...«Ви на Сорочинський ярмарок, панове?» — запитували нас дорогою — на возах, машинах, фурах — попутники. І, не дочекавшись відповіді, казали: «Ми теж». «Буде по дорозі», — відповідала команда «Дня», що приєдналась до численних машин, які прямували в село Великі Сорочинці ярмаркувати. Відтак, стало очевидним, що ярмарок очікує на небувалу кількість гостей. Щороку до села Великі Сорочинці приїздить більш ніж тисяча негоціантів і близько 500 тисяч відвідувачів. Нині ж, у 2005-му, кількість учасників та гостей, за підрахунками організаторів, зросла на 20 відсотків. Дорога, яка з Києва веде до Полтавської області, була помітно прикрашена, зокрема помаранчевими транспарантами, повітряними кульками та стрічками. Напевне, таким чином вітали приїзд на торжище Президента. При в'їзді до самих Великих Сорочинців бригада організаторів поспіхом вивішувала баннер з символікою партії «Наша Україна». Готувались. І наступного дня Віктор Ющенко таки приїхав відкривати Сорочинський ярмарок. Перш ніж піднятись на сцену, Президент «пішов у народ» поговорити про життя. З деким навіть обмінявся контактними телефонами. Склалося враження, що до ескорту збіглося усе село й гості Великих Сорочинців. Однак неподалік, біля гендлів, кафе й наметів для ночівлі теж було людно: народ пив-їв, торгував і торгувався, залишаючись байдужим до появи голови держави.
Варто сказати, що торг ішов. Вхід до ярмарку відкривали майстри народного промислу. Їм цього року держава надає неабиякі пільги для участі в усіляких ярмарках. Торгове місце надається безкоштовно. Майстер плетіння з лози Іван Василик, який щороку привозить у Великі Сорочинці свій товар із-за гір Карпат, каже, що, наприклад, торік, він мав заплатити за свою «точку» 60 гривень. А нині, можливо, завдяки любові Президента до усього автентичного, йому, як і його колегам по цеху, належить пільга. Тому народних майстрів у Великих Сорочинцях більшає. Навіть відвели для них й другу ділянку, неподалік. Словом, місця в полі вистачило на всіх. Поряд фурами розташувались звичні для Одеського «7-го кілометру», Хмельницької «товкучки» й базарів інших міст, палатки з «заморським крамом» — в основному турецьким, китайським. Трохи осторонь простягнулися ряди з продукцією машинобудування, сільськогосподарською технікою. По інший бік — худоба, кури, і звичайно, який же ярмарок без них — гуси. Деінде траплялись і льохи зі свинями. Рідко. Кажуть, що свинарство в Україні, на жаль, навіть не занепадає, а вироджується — ніхто не бажає займатися цією кропіткою справою. Відтак, і свинина подорожчала. Однак у всіх торгових рядах обов'язковим елементом були лотки з випивкою та закускою, куди гостинно запрошували відвідувачів. Ціни — майже київські. Але народ ішов, бо який же ярмарок — та й без випивки!
Поки гості чекали на офіційну делегацію, з головної сцени, біля хати Хіврі, злої мачухи — героїні гоголівського «Сорочинського ярмарку», — лунали народні пісні у виконанні творчих ансамблів із Київської, Хмельницької, Івано-Франківської, Запорізької, Херсонської та інших областей України. Самодіяльний народний ансамбль «Ворскла» з міста Кобиляки, що на Полтавщині, дуже тішиться своєю участю в культурній програмі Сорочинського ярмарку. Ансамбль зародився з троїстої музики, як розповідає один із його учасників, ще років із двадцять тому. Нині колектив складається з людей різного віку: від 17 і до 68 років. «Ворскла» — лауреат міжнародного конкурсу в Санкт-Петербурзі, має багато нагород. 7 вересня поїдуть виступати в Таллінн. «Роботи багато», — каже Володимир Заїка, якого колеги називають просто — дядя Вова. Таких колективів приїхало на ярмарок сотні. Деякі просили нас записати їх спів на диктофон і «прокрутити цю пісню по радіо». Справді, народні старовинні пісні, голосіння заслуговують на те, щоби бути почутими. Але чомусь їх часто відверто ігнорує Українське радіо. Пора б, каже співрозмовник, урізноманітнити репертуар нашого державного мовника. Тим паче, судячи із натовпу глядачів, ці пісні, як і народні танці, запитані. Людям подобається. І торги жвавіше йдуть.
Молода подружня пара — Микола з Оленою — приїхали на Сорочинський ярмарок із Миргорода. Кажуть, ще як не були одружені, їздили сюди «погуляти». Саме тут, зізнається Олена, Микола їй освідчився. «Це було так романтично», — додає вона. Люди кажуть, що добре, коли є місця, де можна цілковито відчути себе приналежним до всього українського. В містах такі ярмарки бувають рідко. А деінде їх взагалі вже немає. «Менеджер», як сам себе назвав учасник Івано-Франківського ансамблю «Криниця», Олег, каже, що якщо чиновники під тиском навіть погодились зняти краватки, то погодяться й на те, щоби розвивати ярмаркову культуру України. «Слід уміти робити бізнес», — каже він.
Яким було торжище поза сценою? Чим, як і по чому торгували? Про «Топ- 10» кращих українських продуктів, гідних бути гордістю держави; проблеми фермерства, машинобудування, майстрів народного промислу; «недоречний» на народному ярмарку турецький товар; а також про несподівану прогулянку Миргородом автора цих рядків у супроводі самодіяльного народного автентичного ансамблю «Криниця» читайте у наступному номері «Дня».
