Найгострiшою з них є помітний спад у торгівлі. За даними української сторони, у першому півріччі 2002 року товарообіг скоротився на 12,8% у порівнянні з аналогічним періодом 2001 року. За січень—червень обсяг торгівлі товарами між двома країнами становив $4,2 млрд., що на $780 млн. менше у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. При цьому експорт українських товарів у Росію скоротився майже на 34,4%. У той же час російський імпорт в Україну знизився лише на 1,5%. Це істотно позначилося і на зовнішньоторговельному обігу нашої країни, в якому Росії належить далеко не останнє місце. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі України товарами, за даними Держмитслужби, у січні—липні виявилося на 25% менше, ніж за аналогічний період 2001 року.
Тому стрижнем українських намірів була активізація переговорного процесу з підготовки до підписання нової міжурядової угоди про вільну торгівлю (замість угоди від 1993 року). Її можна порівняти з довгоочікуваним торговим миром, що настає після серії виснажливих торгових «воєн», які перманентно виникали між «постсоюзними братами» на широкому фронті від карамелі до металургії.
Щоправда, російська сторона прагнула змістити пріоритети в інший бік. Вiссю переговорів їй хотілося б бачити створення міжнародного консорціуму з транспортування газу через Україну. Тоді як вільна торгівля розглядалася лише у світлі синхронізації зусиль iз вступу Росії й України до СОТ, а також у плані наполегливих запрошень України до ЄврАзЕС. Так, у Москві активно пропагують тезу про те, що вступ України до цього співтовариства забезпечить їй очевидні переваги. «Для України це означатиме свободу торгівлі, свободу пересування товарів та інші переваги у торгових справах, а у результаті, і єдиний економічний простір», — стверджував відразу ж після завершення переговорів перший заступник російського МЗС Валерій Лощинін. Російська сторона, схоже, настільки упевнена в успіху своєї атаки на євразійському фронті, що М. Касьянов навіть вдався до досить вільного тлумачення української позиції, заявивши про те, що Україна направить Росії свої пропозиції щодо вступу до ЄврАзЕС, у той час як, напевно, йшлося про інше: про проблеми, що не дозволяють зробити цього кроку.
«У секторі газу», де після зустрічі президентів у Москві, здавалося б, було знайдено чарівну нитку, що веде до повної згоди, на переговорах, мабуть, також виникли серйозні труднощі. Директор російського Центру політичної кон’юнктури Валерій Федоров сказав з цього приводу: «Я боюся сенсацій. Тому що сенсації звичайно призводять до того, що одна зі сторін, та, яка у цій сенсації менш зацікавлена, намагається її дезавуювати. Так само було і з консорціумом. Я знаю, що до липня планували підписати всі угоди, але досі нічого не підписано. Більш того, сьогодні з’явилася принципово нова ідея — створити спільне підприємство між «Газпромом» і «Нафтогазом» України. Тобто, ідея, що дезавуювала ідею консорціуму».
На думку російського аналітика, Україна не готова зараз віддати у цей консорціум свої газотранспортні мережі. «І це зрозуміло, тоді вона позбавилася б важливого важеля впливу, як у відносинах з Росією, так і з західними партнерами. І не варто чекати, що українська політична та економічна еліта буде такою недалекоглядною, — вказує В. Федоров. — Не варто чекати, що вона дуже швидко передасть в управління іноземним державам такий цінний ресурс». Схоже, аналітик був правий. М. Касьянов після переговорів відзначив, що поки рано говорити про можливу долю участі у газотранспортному консорціумі, що створюється, Німеччини та інших країн. «Для початку Росія й Україна повинні крок за кроком досягнути своїх конкретних домовленостей про створення консорціуму. Сьогодні говорити про те, що ми досягли конкретних домовленостей, ще не можна», — сказав глава уряду РФ.
Російські аналітики досить тверезо оцінюють і позицію України щодо вступу до ЄврАзЕс. У Центрі політичної кон’юнктури, наприклад, вважають, що Україна не бажає входити до цього співтовариства тому, що для неї це означало б зміну державного курсу, перехід від «багатовекторної зовнішньої політики» до політики, орієнтованої на Росію, «на інтеграцію пострадянського простору під російським патронажем».
Другим суперзавданням російської сторони був намір утримати Україну від вступу до СОТ раніше, ніж до цього дозріє сама Росія. Тим часом провідні міжнародні експерти вважають, що вступ до цієї організації повинен стати пріоритетом української політики, щоб захистити українські товари від протекціонізму Європейського Союзу і Росії. Директор міжнародної групи економістів-радників Фонду Сороса, професор Фонду Карнегі (Вашингтон) Андерс Аслунд, який, очевидно, уважно стежив за ходом переговорів у Москві, зазначає, що Україна експортує у країни ЄС усього 20% свого експорту, тоді як ця цифра повинна бути, принаймні, утроє більшою. Більшість українського експорту в ЄС є, на його думку, «чутливою»: це сталь, текстиль, продукти харчування і хімічної промисловості. Як заявив економіст в інтерв’ю Бі-Бі-Сі, СОТ може покласти край українсько-російським торговим війнам за умови, якщо і Київ, і Москва стануть її членами. У цьому плані досягнуту на переговорах Кінаха і Касьянова домовленість про те, що уряди двох країн зроблять ряд конкретних дій для координації і синхронізації кроків щодо вступу до СОТ можна вважати вельми позитивною, якщо при цьому буде здiйснюватися курс не на уповільнення, а на прискорення цього складного процесу.
Переговори у Москві, безумовно, привнесли в українсько-російські відносини і деякі інші позитивні моменти (якщо припустити, що вони будуть реалізовані через півтора місяця у Кишиневі). Йдеться про згоду російської сторони замінити ввізне мито на експорт української оцинкованої сталі, прутків та іншої продукції чорної металургії самообмежувальними (з боку України) квотами. Щоправда, Касьянов відніс ці заходи на кінець жовтня, тоді як Кінах, спілкуючись з пресою після завершення переговорів, говорив про досягнуту домовленість уже у кінці вересня синхронно скасувати обмеження щодо взаємних поставок ряду товарів. Різночитання щодо строків можуть свідчити насамперед про ступінь бажання відповідної сторони вирішити цю проблему. У цьому плані доля нової двосторонньої міжурядової угоди про вільну торгівлю, незважаючи на всі запевнення, уявляється досить туманною. Навіть Кінах сказав про те, що це питання вирішуватиметься у комплексі з усіма напрямами співпраці двох держав.
