«Весна идет! Весне дорогу!» — співала Валентина Степова, абсолютно впевнена в тому, що «відповідальний за погоду» почує знаменитий рахманіновський романс, і весна, нарешті, настане. Судячи з потепління і яскравого сонця за вікном, голос народної артистки долинув до адресата.
До ювілею Сергія Рахманінова Степова випустила новий диск, який складається виключно з романсів, — знаменитих і відомих лише меломанам. Презентація відбулася позавчора у Фонді сприяння розвитку мистецтв, завдяки якому цей диск і отримали шанувальники творчості композитора і співачки. У вiтальній Фонду, в камерній, затишній атмосфері романси звучали особливо: проникливо й одночасно драматично, пронизливо і сумно.
Рахманінов — улюблений композитор Валентини Степової, тому її вибір не випадковий. П’ять років тому народна артистка відзначила 125-рiчній ювілей Сергія Васильовича концертом у Колонному залі ім. Лисенка. І, як сказала співачка, вона тоді ще не настільки відчувала музику Рахманінова, не могла передати свої почуття, як хотіла. Сьогодні все по-іншому. Валентина стверджує, що виросла за п’ять років і професійно, і духовно. І для свого диска вона вибрала ті твори, які відчуває душею. М’яке романтичне сопрано Валентини Степової, помножене на талант драматичної актриси, дійсно якнайкраще підходить для виконання вокальних складних рахманіновських творів, таких як «Диссонанс», «Как мне больно» або «Маргаритки». Або для співу «емоційних сплесків» — мініатюр, які, наприклад, тривають усього 53 секунди. Твори, подібні «Маргариткам» на вірші Ігоря Северяніна, цікаві не тільки з погляду їхнього рідкісного виконання. У Рахманінова навіть у романсах виявилася одвiчна тяга до імпровізації, і в багатьох своїх витворах він щоразу зривався на джаз чи експериментував у дусі модерну.
«Ноти мертві, навіть якщо на папері написано геніальний твір. І лише виконавець може оживити твір», — говорить Валентина. Степова, справдi, не тільки оживила забуті романси, а й додала їм нового звучання. І, до речі кажучи, в абсолютно весняну атмосферу, яку вдалося створити в залі Валентині, несподівано органічно вписався Олександр Биструшкін, який перетворився з чиновника знову на артиста і, більше того, — поета, оскільки професійно читав для Степової власні вірші. Вірші, звичайно ж, були про кохання, пристрасне і щире. Валентина ніяковіла. І вечір виявився дуже красивим і по- справжньому весняним.
