В останні дні сталося дві надважливі події, абсолютно контрастних як за своєю формою, так і за суттю. Разом з тим обидві вони — закономірні, оскільки кожна з них має свою передісторію і сталися вони не на порожньому місці.
Одна — в духовному житті України. Це звернення Священного синоду Української православної церкви Московського патріархату з нагоди скорботної дати — 75-х роковин Голодомору в Україні, підписане митрополитом Київським і всієї України Володимиром (Сабоданом). У зверненні Синод дає оцінку трагічним подіям 1932—1933 років і називає Великий Голод в Україні геноцидом. Це той крок, на який довго чекало українське суспільство.
Друга подія — лист Дмитра Медведєва до Віктора Ющенка з відмовою брати участь у заходах до 75-х роковин Голодомору. На жаль, передбачуваний жест, який демонструє фатальну нечутливість і невміння чути інших, що свідчить про глибокі, насамперед, психологічні проблеми. Це — в духовному житті Росії.
Своєю звичкою у будь-якому прояві національної самоідентифікації українців бачити політику росіяни самі себе загнали в глухий кут. Абсурдно виглядають спроби російських можновладців поєднати вивчення, без сумніву, найтрагічнішої сторінки української історії зі стремлінням України до НАТО. В цій ситуації лишається лише поспівчувати російським громадянам, особливо жителям Кубані, де трагедія мала не менші масштаби, які в задавленому громадянському суспільстві не мають змоги проводити власне розслідування.
Росіянам варто зробити спробу нас зрозуміти. Недаремно «День» пропонує своїм читачам серію публікацій Джеймса Мейса про впровадження націонал-комунізму, який для когось є полем для дослідження, для когось романтикою тих років, для нас — мільйонними жертвами, голоси яких досі відлунюються в українському суспільстві.
«Настав нарешті час духовного єднання народу України, повернення до споконвічних духовних цінностей. Історія виразно показала, до чого призводить зречення християнських засад. Лише свята віра, тверда надія та всеперемагаюча любов допоможуть побудувати гідне майбутнє й застережуть від помилок минулого», — йдеться у зверненні Священного синоду. Ці слова стали своєрідним підсумком тривалої роботи багатьох людей над викриттям кривавого злочину комуністичного режиму. Вони змогли примирити вічних опонентів і об’єднати віруючих різних конфесій. Забувши всі протиріччя, відразу схвально на звернення відгукнувся Київський патріархат. Ця подія — аргумент тим, хто вважає, що складні сторінки історії України треба забути, бо вони роз’єднують суспільство. Насправді ж об’єднає тільки правда і молитва, щире визнання гріхів — як своїх, так і чужих.
Звичайно, це звернення було б неможливе й без масштабу особистості. Митрополит Володимир показав і українцям, і росіянам, що значить Вчинок сина свого народу.
Звернення Священного синоду Української православної церкви з нагоди скорботної дати — 75-х роковин Голодомору 1932—1933 рр. в Україні
У XX сторіччі український народ пережив одну з найстрашніших трагедій у своїй історії — Голодомор. Україна, яка завжди годувала хлібом весь світ, зазнала масового голоду. Голодомор призвів до значних жертв, приніс багато горя. У нього були об’єктивні й суб’єктивні витоки й наслідки. Штучний голод 1932—1933 рр. було сплановано більшовиками з метою прискорення примусової колективізації, ліквідації «куркульства» як класу, знищення «ворожих елементів».
Але існує фактор, який об’єднує цей соціальний катаклізм і решту репресивних акцій тоталітарного радянського режиму. Це кардинальна революція світогляду — відречення від Боголюдини Христа й християнської моралі та обрання нової віри — у людину-бога, в антихриста. Адепти цієї віри зажадали побудувати рай на землі, домогтися світлого майбуття для людства. Але майбуття без Бога немає. Їхнє світло насправді було темрявою. Їхній світогляд базувався на засадах вічної пітьми, бо тільки Бог є джерелом світла. Їхня ідеологія замість блага принесла зло, бо тільки Бог є Творцем усякого блага. Де без Бога будують рай, там з’являється пекло. Замість обіцяного райського життя опутаний радянською ідеологією народ прийняв пекельні муки.
