Українська влада навчилася правильно говорити про НАТО і ми сподіваємось, що навчиться робити все для того, щоб на ділі реалізувати курс на євроінтеграцію і крок за кроком наближатися до НАТО. Так посол однієї з держав Альянсу прокоментував «Дню» перші підсумки виїзного засідання Північноатлантичної ради в Києві і зустрічей Генерального секретаря НАТО Яапа де Хооп Схеффера з вищим керівництвом України. Підтвердженням цього є сказані на спільній прес-конференції слова українського Президента: «Нам треба зробити значну домашню роботу. Багато питань з неї зроблені, частину ще треба зробити. Але українська сторона переконана: якраз членство в ПДЧ, приєднання до ПДЧ дає можливість Україні ще більше сконцентруватися на виконанні тих домашніх завдань, які поставлені в рамках взаємного плану дій. План ПДЧ якраз дає можливість Україні від найефективнішого інтенсивного діалогу перейти до співпраці. Тому ми всіляко виступаємо за те, щоб позитивне рішення по даному питанню було прийнято вже в поточному році».
Співрозмовник зазначив, що Президент Віктор Ющенко і прем’єр-міністр Юлія Тимошенко продемонстрували єдність щодо євроатлантичного курсу. Конструктивну роль прем’єра на переговорах з Генсеком відзначив високопоставлений український дипломат. Він зізнався, що в декого із МЗС існували побоювання чи взагалі використає Тимошенко слово НАТО під час цих переговорів. Тимошенко спростувала ці побоювання і ледь не в кожному реченні використовувало цю абревіатуру. Більше того, коли її запитали, яка допомога з боку Альянсу потрібна Україні, прем’єр відповіла просто: дайте нам ПДЧ у грудні. Крім цього, Тимошенко подарувала генсеку монографію Віктора Януковича, в якій декларується вступ України в Альянс у 2008 році.
Дипломат також сказав, що з українського боку були надані запевнення, що демократична коаліція протримається до кінця терміну. Водночас, співрозмовник зазначив, що головна проблема для отримання Україною ПДЧ — це позиція Росії і Меркель. За його словами, багато залежатиме від того, чи не влаштує чогось Росія до грудня цього року, коли питання щодо надання ПДЧ розглядатиметься на засіданні міністрів закордонних справ країн-членів НАТО.
Сам же Генсек Альянсу вважає, що Росія не має право вето на розширення НАТО і, зокрема, не може заборонити Україні вступ до Альянсу. Про це пан Схеффер наголосив на зустрічі з дипломатами і експертами під час засідання Дипломатичного клубу, організованого Фондом Open Ukraine. Генсек вкотре терпляче пояснив, що рішення — вступати в Альянс чи ні — ухвалює сама Україна, так само і НАТО також прийматиме рішення — чи приймати Україну до своїх лав — незалежно від позиції третьої сторони і виходячи при цьому з результативності реформ в секторі оборони і безпеки. Він також нагадав, що жодна країна не приєдналася до НАТО без власної волі. Торкнувшись теми антинатовських демонстрацій у Києві, генсек зазначив, що це є свідченням вільного волевиявлення громадян. Разом із тим він додав, що рішення щодо вибору стратегічного курсу країни приймається більшістю.
Генсек не уникав досить делікатних запитань. Зокрема, він досить дипломатично відповів на запитання одного з екс-міністрів закордонних справ України відносно того, що треба робити владі аби отримати позитивне рішення в грудні цього року.
На його думку, українській владі потрібно продовжувати процес реформ і роз’яснювати, чому обраний євроатлантичний курс, що таке НАТО, що воно робить, чому важливі цінності, які сповідують учасники цієї організації. Президент, Прем’єр-міністр і Верховна Рада повинні пояснювати людям, чому Україні потрібен ПДЧ і вступ до НАТО, щоб заручитися підтримкою у проведенні реформ. На думку Генсека, після вступу до Альянсу Україна стане більш конкурентоспроможною, зокрема у сфері військовотранспортної авіації. Він нагадав, що стратегічні транспортні літаки, які виробляються в Україні широко використовуються для перевезення вантажів в Афганістан.
