Результати правління Путіна-Медведєва очевидні й відчутні не лише для росіян, а й для зовнішнього світу.
Ось лише деякі з них: беззаконня та корупція чиновників і правоохоронних органів; хронічна залежність російської економіки від нафти й газу; війна в Грузії та перша за довгі роки де-факто зміна кордонів у Європі; деградація соціальної сфери та інфраструктури; неприкритий тиск на сусідні країни; тортури й смерть Магнітського у в’язниці; зростаючий дефіцит пенсійної системи; систематичні переслідування інакодумців; ганебний процес Ходорковського-Лебедєва; відключення постачань енергії європейським споживачам; зухвале хуліганство прокремлівських молодіжних організацій; відбирання власності у малого й середнього бізнесу; дедалі очевидніші націоналістичні витівки; безконечні теракти, й далеко не лише на Північному Кавказі.
Путін і його команда зробили все, щоб зберегти владу й виключити будь-яку реальну конкуренцію.
Зокрема, зміни законодавства, що виключають політичний плюралізм; постійний тиск на опозицію й громадянське суспільство з боку поліції та спецслужб; підкуп противників і закордонних політиків; наклеп і маніпуляції в ЗМІ. Слухняні суди завжди згодні з позицією влади й не можуть захистити громадян. Усі зареєстровані політичні сили позбавлені незалежності й у ключових питаннях життя країни погоджуються з владою.
Проте роздута в ЗМІ популярність Путіна та його політики неухильно падає.
Морально режим уже мертвий, значна частина еліт не відчуває до нього нічого, окрім презирства. Талановита молодь, підприємці, котрі не бачать для себе перспектив у путінській Росії, прагнуть покинути країну, й цей процес, схоже, прискориться. Повернення Путіна на президентську посаду буде не політичним тріумфом, а результатом адміністративного насильства. Його перемога буде пірровою.
Режим Путіна суперечить логіці сучасного розвитку й не може розв’язати чисельні нагальні проблеми нашої країни.
Це всього лише питання часу, поки цей режим повністю зруйнує свою матеріальну й політичну базу й повалиться. Міжнародний досвід свідчить, що рано чи пізно Путіну та його команді доведеться розпочати переговори про те, щоб піти з влади. Еліта має забезпечити тиск на владу. Ми домовилися з правозахисною й інтелектуально елітою, що 12 грудня, в день Конституції, проведемо першу конференцію з формування круглого столу, в рамках якого в майбутньому відбудуться переговори про передання влади. З метою забезпечення мирної зміни влади ми мусимо сформулювати умови такого діалогу через загальнонаціональний круглий стіл з реальною опозицією та громадянським суспільством. Одночасно ми продовжуватимемо чинити політичний тиск на режим, аби наблизити цю мить.
Дійсно, ні для кого не є таємницею, що маніпульовані й сфальсифіковані вибори давно стали нормою.
Держслужбовців і працівників залежних від влади приватних компаній у масовому порядку привозять на виборчі дільниці для голосування під контролем своїх начальників. Чисельні докази фальсифікації виборів у різних регіонах Росії ніколи не були розслідувані. Російська влада постійно перешкоджає нормальній роботі міжнародних спостерігачів і звинувачує їх у політизованості.
Заходу, заколисаному уявною медведєвською «відлигою», тепер доведеться знову мати справу з путінським режимом, тільки вже на новій, просунутішій стадії його еволюції.
Немає сумнівів, що переконаний у стратегічній слабкості європейських і американських політиків, які постійно йдуть йому на поступки, Путін вестиме на міжнародній арені ще невтомнішу й більш наступальну гру.
Захід має два варіанти реакції.
Можна, як і раніше, визнати вибори нормальними, а їхні результати цілком легітимними. Можна продовжувати давати російським керівникам авторитетні міжнародні премії й усіляко шанувати їх. Можна й далі закривати очі на неприйнятні речі, які кояться щодня в Росії, аби мати можливість роздобути вигідні умови ділових операцій з російським урядом і наближеними до нього бізнесменами. Можна навіть знову розпочати чергову гучну, але пустопорожню за своїм змістом кампанію на кшталт «модернізаційного партнерства» з Росією Путіна. Проте досвід останніх років переконливо показав, що короткозора тактика «перезавантаження» безперспективна й контрпродуктивна, всі поступки Заходу зрештою йому й нам шкодять.
Виглядає так, що й у Євросоюзі, й у НАТО дедалі більше усвідомлюють, що в їхніх інтересах — взаємовигідно співпрацювати з Росією близькою за ідеалами, а не торгуватися щоразу за принципом quid pro quo з абсолютно чужим партнером, який, до того ж, частенько не виконує взятих на себе зобов’язань.
Ми аж ніяк не пропонуємо відмовитися від надзвичайно важливої стратегічної співпраці в ім’я міжнародної безпеки та від вигідних торговельно-економічних зв’язків, більше того, розраховуємо набагато інтенсивніше розвивати їх у майбутньому. Але зараз статус сприяння у відносинах з Кремлем фактично розмінюється Заходом на надання російській владі повної свободи дій щодо утиску громадянських і політичних свобод і руйнування демократії в країні. Це абсолютно неприйнятно!
З виступу лідера Російського народно-демократичного союзу Михайла Касьянова на міжнародній конференції «Гельсінкі 2.0: За демократію й верховенство права в Росії»