Історія нашої Батьківщини зазнала багато важких часів. Стихійні лиха, війни, соціально-політичні заворушення та інші негаразди призводили до різних кризових явищ, серед яких були «знищення, голод і меч» (Іс. 51:19).
Але в 30-і роки Україна вперше пережила штучний голод, масове вбивство мільйонів своїх громадян, цинічне, цілеспрямоване, безжальне. Лише в богоненависницькому й людиноненависницькому середовищі міг відбутися подібний злочин. На щедрому українському чорноземі вмирали в страшних муках мільйони людей. Цей ГЕНОЦИД був намаганням знищити саму душу народу, привести її до повного духовного рабства. Він став знаряддям диявольської помсти за неспроможність викорінити зі свідомості нашого мудрого, сповненого високих чеснот народу синівську пам’ять про Бога, любов до Бога, вірність і віру в Бога. Цю віру можна було знищити лише через фізичну ліквідацію її носія. Тому богоборча влада, створивши духовний голод, прирекла націю і на голод фізичний.
У людей відібрали хліб, як перед цим намагалися відібрати насущний хліб духовний. Родюча нива давала достатньо хліба сумлінним трударям. Але весь зрошений потом селянства хліб було вилучено. Забирали все, чим можна було підтримувати життя, до останньої зернини. Тих, хто збирав колоски на полях, розстрілювали. Агонія голоду була воістину пекельною. Мерців не встигали ховати. Багатьох закопували у спільні «могильники» ще живими. Особливо страждали діти. Молох більшовизму поглинав ці невинні жертви з диявольською бездушністю.
Україна втратила тоді мільйони своїх дітей. Усі вони зазнали тяжких мук і жахливої смерті. А ті, хто вижив, назавжди запам’ятали, що таке «рай на землі», коли він без Бога.
Сімдесят п’ять років минуло відтоді. Час лікує душевні рани, але рану в серці України загоїти неможливо. Вона завжди буде невгамовним болем нагадувати про час, коли над Україною, над іншими народами колишньої радянської спільноти панував диявол.
Українська православна церква у глибокій скорботі молитовно згадує жертв голодоморів та інших репресій радянського тоталітаризму. Постраждалих — десятки мільйонів: розстріляних, закатованих у в’язницях, страчених через різні душевні й фізичні тортури, загиблих від мук голоду. Такої кількості жертв не було навіть під час війни. Воістину, режим вів кровопролитну війну із власним народом.
Церква суворо засуджує чинники, які призвели до цієї трагедії. Виправдання їм немає. Сама історія винесла вирок. Жодні репресії не змогли врятувати державно-політичну систему, яка за базис обрала гріх та богоборство, знехтувала грунтовними моральними принципами людства — вірою, надією і любов’ю. «Горе тим, що замислюють беззаконня» (Мих. 2:1). Справа таких — «діла протизаконні» (Пс. 100:3). «Кінець їхній — погибель» (Флп. 3:19).
Церква застерігає від глибоко хибної та антигуманної ідеології, що створила подібну трагедію, і закликає до покаяння тих, хто ще не прозрів і не зрікся богоборства в усіх його формах.
Церква закликає до відмови від екстремізму, нетерпимості, помсти, братоненависництва, розділення на своїх і чужих. У Бога чужих немає. Настав нарешті час духовного єднання народу України, повернення до споконвічних духовних цінностей. Історія виразно показала, до чого призводить зречення християнських засад. Лише свята віра, тверда надія та всеперемагаюча любов допоможуть побудувати гідне майбутнє і застережуть від помилок минулого.
Церква розкриває істину вічного життя тих, хто прийняв мученицьку кончину під час Голодомору. Як любляча мати, свята Українська православна церква молиться за їхнє упокоєння в оселях праведних і оголошує їм вічну пам’ять.
Душі їх во благих водворяться. І пам’ять їх — з роду в рід.