Пан Схеффер високо відзначив роль України в місіях НАТО, зокрема в складі сил КФОР на Балканах, в операції «Активні зусилля», у Тренувальній місії НАТО в Іраку та в складі Міжнародних сил стабілізації і безпеки (МССБ) в Афганістані. У НАТО вітають подальші зусилля України щодо розгортання додаткового персоналу в МССБ та щодо сприяння сухопутному транзиту для МССБ через Україну. Сюди слід додати прагнення України зробити внесок у британсько-французьку вертольотну ініціативу; її участь у Програмі НАТО з обміну даними про повітряну обстановку (ОДПО/ASDE). Крім цього, Україна як перша країна- партнер має намір взяти участь у Силах реагування НАТО (СРН).
Генсек НАТО також повторив відому істину, що, вступивши до Альянсу, Україна залишиться суверенною державою і при цьому від неї самої залежатиме рішення щодо того, чи брати участь у тій чи іншій операції. Крім того, сказав він, у НАТО не має поділу на старі чи нові країни-члени Альянсу. Важливими партнерами є всі країни і навіть такі невеликі балтійські країни знайшли свою нішу в місіях НАТО й активно беруть участь у дебатах усередині Альянсу. «Військова організація не може вижити без політичного хребта», — наголосив він.
Торкаючись майбутнього НАТО, Генсек зазначив, що організація не має амбіцій стати глобальним поліцейським і повинна дотримуватися свого мандату. Він висловив сподівання, що ООН буде все більше покладатися на НАТО, зокрема в операціях з підтримання миру. Говорячи про існуючі проблеми НАТО, Схеффер сказав, що, по-перше, потрібно переглянути спосіб фінансування операцій НАТО. Щоб не виходило так, щоб фінансовий тягар несли лише ті країни, які беруть участь в операціях. По-друге, необхідно реструктуризувати збройні сили НАТО для участі в сучасних операціях і робити наголос на експедиційних силах. По-третє, потрібне реальне сильне партнерство між Європейським Союзом і НАТО.
Генсек також відзначив, що в стратегічних інтересах України розвивати відносини з НАТО, тим часом як Альянс повинен будувати добрі відносини з Росією.
Як відомо, далі шлях делегації ПАР пролягатиме до Харкова, Дніпропетровська та Львова. Посли Альянсу матимуть також можливість особисто пересвідчитися в конкретних проектах співробітництва в рамках Програми «Наука заради миру та безпеки» в Україні. Слід зазначити, що тема НАТО висвітлюється на сторінках «Дня» з 2000 року і тому не можна сказати, що українське суспільство не знає, що таке НАТО. Тим не менше візит ПАР до України є дуже важливим. Адже не часто нашу країну відвідує генсек і посли 26 країн-членів Альянсу. Але з іншого боку це не означає, що лише в день візиту такої делегації керівництво держави повинно говорити про НАТО. Очевидно, і рівень дискусії з цієї теми потрібно піднімати до рівня, що означає членство країни в НАТО для простих громадян, які стандарти життя гарантує приналежність до цього клубу демократичних країн, за таких стандартів чиновник служить інтересам народу, а не сидить на його шиї.
Справді, важливо, що під час цього виїзного засідання ПАР Президент і прем’єр-міністр підтвердили свою євроатлантичну спрямованість країни. Важливо і те, щоб керівництвом була організована робота щодо досягнення цієї мети. Це можна вважати обнадійливим сигналом, який свідчить про те, що попри внутрішню боротьбу Президент і прем’єр розуміють архiважливість приєднання України до НАТО як важливого чинника реформування країни. Не менш важливо провести судову реформу, про що говориться роками, але, як кажуть, віз і нині там.
