За даними Держкомстату, рівень повного безробіття
в Україні на сьогоднішній момент становить 12%. Якщо додати до цього 25%
тих, хто належить до частково безробітних, кількість виходить просто-таки
величезною. Середня ж допомога по безробіттю становить 53,7 грн., і прожити
на цю суму в Україні протягом місяця майже неможливо. Мабуть, тому щороку
сотні шукачів щастя вирушають до країн Заходу — на заробітки. У пошуках
способу вижити люди обирають повне безправ’я та постійний страх перед депортацією
і забувають, що людина — це звучить гордо, навіть якщо її права в рідній
країні задекларовані лише на папері. Засуджувати цих людей важко: всі ми
знаємо, не від доброго життя вони йдуть на це. Однак те, що сотні нелегалів
приїжджають із України до країн Європи, однозначно, не сприяє підняттю
авторитету нашої держави. І якщо потік нелегалів із України не зменшиться,
то слідом за Чехією, Словаччиною та іншими країнами близького «європейського»
зарубіжжя, візовий бар’єр для громадян України може запровадити Польща,
що, у свою чергу, може стати «залізною завісою» на шляху України до ЄС.
Тиха вуличка в одному з центральних і досить престижних
районів Лондона пiстрявiє вивісками барів і магазинів. Непримітний спуск
до напівпідвального приміщення, куди мені треба потрапити, не має ні вивісок,
ні реклам. Якби я не знав, що саме тут збираються українські нелегали,
то просто пройшов би повз нього, але я знаю, тому спускаюся і потрапляю
у звичайний, на перший погляд, англійський бар. Коли ввійшов, мене уважно
і непривітно оглянули з голови до ніг, однак ввічливо відповідали українською,
що трохи заспокоїло. Через деякий час знаходжу Олега, з яким домовився
про зустріч. Купуємо пиво (до речі, є тут і наше) і відходимо від стійки,
щоб у відносно спокійній обстановці поговорити. Із сусіднього залу звучать
українські пісні у виконанні «живої» групи, але за естетичне задоволення
місцева діаспора стягує по п’ять фунтів з людини, навіть зі своїх (тобто
українців).
Олег розповідає свою історію. Він, як і більшість присутніх
у барі, приїхав до Великої Британії нелегально «на великій машині з могутнім
двигуном» — тобто фурі. Чоловіків-нелегалів набагато більше, ніж жінок
— їм легше знайти роботу. Більшість чоловіків iз України практично відразу
знаходять роботу на будівництвах і ремонтах. Роботодавці дуже задоволенi,
i хоча більшість працівників-українців не знають англійської мови, охоче
наймають «наших» на роботу — платити можна менше, працюють краще, ніж англійці,
плюс скаржитися і до суду подавати не будуть, незважаючи на умови роботи.
У цей час наша некваплива бесіда уривається бурхливими
привітаннями Олега з чоловіком, що курить сигару, недбало стискаючи її
пальцями з величезним золотим перснем. Пан Богдан — як він відрекомендувався—
виявився дуже привітним і балакучим (можливо, на його балакучість вплинули
пари випитого ним спиртного). На Україні він був звичайним різноробом,
промишляв підсобними роботами і «халтурою», за яку платили стільки, що
ледве вистачало на життя. А тут, у Лондоні, він користується певним авторитетом
у роботодавців як кваліфікований працівник. Саме він і розповів мені про
будні українського нелегала. Робота, з його слів, не дуже важка, принаймні
з пошуком будматеріалів і їх купівлею проблем немає: треба — йди і купуй
все, від цеглин до рукавичок. Правда, працювати доводиться іноді до 10—12
годин на день, але це також не страшна проблема: адже оплата погодинна
— від трьох до шести фунтів на годину (24—48 грн.). «Де ж в Україні ти
заробиш стільки, — зітхає пан Богдан. — До того ж можна трохи зібрати і
подивитися світ — адже нелегалом можна поїхати навіть до США, треба тільки
дуже захотіти, — сміється Богдан. — Одне погано, — продовжує він, — що
жити доводиться найчастіше у всяких гуртожитках з такими ж «шукачами щастя»
з країн третього світу». Адже для того, щоб зняти більш або менш пристойне
житло, треба «засвітитися», в той час як «не світитися» — одне з головних
правил нелегала. Незважаючи на це, «посиденьки» в барі наших співвітчизників
часто закінчуються колотнечами з подальшим приїздом поліції і негайною
депортацією на батьківщину.
«Посиденьки» спілкуванням, як правило, не обмежуються.
Є тут і своя греко-католицька церква, де зустрічаються всі українці, включаючи
вже згадану діаспору. Однак діаспора тримається тут дещо на віддалі від
своїх співвітчизників, не проводячи ніяких святкувань і культурних заходів.
Українська діаспора в Англії відрізняється від всієї іншої діаспори світу
тим, що, можливо, в найбільшій мірі, втратила свою історичну пам’ять: їхні
діти не вчать українську мову, тому що не бачать в цьому потреби і значення,
і насилу можуть собі уявити, де на карті світу знаходиться Україна. Тут
не читають українських газет і не видають своїх, до речі, наші нелегали,
які не мають в Англії ніяких прав, також стараються якомога рідше згадувати
про Україну і якнайдовше не повертатися. З одного боку, їх зрозуміти можна:
в Англії вони мають гроші, які в такій кількості в Україні заробити практично
неможливо, а поїхати нелегалом до чужої країни для них, можливо, найпростіший
вихід із ситуації, що склалася на Україні. Скільки нелегалів в Європі?
Сотні, може, тисячі. Точну відповідь на це питання дати не зможе ніхто.
І більшість цих людей вибирає повну безправність й, іноді, нелюдські умови
існування за кордоном, де вони хоч на якийсь час можуть відчути себе «багатими
і незалежними», а не ілюзорні права і повну убогість на Батьківщині, де
їх також ніхто не чекає і де їхньої кваліфікації навряд чи вистачить, щоб
заробляти на життя.
До речi, як повідомили у прес-центрі Державного департаменту
з охорони державного кордону , більшість громадян України виїжджають
із країни цілком законно, з правильно оформленими документами на виїзд.
Однак, після перетину державного кордону України, вони намагаються виїхати
до третіх країн, або ж позбуваються паспорта. Визначити, чи їде людина
нелегалом до країн Західної Європи практично неможливо, тому що на кордоні
в них не перевіряють наявність грошей і документів для виїзду до третіх
країн. Прикордонники можуть лише припускати, навіщо людина виїжджає із
країни, довести ж, що вона їде нелегально заробляти гроші, на кордоні практично
неможливо.