митрополит Київський і всієї України
Юрій Щербак, екс-посол України в США та Канаді:
— Заява президента Російської Федерації Дмитра Медведєва Президентові України Віктору Ющенку з приводу вшанування річниці Голодомору в Україні має кілька дуже дивних моментів (див. Довідку «Дня»). По-перше, сам виступ, опублікований на відкритому сайті, має більший публіцистично-полемічний характер, ніж це припустимо для листування двох глав держав. У листі може бути викладено якісь спірні моменти, але вони не завжди призначені для широкого кола читачів. Тут йдеться швидше про широку пропагандистську акцію, і про це свідчить як стилістика самого листа, так і його зміст. Лист починається на рівні зневаги до трагедії українського народу: мова йде про вислів «так называемый Голодомор». Це значить, що пан Медведєв, який не дуже розбирається в цих питаннях, ставить під знак запитання взагалі існування Голодомору? Це абсолютно неприйнятний тон, якщо врахувати, що листа пише президент країни, яка взяла на себе відповідальність за свого попередника — Радянський Союз. Весь пафос листа веде до того, що не було окремого геноциду українського народу, а, мовляв, загинули мільйони росіян, білорусів, казахів, ну і десь трохи українців. Навіть починаються розмови щодо кількості загиблих, тобто робиться спроба відвести дискусію від тих трагічних даних, які існують. А ці дані, між іншим, безперечні для будь-якого неупередженого дослідника і політичного діяча.
Річ у тім, що ніхто не заважає Російській Федерації засудити геноцид, який був спрямований проти російського народу, так само, як Казахстану — засудити геноцид проти казахського народу, оскільки дійсно політика більшовизму проти російського селянства була дуже жорстокою. Можна згадати придушення селянських повстань 20-х років, яке проводилося з допомогою отруйних газів, танків. Це також можна трактувати як злочини проти людства, як геноцид російського народу, і ніхто не заважає Російській Федерації це сказати. Не думаю, що Україна мала б щодо цього претензії.
Треба сказати, що величезний вклад в розуміння процесу, який відбувався в Україні, зробив Джеймс Мейс, американець, який став одним із кращих українців в історії нашої країни. Від імені всіх знедолених та померлих, вбитих наших пращурів, українських селян, він сказав правду на весь світ. Ця правда довго торувала собі шлях, але зараз заперечувати її стало дуже важко. І лист Медвєдєва в цьому плані просто не витримує жодної критики. Він каже: «Считаю, что дальнейшее обсуждение этой темы в международных организациях не принесет никакой пользы и не даст никакого результата». Те, що російські представники в усіх міжнародних організаціях чинять шалений опір і намагаються припинити будь-яке обговорення цієї теми, зовсім не означає, що це не принесе користі і не дасть жодного результату. Навпаки, я хочу нагадати про рішення ОБСЄ і рішення Європарламенту з цього питання, вони, звичайно, йдуть на користь Україні і тим історичним фактам, які сьогодні відомі кожному українцеві.
Треба сказати, що корінь розбіжностей між українським розумінням трагедії і російським нехтуванням того, що сталося, полягає в тому, що Росія не хоче засудити «ефективного менеджера Сталіна», як вони його називають у своїх підручниках. Факти свідчать, що Україна і українське селянство були одними з головних ворогів більшовицького режиму, який прийняв рішення про ліквідацію опору і про нещадну боротьбу проти так званого українського націоналізму. Так, Медвєдєв правий в тому, що у знищенні українців винні й самі українці. Це була братовбивча громадянська війна. Але українці, які брали участь в цьому, були пішаками, виконавцями злочинної волі більшовицької кліки, очолюваної Сталіним.
Також Медведєв заявляє у листі, що «будь-які міркування щодо того, що в Україні голод носив ознаки геноциду, просто цинічні й аморальні». У 30-ті роки дуже багато країн знали, що насправді робиться в Україні. У Білорусі також були ознаки голоду, та це не можна було порівняти з тим, що коїлося в Україні. Не можна взагалі порівняти російську ситуацію 30-х років з тим, що на той час відбувалося в Україні. Я читав сотні свідчень, де люди розповідали, що в Росії вони жили досить нормально, хоча й була там певна скрута. Тому зараз звинувачувати керівництво України в тому, що воно говорить про Голодомор, просто цинічно. Голодомор був, він залишився у пам’яті українського народу, це одна з найбільших трагедій XX століття, він носив усі ознаки політичного геноциду. Бо коли влада забирає всі продукти, закриває всі магазини — це свідомий геноцид. Я переконаний, що буде ще внесена поправка в розуміння геноциду, особливо з урахуванням сучасних геноцидів, які відбувалися в Сомалі, Ефіопії, тій же колишній Югославії. Автор, який колись запропонував визначення геноциду, юридично його обмежив.
