Наш час — епоха скептицизму та стриманості — не любить надмірно захоплених оцінок: «видатний діяч», «феноменальна особистість», «надбання всього народу» тощо. Але слід сказати цілком впевнено: стосовно людини, яка відсвяткувала 27 листопада 90-річний ювілей, такі епітети зовсім не здаються перебільшеними. Президент Національної академії наук України, Герой України, всесвітньо відомий вчений-електрозварник і матеріалознавець, академік Борис Євгенович Патон реально належить (а не дозволяє «зараховувати себе» на сумнівних підставах, як у нас нерідко трапляється) до інтелектуальної еліти України. У Бориса Патона були і є опоненти, що закидають йому консервативний стиль керівництва наукою і в недостатньо швидкому темпі проведення реформ (а він, до речі, заперечуючи своїм критикам, незмінно підкреслює, що реформи в такій особливо тонкій сфері, як наукова діяльність, абсолютно необхідні, але вони обов’язково повинні бути продуманими, відповідальними та системними). Але не підлягає сумніву одне: керівник «штабу» вітчизняної науки — Академії наук УРСР, потім Національної академії наук незалежної України — з 1962(!) року й до сьогодні людина, яка провела Академію крізь «шторми і бурі» дикого ринку 90-х років, — це справді людина-легенда.
Борис Патон, як ніхто в нашій країні, ясно уявляє собі колосальну роль науки в розвитку суспільства третього тисячоліття, суспільства інформації, інтелекту та знань, а не хижацько-сировинного екстенсивного розвитку. Ще 30 червня 1994 року, виступаючи з найвищої трибуни країни — трибуни Верховної Ради України, — Борис Євгенович попередив: якщо держава найближчим часом не перегляне свого ставлення до наукової, інтелектуальної й інноваційно-технологічної сфер (що включає в себе й гідне фінансування, і, ширше кажучи, повагу до нелегкої праці вченого, підвищення її престижу), то Україну чекає неминучий відкат на рівень країн «третього світу». Вкрай м’яко і делікатно виражаючись, змушені констатувати: слова знаменитого вченого були почуті не повністю.
Та й зараз, за формального визнання важливості науки, реально і практично ми спостерігаємо згубний для України процес — найталановитіші молоді вчені виїжджають закордон, кращі, прогресивні лабораторії (а Борис Євгенович не втомлюється вимагати: орієнтиром для сучасних наукових досліджень мають бути найкращі зразки європейського та світового рівня) фінансуються часто за все тим же «залишковим» принципом. Але, очевидно, розуми провідних українських політиків зайняті зараз аж ніяк не наукою — їм би з’ясувати стосунки між собою...
І все ж, будемо вірити у краще, як вірить у нього наш ювіляр, людина — «національне надбання» (це просто констатація факту, не комплімент!), людина, яка у свої 90 років чотири рази на тиждень здійснює кілометровий заплив у басейні, жива історія української науки Борис Євгенович Патон. «День» бажає прославленому академіку міцного здоров’я, невичерпних життєвих сил і творчої енергії, реалізації нових масштабних планів розвитку національної науки! А нашим «державним мужам» — звернути увагу на один із головних принципів життя і роботи Бориса Євгеновича: служити інтересам справи, а не амбіціям або кон’юнктурі. І наслідувати цей приклад.