Загалом, зрозуміло, що для країни вкрай необхiдна критична маса людей, які переконані в необхідності приєднання України до НАТО. Адже вступ до НАТО, як проголосило керівництво України та опозиція, буде відбуватися після проведення референдуму. Очевидно, потрібно створювати багато освітніх соціальних проектів, підключати нові суспільні ніші населення, перенавчати наших журналістів говорити не пташиною мовою про НАТО. І не треба агітувати тих, хто вже підтримує вступ України в НАТО. А загалом, мабуть, постала потреба у створенні координаційного центру для забезпечення процесу євроатлантичного курсу України.
КОМЕНТАРI
Володимир ХАНДОГІЙ , перший заступник міністра закордонних справ України:
— Візит делегації Північноатлантичної Ради до України — це важлива подія в рамках залучення України до періоду інтенсивних консультацій з НАТО, у тому числі на високому і найвищому рівні. Тому цей візит ми розглядаємо саме в цьому контексті. Відбулися зустрічі з вищим керівництвом держави. Я думаю, що ці зустрічі мали дуже позитивне значення і позитивно вплинули на свідомість, принаймні, послів, які почули ще раз підтвердження. Головний здобуток цього візиту те, що посли почули підтвердження незмінності нашого зовнішньополітичного курсу з боку Президента, прем’єр-міністра і голови Верховної Ради. На засіданні Комісії Україна—НАТО відбулася відверта розмова з точки зору, що нам ще треба зробити в контексті поглиблення тих реформ, які ми робимо в рамках Плану дій та Цільового плану дій. Хотілось би відзначити, посли НАТО підкреслювали, що вони приїхали сюди не лобіювати або продавати НАТО, а приїхали, щоб відповідати на запитання, які виникають у нашої громадськості щодо суті НАТО, його пріоритетів, його спрямування та діяльності. На ці запитання громадськість отримає відповідь. Мені здається, що це дуже цікаво і корисно. Я думаю, що цей візит зміцнює наші прагнення і наші перспективи щодо отримання позитивного результату в грудні цього року.
Сергій СТУКАНОВ , учасник Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді, м. Донецьк:
— У Донецьку заходи щодо інформування населення про НАТО (засади діяльності, мета, структура блоку) є, м’яко кажучи, вкрай недостатніми. Жодні зрушення, прояви активізації інформаційної діяльності, пов’язані з рішеннями Бухарестського саміту чи недавнім візитом Генерального секретаря НАТО до Києва, в нашому місті не спостерігались. Як і раніше, чи не єдиним джерелом яких-небудь відомостей про Організацію залишається виставка спеціальної літератури, відкрита декiлька років тому в обласній науковій бібліотеці ім. Крупської. Виставка регулярно поповнюється новими числами Бюлетеню НАТО, іншими матеріалами, але аж надто великою увагою навіть серед відвідувачів бібліотеки вона не користується. Варто також згадати, що при Донецькому національному університеті діє науково-інформаційний центр міжнародної безпеки та євроатлантичної співпраці. З ініціативи центу 15—16 травня пройшла міжнародна конференція, присвячена відносинам у трикутнику Україна—Росія—НАТО. Вряди-годи в донецьких вузах відбуваються й інші круглі столи з цієї тематики, але за великим рахунком їх важко віднести до дієвих засобів інформування громадськості. Жодних гучних, масштабних заходів, розрахованих на широкий загал, у місті не проводиться.
Олексій АНТИПОВИЧ , соціолог, керівник центру «Соціоінформ», м. Львів:
— Якщо говорити про настрої населення на Львівщині щодо Північноатлантичного альянсу, то їх варто розглядати в довшій перспективі, скажімо, кількох останніх років. Нині можна говорити про те, що за останні 2—3 роки кількість прихильників НАТО в регіоні суттєво зменшилася. Якщо кілька років тому вступ до Альянсу підтримувало близько 80% мешканців області, то нині ця цифра становить не більше 65%.