Загалом я можу лише пошкодувати, що президент такої великої країни, як Росія, заперечує абсолютно очевидні всьому світові факти, замість того, щоб засудити причини Голодомору й сказати правду своєму народові. Бо цей режим був винищувачем також і російського народу та його культури. Мені здається, що цей лист не прикрасить історію російсько-українських відносин.
Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, професор:
— Таким вчинком Українська православна церква Московського патріархату увійшла в протиріччя з російським урядом. Адже фактично одночасно Медведєв надіслав листа нашому Президенту про те, що відмовляється від участі в заходах, присвячених річниці Голодомору. Російська влада заперечує факт геноциду.
Рішення Священного синоду я пояснюю впливом радянського минулого, яке було дуже обтяжливим для церкви. Якщо провідники церкви визнають Голодомор геноцидом, значить, вони рахуються з думкою своїх вірних, і передусім в Україні, оскільки значна частина прихожан Російської православної церкви знаходиться на території України. Я вітаю такий вчинок святих отців!
А ми будемо далі працювати і переконувати російський уряд. До річниці Голодомору вийшло багато книжок різного характеру, передусім джерел. Факти лежать на поверхні, їх далі не можна заперечувати.
Ми будемо залучати науковців, які працюють в інших країнах. Завтра, наприклад, я вилітаю в Бостон. Там буде велика міжнародна конференція, присвячена Голодомору 1932—1933 років, за участю, між іншим, і російських вчених. Тож на цьому досягненні, — а звернення Синоду, безперечно, досягнення, — ми зупинятися не будемо.
Юрій ШАПОВАЛ, доктор історичних наук, професор:
— Питання голоду 1932— 1933 років в Україні є багатоаспектним. Воно містить в собі політико-ідеологічну складову, емоційно-людський елемент — рефлексії, почуття, спогади людей — і науковий блок — дослідження Голодомору. Якщо всі ці аспекти поєднати, виходить дуже складна ситуація, на фоні якої рішення Священного Синоду викликає глибоку повагу. Хочеться висловити подяку церкві, митрополиту і людям, які готували це звернення.
Коли я спілкуюсь зі своїми російськими колегами (не політиками), я завжди ставлю питання: «Що відбудеться, якщо Росія визнає Голодомор геноцидом і скаже, що Україна постраждала найбільше з усіх союзних республік?» Це лише додасть авторитету і мудрості російським політикам. Але вони роблять все навпаки. Російська дипломатія займається негідними речами, дискредитуючи рішення українського парламенту, президентських ініціатив. Зрештою, це є фактично дискредитації нашої пам’яті про страшну трагедію власного народу. На цьому тлі рішення Української православної церкви Московського патріархату виглядає гуманним, доброзичливим і цивілізованим кроком, який я всіляко вітаю і як науковець, і як людина.
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України:
— Українська православна церква Московського патріархату є багаточисельною, тому я надзвичайно радію зверненню Священного Синоду. Особливо багато прихожан вона має на півдні, сході України. Це ті регіони, де нелегко доносити до населення правду про трагедію українського народу 1932—1933 років. Саме ж звернення витримано в дуже принциповому, але, разом з тим, справедливому тоні. В ньому Синод дає оцінку комуністичному режиму, владі, яка зазіхала на найсвятіше — на людське життя, дароване Богом. Дуже важливо, що Православна церква закцентувала на цьому увагу, виходячи з християнських і морально-етичних принципів. Коли влада насиллям нищить людину, і це відбувається в мільйонних масштабах — це є катастрофа не лише у фізичному вимірі, але й, передусім, у духовному. Рішення Української православної церкви надзвичайно важливе для нас. Сьогодні багато хто використовує позицію Російської Федерації — не визнавати Голодомор штучно створеним голодом. Звернення Синоду свідчить про те, що Українська православна церква Московського патріархату має свою самостійну думку і відчуває високу відповідальність перед українським народом. Я дуже зворушений і вітаю цю заяву.
Безперечно, це стало результатом великої роботи. Цілеспрямовано її проводив Президент Віктор Ющенко, який поставив за мету і собі, і суспільству, щоб правду про Голодомор знала вся світова громадськість, але, в першу чергу, вона була почута тут, в Україні. Сьогодні вже майже кожна область має свої книжки пам’яті. Світ все ж таки поступово визнає Великий голод геноцидом українського селянства. А це не могло відбутися без спільних зусиль громадськості.
