Нас примусила це зробити всім відома держава», — підкреслив політик. Георгій Крючков, до речі, в силу посади, яку займає, входить до складу РНБОУ. Наскільки відомо, під час засідання Ради нацбезпеки у лютому він поставився схвально до відправки батальйону...
Поряд із «глобальними» питаннями війни і миру, до яких депутати вдалися з явним запізненням, лунали цілком конкретні, які стосувалися справи безпосередньо. По-перше, кому будуть підпорядковані українські військовослужбовці. У багатьох виникали побоювання щодо їхньої підлеглості американському командуванню. По-друге, депутатів хвилювало питання фінансування батальйону. Із приводу статусу батальйону Євген Марчук наголосив, що керівництво українських солдатів здійснюватиметься винятково Генштабом Збройних сил України. Він відзначив, що вже відпрацьовано відповідний алгоритм роботи. «Хоч би яку команду отримав начальник українського РХБ-батальйону від військовослужбовців або командувачів військових частин інших країн, він не може її виконувати без узгодження з Генштабом», — підкреслив секретар РНБОУ. Фінансування ж, за його словами, повинно здійснюватися із коштів держбюджету. «Якщо Україна прийняла рішення про направлення батальйону, то вона не повинна займатися бартером чи випрошуванням», — звернув увагу Євген Марчук. При цьому, зазначив він, на основі угод з Кувейтом та іншими країнами існує домовленість про відшкодування витрат держбюджету за транспортування батальйону. Пан Марчук нагадав, що для цього необхідно здійснити 89 рейсів транспортними літаками Іл 76, для чого необхідно 32 млн. грн.
Мав право висловити свою позицію представник кожної із парламентських фракцій. Категорично проти відправки батальйону виступили БЮТ, СПУ і КПУ. Депутати із «Нашої України» голосували фактично у вільному режимі (44 народнi обранцi проголосувало «за»). У цілому ж різнобій висловлюваних думок одних депутатів під акомпанемент образливих вигуків інших зрештою і дав результат — 532 українські вояки відправляться до Кувейту...
Ігор ХАРЧЕНКО, заступник державного секретаря МЗС України:
— На жаль, наявні у світі структури, на яких покладено відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки, не змогли зробити так, щоб цей мир було збережено. Україна завжди стояла за необхідність мирного врегулювання іракської кризи з максимальним використанням політично-дипломатичних засобів. Як бачимо, ці засоби не спрацювали. Очевидно, що за таких умов потрібно уважно поглянути на систему Організації Об’єднаних Націй. У цьому й прихований основний ризик для міжнародної спільноти. Питання ризиків для України розглядалося три дні тому на засіданні Ради національної безпеки і оборони. Конкретно йшлося про ризики в разі найгіршого сценарію розвитку подій, який світ і отримав. Членів РНБОУ було поінформовано про ті заходи, які сьогодні вживаються по лінії прикордонних військ, Служби безпеки України, МВС, МНС. Представники силових відомств повідомили про готовність своїх служб для роботи в умовах підвищених ризиків. Наразі ми не можемо говорити про існування якихось надзвичайних загроз, які б походили із неконтрольованих джерел. Верховна Рада України прийняла досить складне рішення, яке цілком віддзеркалювало роздільність громадської думки. Аргументи, висловлені представниками виконавчої влади, як ми зрозуміли, знайшли відгук у частини депутатського корпусу. Лунала також критика. Вона абсолютно зрозуміла із погляду і політики, і емоцій тощо. Проте хотів би зауважити, що в жодному парламенті світу подібне рішення не приймалося без складного обговорення і дискусій. Згадаймо Туреччину, яка вирішувала, чи дозволити розміщення на своїй території іноземних військ, Угорщину, яка приймала рішення про надання повітряного коридору. Слід урахувати, що це держави-члени НАТО. Україна ж ще не зовсім близька до того, щоб називати себе членом НАТО. Але все-таки у нас прийнято рішення із чітким формулюванням про надання допомоги іншій державі у разі застосування проти неї зброї масового ураження. Місія українського батальйону є передусім гуманітарною. Хотів би повторити і наголосити: Україна не входить до так званої антиіракської коаліції.