На мою думку, це зумовлено насамперед відсутністю інформації про НАТО. Саме тому люди не можуть визначитися добре це чи погано і не можуть сформувати свого ставлення. Надалі ситуація мала би змінитися в позитивну сторону, але тут все залежатиме від інформаційних акцій, які проводитиме керівництво держави. Залежно від того, наскільки якісною буде інформаційна кампанія, настільки вдалим буде і результат. Реальні зміни можна вже буде побачити наступного року. Якщо ж говорити про опонентів НАТО, то на Львівщині їхній вплив майже невідчутний і це не впливає на загальну ситуацію. Хоча наступного року ситуація може змінитися, ще раз повторюю, все залежатиме від інформаційної кампанії і від того, хто і як її проводитиме.
Дмитро МИКОЛЕНКО , кандидат історичних наук, м. Харків:
— На сьогоднішній день питання ставлення до НАТО втрачає свою актуальність і все менше і менше хвилює харківчан. Приїзд генерального секретаря, звичайно, істотна подія і зумовить сплеск інтересу до цієї теми, але вже незабаром ця тема відійде на десятий план. У Харкові, як і в інших містах, також проводяться акції за і проти НАТО, але в більшості своїй їх проводять певні політичні сили. Україна буде і далі рухатися в напрямку НАТО, і потрібно сказати, що багато партій, заявляючи про негативне ставлення до приєднання України до блоку, коли приходять до влади, роблять кроки у бік НАТО і рухаються в цьому напрямку.
Дар’я ВОРОБЙОВА , учасниця Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді, м. Харків:
— Безсумнівно, Україна вибрала для себе шлях у бік НАТО. І навіть внутрішнє протистояння не вплине на вибраний шлях. Вступ до НАТО надасть нашій країні безліч переваг, на які так сильно сподівається молодь. За всі роки незалежності Україна кидалася в своєму зовнішньоекономічному курсі, орієнтуючись то на Росію, то на Європу. Прийшов час визначитися, і я не сумніваюся, що обраний курс є найбільш вигідним для нашої держави.
Юрій РАЙХЕЛЬ , оглядач, м. Дніпропетровськ:
— У Дніпропетровській області (є підстави вважати, що аналогічне становище і в сусідніх регіонах) істотних змін ставлення до можливого членства України в НАТО не спостерігається. При цьому варто розділити загальноєвропейський аспект, у тому числі і членство в ЄС і євроатлантична інтеграція. До вступу України в європейські структури в суспільстві наростає позитивне ставлення, хоч загалом цей процес проходить все ж таки досить повільно. Відносно євроатлантичного курсу зберігається негативна тенденція відношення в суспільстві.
Причини такого положення можна розділити на такі частини:
1. Існування і, певною мірою, посилення стереотипів ще радянської пропаганди. Люди, переважно старшого віку, не схильні змінювати своє сприйняття, і мало прислухаються до аргументів протилежної сторони.
2. Принципова складність проблеми. Як засвідчує практика, у деталях проблем євроатлантичної інтеграції насилу розбираються навіть люди з вищою освітою. Частково через відсутність доступної інформації, а також унаслідок специфічності військово-політичних і військово-стратегічних питань, малозрозумілої специфічної термінології.
3. Владна еліта не демонструє суспільству єдності з проблеми євроатлантичної інтеграції і тим самим дезорієнтує дуже багатьох. Навіть політичні організації не можуть або не хочуть виробити єдиної позиції. Типовою є ситуація в Партії регіонів. Її регіональні організації не встигають коливатися разом із лінією партії і продовжують за інерцією знаходитися в опозиції до НАТО. При цьому її регіональні керівники використовують антинатовську істерію для розв’язання своїх проблем. Зокрема, напередодні звітно- виборних конференцій для посилення особистого впливу.
4. Для значної частини людей проблема вступу до НАТО зводиться до формули «з Росією або проти неї». На наш погляд це наріжний камінь майбутньої роз’яснювальної роботи.
Наразі роз’яснювальна робота влади щодо НАТО зводиться здебільшого до розмов і накачувань Президента під час його відвідувань регіонів. Практика країн Балтії і Польщі не вивчається або це робиться формально. Допоки зберігається такий стан справ — чекати зміни тренда щодо НАТО не доводиться.