Я передплатник «Дня» і стежу за публікаціями в газеті. «День» протягом багатьох років проводив цілеспрямовану системну політику по визнанню Голодомору. Це дуже важлива робота засобів масової інформації. Тож внесок і особливо газети «День», і інших ЗМІ неоціненний.
В останній час з’явилось багато документальних і художніх фільмів з цієї тематики. Останній фільм, який я подивився, Сергія Буковського «Живі», назавжди залишив в живих людей, які пережили і пам’ятають ці страшні часи. Я переглянув його місяць тому, але обличчя цих людей досі стоять у мене перед очима.
Зроблено, безперечно, багато. Але на цьому ще далеко не завершене пізнання обставин тієї страшної трагедії.
ОФIЦIЙНО
Чому Дмитро Медведєв не приїде в Київ
Президент Росії Дмитро Медведєв відмовився брати участь у заходах, присвячених 75-й річниці Голодомору 1932—1933 рр. в Україні. Про це він учора повідомив Президенту України Віктору Ющенку в своєму посланні, оприлюдненому прес-службою Кремля на web-сторінці kremlin.ru. Глава Російської Федерації пояснив це, зокрема, тим, що «на Україні трагічні події початку 30-х років використовуються, на нашу думку, для досягнення сьогочасних кон’юнктурних політичних цілей». «Ми чітко бачимо, що останніми роками цю тему (так званого «голодомору»), нарівні з настирними спробами отримати запрошення до «підготовчого класу» НАТО, зроблено мало не центральним елементом української зовнішньої політики», — зазначає Медведєв у листі до Ющенка.
«Ми також констатуємо намір частини політичної еліти й керівництва України використовувати ставлення до цієї проблеми як свого роду «тест на патріотизм і лояльність», — додає він.
За словами Медведєва, в Україні «настирливо мусується теза про «цілеспрямований голодомор-геноцид українців». «У результаті, зокрема, й Ваших (Ющенка) особистих зусиль ця лінія навіть набуває законодавчого оформлення», — зазначає він, маючи на увазі закон від 28 листопада 2006 року, «в якому стверджується, що «Голодомор 1932—1933 років на Україні є геноцидом українського народу».
Медведєв згадує й ініціативу Ющенка про кримінальну відповідальність «за заперечення викладеної в законі версії подій цього періоду», вважаючи, що в такому разі «над незгодними — як за минулих часів тоталітаризму — нависає загроза переслідування».
«Ці зусилля швидше спрямовані на те, щоб максимально роз’єднати наші народи», — впевнений президент РФ, заявляючи: «Тих, хто протаскує тезу про «Голодомор-геноцид», менше за все цікавить наукова точність. У хід ідуть підтасовування й перекручування, фальсифікація даних про чисельність загиблих. Створенню викривленої картини сприяють і публічні заяви представників керівництва країни».
«Ми не виправдовуємо репресії сталінського режиму щодо всього радянського народу. Але казати про те, що існувала мета знищення українців, — це означає суперечити фактам і намагатися надати націоналістичного підтексту спільній трагедії», — заявляє Медведєв, називаючи міркування про «якісні відмінності» голоду в Україні «цинічними й аморальними».
Він зазначає, що міжнародні організації, зокрема, ООН і ЮНЕСКО, «вже висловлювалися на цю тему», відмовившись «визнати цю трагедію «геноцидом українського народу». «Вважаю, що подальше обговорення цієї теми в міжнародних організаціях не принесе жодної користі й не дасть жодного результату», — резюмував Медведєв.
«Нам треба зосередитися на виправленні небезпечного перекосу, що з’явився у висвітленні цього питання, коли за гаслом «засудження геноциду українців» применшується трагедія інших потерпілих народів колишнього СРСР. Пропоную розпочати роботу для формування спільних підходів до цих подій. При цьому було б доцільно залучити й експертів з Казахстану, Білорусі, інших зацікавлених держав СНД», — пропонує президент Росії.
«Поки ж, зважаючи на викладене, не вважаю можливою свою участь у заходах, присвячених 75-й річниці «голодомору», яку відзначають в Україні, — підбив підсумки Медведєв.