КОМЕНТАРI
Анатолій КРИЖЕВІН, заслужений тренер України з тенісу:
— Бориса Євгеновича увесь світ знає в першу чергу як талановитого науковця. Та яка він людина — мало кому відомо, хоча Борис Патон є людиною унікальною: він усе своє життя робив людям добро. У цьому йому допомагало те, що він завжди був енергійним, активним та здоровим, адже постійно грав у теніс та займався плаванням. Я пропрацював з Борисом Патоном понад 45 років — регулярно двічі на тиждень він грав у теніс і плавав свою тисячу метрів у басейні. Навіть позавчора, коли йому виповнилося 90 років, він відплавав свою дистанцію, а потім пішов на роботу. Коли ж грав у теніс, завжди хотів виграти. Такий уже в нього був характер: доки не виграє, з майданчика ніхто не розійдеться. Його основна риса — бажання перемагати завжди й в усьому. Завдяки захопленню Бориса Євгеновича спортом, в Академії наук була розвинена система спортивної підготовки усіх її наукових співробітників. Наприклад, була постанова Президії академії наук про проведення змагань з гімнастики, створення Української академіади, таким чином науковці могли швидше вирішувати проблеми завдяки тому, що мали рух у житті, чого нині бракує багатьом українцям. Наш науковець досяг того, що в його академії спортом займалися усі: і працівники, і їхні родини, у тому числі й діти. Борис Патон — це та людина, яка не тільки грала в теніс, а й змушувала решту рухатися, займатися спортом та оздоровленням. Він встигав займатися і наукою, і спортом. Він, як людина, яка хоче втілити усі свої задумки у життя, працював не по вісім годин на добу, а по 14. Борис Євгенович був переконаний, що якою б не була зайнятою людина, вона завжди має знайти трохи часу аби прийти до спортзалу чи басейну та приділити кілька годин власному здоров’ю. Ті люди, які грали під моїм наглядом (здебільшого — академіки), усі живуть до 90 років. Це був своєрідний клуб однодумців як в науці, так і в спорті. Коли закінчувалася тенісна партія, науковці ішли плавати, а потім вирішували різні організаційні питання. Навіть у дипломатів заведено говорити, що всі питання вирішуються на спортивному майданчику, а підписуються документи вже у краватках. У будь-якому разі спорт — це важлива частина тої чи тої справи або домовленості. А Борис Патон умів доводити цей принцип на практиці, тому і став унікальною та неповторною людиною з великої літери — в науці, і на тенісному корті.
Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук, заступник директора Інституту соціології НАН України:
— По-справжньому оцінити внесок Бориса Патона у розвиток української науки можуть тільки його колеги, які разом із ним працювали над науковими розробками. Проте ніхто не заперечить, що президент Національної академії наук України — це, дійсно, непересічна постать в сучасній українській історії. Його наукові праці, ідеї, спілкування з іншими науковцями — усе це винятковий випадок у нашій науці. Символічно, що ця людина народилася тоді, коли була створена академія, якою він керує вже половину періоду її існування. Таких випадків в історії людства я не знаю. Уже понад 40 років Борис Євгенович керує дуже величезним соціальним організмом, який пережив стільки різних колізій та соціальних перетворень, а також внутрішніх кризових ситуацій. Хоч як би там було, постать Патона завжди була цементуючою та системоутворюючою. Скільки б не було проблем за всю історію академії, ніхто так не переймався ними, як він. І йому вдається виконувати свою функцію уже протягом багатьох років. Слід враховувати те, що йому вдалося об’єднати спільною науковою ідеєю різних людей, згуртувати їх для того, щоб досягти поставленого завдання. Він продовжує цю традицію і нині. Це взагалі найдостойніший приклад того, якою може бути непересічна людина. З власного досвіду знаю, що він проявляє інтерес до будь-якої справи, з якою зводить його доля. Мені доводилося не раз виступати на президіях академії, де брав участь і Борис Євгенович. Хоча Патон був найстаршим або одним із найстарших учасників, хоча, як на мене, одним із найбільш зацікавлених, — а та галузь, якою я займаюся, і та, у якій працює Борис Євгенович, різняться, — він завжди проявляв інтерес до проблем, які обговорювали мої колеги. Таких особистостей не так багато в наш час, це і робить його непересічною постаттю. Саме тому він і є президентом академії, а не просто директором відомого і серйозного наукового інституту. А від себе хотілося б побажати Борису Євгеновичу здоров’я та енергії, адже Україні такі люди, як він, вкрай потрібні.
