Завтра в сквері на розі вулиць Василя Чапаєва та Михайла Коцюбинського буде відкрито пам’ятник видатному українському письменнику і громадському діячу Олесю Гончару (1918—1995 р. р.). Напередодні ми зателефонували до Валентини Данилівни, щоб поздоровили з цією подією і поцікавилися її враженнями про пам’ятник:
— Я вдячна всім, хто ідею вшанування пам’яті Олеся Гончара допоміг реалізувати в спорудження пам’ятника письменникові. Незважаючи на економічну скруту, мерія Києва знайшла кошти і в свято нашого міста пам’ятник відкривається. Це подія, до якої прийшлося йти довгий час, оббиваючи пороги чиновників і посадових осіб самих високих кабінетів нашої держави. В процесі роботи над пам’ятником я декілька разів зустрічалася зі скульптором Чепеликом, давала фотографії Олександра Терентійовича, бачила ескізи і варіант, виконаний у глині. Чепелик — чудовий майстер і, мені здається, що він зумів не тільки передати портретну схожість Гончара, а і внутрішнє світло його особистості — не тільки прекрасного письменника, а й неординарної людини. Я дуже хвилююся, бо бронзовий оригінал побачу разом з усіма, хто прийде в сквер на розі вулиць Чапаєва та Коцюбинського — місця, де часто любив гуляти Олександр Терентійович. Для мене це пам’ятник не тільки Олесю Гончару, а в його особі сучасній українській літературі, якій він присвятив все своє життя. Нещодавно в видавництві «Просвіта» вийшов збірник поезій «Катарсис», який за життя чоловіка не друкувався, а Іван Драч допоміг видати «Воєнні щоденники за 1943—1945 роки». Олександр Терентійович залишив величезний архів. Там дуже багато цікавих документів, які я мрію опублікувати.