Борис АНДРЕСЮК, фракція СДПУ(О):
— Експерти вважають, можлива відправка батальйону до Кувейту дещо посилить напруження у мусульманських общинах України. Однак подібне припущення носить дуже гіпотетичний характер. Тим більше, що Україна направляє батальйон на запрошення суверенної держави Кувейт, а не Іраку. Направляє його винятково з гуманітарною функцією, для надання допомоги цивільному населенню іншої держави. Із цього погляду ми не передбачаємо якихось загроз. Наш батальйон не вестиме бойових дій. Це категорично заборонено і відповідним законом, і міждержавною угодою. Верховна Рада прийняла таке рішення, бо це обов’язок Украї
КОМЕНТАРI
Сергій СОЛОДКИЙ, Володимир СОНЮК, фото Миколи ЛАЗАРЕНКА, «День»
ни як держави, яка є одним із співзасновників ООН. У Статуті ООН чітко визначено, що держави Організації повинні надавати допомогу у випадку прохання якоїсь із країн. Ми чітко йдемо у міжнародно-правовому вимірі. Якихось економічних чи політичних вигод із цього Україна не шукає, оскільки ми ставимо за головне винятково гуманітарні і людські цілі. До нас звернулася інша держава по допомогу, тому ми відгукнулися на цей людський біль.
Володимир ГОРБУЛІН, помічник Президента України з питань національної безпеки:
— Верховна Рада продемонструвала, що здатна приймати відповідальні політичні рішення. Ухвалений нами документ означає, що Україна стала на захист мирного населення Кувейту, котре може стати жертвою використання зброї масового знищення. Тим самим Україна показала, що вона — цивілізована країна.
Петро СИМОНЕНКО, фракція КПУ:
— Ті, хто проголосував за відправку батальйону, взяли на себе відповідальність заявити, що Україна знаходиться в стані війни з Іраком. Ми, комуністи, будемо проводити акції протесту проти війни. Україна є засновницею Організації Об’єднаних Націй і як ніхто інший мала б керуватися рішеннями цієї організації. Хоч би що говорили про призначення батальйону, він стоятиме на боці агресивних намірів США, які почали війну проти народу Іраку. Сьогодні бомблять Багдад, і гинуть тисячі мирних людей.
Володимир БОНДАРЕНКО, політолог:
— Особисто я вважаю, що ми поспішили. Однак рішення Верховної Ради про направлення батальйону відбулося, і цим все сказано. Хотілося б вірити, що українським хлопцям усе- таки не доведеться зіткнутися з радіацією, хімічним чи бактеріологічним ураженням. Тепер наші політики, як і політики всього цивілізованого світу, мають спрямувати зусилля на те, щоб якомога швидше пожежу цієї війни загасити. Ми повинні не забувати про можливі негативні наслідки від участі в акції, котра не є санкціонованою з боку ООН, про те, що тепер для України може стати актуальною загроза тероризму. Слід бути готовим до відкликання українського підрозділу на Батьківщину.
Юрій ПАВЛЕНКО, фракція «Наша Україна»:
— У міждержавній угоді чітко записано, що наші військові будуть діяти виключно на території Кувейту і займатися виключно захистом мирного населення від можливого ураження. Я не бачу серйозних аргументів «проти». Все, що говорили в сесійній залі противники відправки батальйону, було скоріше політиканством, грою на емоції. Україна велика держава, і в нас є сильна армія, хоча і з обмеженим фінансовим забезпеченням. Армія повинна захищати Україну не тільки на своїй території, але й за її межами. Переконаний, що цю місію України слід розширяти, підключивши Міністерство з надзвичайних ситуацій, котре могло б розбити в країнах Перської затоки табори для біженців та всіх інших постраждалих від воєнних дій. Молодіжна партія України, головою якою я є, також виступила з ініціативою організувати прийом постраждалих в Україні. До речі, про нашу цю ініціативу схвально відгукнувся Президент України Леонід Кучма.
Анатолій ТОЛСТОУХОВ, фракція НДП:
— Під час голосування я виходив із того, що наш підрозділ укомплектований військовими професіоналами, які добровільно прийняли рішення, погодивши це зі своїми сім’ями. Командувати батальйоном буде український Генеральний штаб, і тільки після прийняття рішення в Києві наші військові вдаватимуться до тих чи інших дій. До того ж ми знаходимося там в мирних цілях, задля того, щоб допомагати мирному населенню. Гадаю, цих аргументів достатньо, щоб свідомо приймати рішення про направлення батальйону.
