Наймудріші слова про другу війну в Газі, можливо, були сказані одним ізраїльтянином, що живе в кібуці недалеко від кордону з Газою. «Якщо ви хочете захистити мене... Не відправляйте ізраїльську армію за нас, з тим аби «перемогти», — написав Міхал Вассер у Haaretz 15 листопада. — Почніть думати про довгострокову перспективу, а не лише про наступні вибори. Спробуйте домовитися, поки білий дим піднімається над димарем. Простягніть руку палестинському президентові Махмуду Аббасу. Зупиніть «точкові вбивства» і подивіться в очі цивільному населенню з іншого боку».
Ізраїль, звичайно, має право захищати себе від ракетного обстрілу. Але урок останніх двох десятиліть полягає в тому, що напади припиняються і інтифади не починаються, коли є перспектива миру, а коли такої перспективи немає, войовничість палестинців неможливо стримати.
Шанси всеосяжного та стійкого рішення співіснування двох держав, про що зараз ведуться перетрактації з Палестинською автономією Махмуда Аббаса (ПА), заснованою на Західному Березі, — і його прийняття, хоча і неохочого, з боку ХАМАСу в секторі Газа після всенародного голосування — незначні і все зменшуються. Але єдиною альтернативою є цикл смертоносного насильства, що нескінченно повторюється, між ізраїльтянами та палестинцями.
Безпосереднім завданням є заспокоєння та стабілізація ситуації в секторі Газа. Але для запобігання більш багаточисельним і сильним виверженням ізраїльські політики повинні поставити собі деякі фундаментальні питання. Те ж повинні зробити і їхні «приіржавілі» прибічники у США і таких країнах, як моя.
Як можна сприяти миру, якщо ліквідація або різке зменшення можливостей ХАМАСу залишає сектор Газа в руках ще більш войовничих груп і сприяє ще більшому поширенню ісламізму в регіоні?
Як працюють служби національної безпеки Ізраїлю, коли своїми діями в секторі Газа і бездіяльністю щодо Аббаса вони ставлять під загрозу свої давні та важко завойовані мирні угоди з Єгиптом та Йорданією (обидві з яких виглядають дуже уразливими зараз, після того, як настала арабська весна)?
Як можна дати палестинським лідерам, яким надає перевагу Ізраїль, Аббасу та прем’єр-міністрові ПА Саламу Файяду, який-небудь зрозумілий потенціал для ведення перетрактацій, якщо перемови не можуть початися до тих пір, поки, як наполягає Ізраїль, вони не відступлять від своїх мінімальних умов заморожування будівництва поселень на окупованих територіях?
Не дивлячись на те, що Ізраїль зменшує її значення, Арабська мирна ініціатива 2002 року, як і раніше, пропонує критично важливу операцію: повну нормалізацію стосунків із усім арабським світом в обмін на всеосяжне мирне врегулювання. Як довго може підтримуватися ця позиція Ліги арабських держав, коли мирні перетрактації ведуть у безвихідь?
Інше велике питання для Ізраїлю полягає в тому, чи зможе він прийняти наслідки, якщо рішення двох держав повністю зникнуть із порядку денного. Ізраїль, як попереджав батько-засновник Давид Бен-Гуріон, може бути єврейською державою, може бути демократичною державою і може бути державою, що займає весь історичний Ізраїль: але він не може бути всіма трьома.
За даними CIA WorldFactbook, зараз євреїв більше, ніж неєвреїв, у співвідношенні 6,4 млн до 5,6 млн, на загальній території історичної Палестини. Але, при набагато нижчій народжуваності та зниженні імміграції, це лише питання часу, коли євреї стануть меншістю.
Доки Газа все ще тліє, ще одне животрепетне питання чекає своєї години. Що Ізраїль та його прибічники сподіваються виграти від запеклого опору резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй про визнання Палестини як «держави-спостерігача» (зі статусом, як у Ватикану), яка не є її членом, що тепер, здається, має бути внесене на розгляд і схвалене величезною міжнародною більшістю 29 листопада або близько цієї дати?
Текст проекту резолюції, який зараз перебуває в обігу, не містить образливих висловів. Він прояснює, що повне членство в ООН ще належить розглянути і що питання про кінцевий статус, такі як кордони, біженці, Єрусалим і безпека, все ще належить обговорити. Правда, проходження цієї резолюції може дати Палестині деякий статус, якого їй зараз не вистачає, щоб домагатися судового переслідування в Міжнародному кримінальному суді щодо звинувачення в порушенні міжнародного права. Але МКС не є пародією на судовий розгляд, і можна чекати, що до звинувачень без змісту поставляться відповідним чином.
Палестинська державність завжди була неодмінною умовою власного довгострокового миру та безпеки Ізраїлю, і це цілком на користь Ізраїлю — розрядити, а не загострювати проблему ще більше. Ця необхідність стала ще більш нагальною, ніж будь-коли, у зв’язку з новими реаліями співвідношення сил у регіоні.
Одним словом, Ізраїль повинен ставитися до голосування в ООН не як до приводу для відновлення конфронтації, а як до можливості для початку нових серйозних перетрактацій. Реакція США є ключовою: замість того, щоб карати ПА, а можливо, також і ООН, вони повинні використовувати резолюцію для того, щоб запропонувати так званий дипломатичний вимикач, якого вже давно чекає світ.
Звичайно, для того, щоб покласти на стіл всеосяжний план урегулювання, який відповідає на всі питання остаточного врегулювання, з компромісами, піти на які можна переконати всі сторони, а також чинити тиск щодо їх прийняття, необхідна державна мудрість. На жаль, цієї якості гостро не вистачає в дипломатичних взаєминах на Близькому Сході вже так довго, що мало хто може пригадати, коли було по-іншому.
Гарет ЕВАНС — колишній міністр закордонних справ Австралії і почесний президент Міжнародної кризової групи. Був співголовою Міжнародної комісії з питань нерозповсюдження ядерної зброї та роззброєння.
