З 12 по 26 квітня в залі Національної філармонії України змагатимуться молоді й самобутні музиканти з різних країн. На «болючі» питання «Дня», пов’язані з фінансуванням, спонсорством, а відтак і стабільністю престижного конкурсу, а також щодо того, як вдається утримувати високу творчу планку, розповідає ідейний натхненник, генеральний директор Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, проректор науково-методичної роботи Київського інституту музики ім. Р. Глієра Юрій ЗІЛЬБЕРМАН.
— Як позначилося перенесення термінів конкурсу торік на його долі?
— Будь-яке перенесення приховує в собі небезпеку втратити інтерес молодих піаністів. Ті, хто готувався до конкурсу в 2009 р., не всі приїдуть наступного року. У когось вік не дозволить змагатися в окресленій віковій групі, хтось запланував участь в іншому конкурсі, а це означає, що вивчив вже нову програму, адже є ще різні події, пов’язані з навчанням, сім’єю і т. п. Звичайно, постраждали і члени журі, які були запрошені на Конкурс ім. В. Горовиця у 2009 році.
Адже кожен з них заздалегідь (а ми, як правило, ведемо переговори з майбутніми членами журі за два роки до конкурсу) готував «вікно» в своїх щільних графіках, аби приїхати на два тижні до Києва. Тому перенесення негативно позначилося і в цьому векторі. Крім того, статус серйозного конкурсу (а Конкурс В.Горовиця відомий у музичному світі саме як такий) не передбачає таких раптових (за два місяці до проведення) відмов. Недаремно в особистому листі, адресованому мені, президент Європейської асоціації молодіжних музичних конкурсів (EMCY), відповідаючи на повідомлення про перенесення конкурсу, вжив англійське слово «shame» — ганьба. Складності були і з Всесвітньою федерацією міжнародних музичних конкурсів (WFIMC), членом якої є Конкурс В.Горовиця, статутом якої передбачено, що перенесення конкурсу можливе лише у випадку згоди Генеральної асамблеї Федерації й лише в разі, якщо у той час, на який переноситься конкурс, у сусідніх країнах не проводиться конкурс у цій самій номінації (маються на увазі фортепіанні конкурси).
— Ви зверталися до меценатів, і хто готовий вас підтримувати?
— Проблема у відсутності в нашій країні Закону про меценатство. За таких умов допомогти можуть лише дуже небайдужі люди. Чудово, що такі все ж є. Цього року конкурсу виповнюється 15 років! Усі ці роки нашим союзником і другом був і залишився «Укрсоцбанк». Вже багато років нам допомагає «Макдональдс». Талановитих піаністів цього року взяв під опіку «Альфабанк», Президентський фонд Леоніда Кучми, Київський годинниковий завод Kleynod і багато інших, кого доля юних музикантів дійсно хвилює!
— Розкажіть, а як нині розвиваються інші проекти Конкурсу: міжнародні фестивалі «Київські літні музичні вечори», «Віртуози планети» й «Літня музична академія»?
— Погано! Торік нам вдалося провести лише «Літні вечори» й «Академію». Дуже шкода, що єдиний у світі фестиваль «Віртуози планети», в якому грають лише «золоті» медалісти конкурсів Всесвітньої федерації, не зміг відбутися через відсутність коштів. Цього року розраховую на допомогу Міністерства культури і туризму. Можливо, вдасться провести всі наші проекти.
— Чи має Конкурс можливість зараз підтримувати переможців минулих років?
— Це питання «на засипку»? Однозначно — ні! Мерія Києва припинила фінансувати конкурс і всі його супутники — фестивалі, академію — ще 2008 року. Як відомо, неодмінною умовою для конкурсів — членів Всесвітньої, а з 2008 р. і Європейської федерацій, є надання лауреатам конкурсу концертів. Протягом усіх років існування Конкурсу В. Горовиця ми давали можливість нашим лауреатам виступати з концертами в різних країнах. Вони виступали в Карнегі-холі (Нью-Йорк), залах Юнеско і А.Корто (Париж), Палацу Націй (Женева), Великому залі Московської консерваторії. Концерти наших лауреатів звучали в Норвегії, Данії, Угорщині, Ізраїлі, Румунії, Чехії, Італії, Китаї та Японії. Для цього ми здійснювали обміни з провідними конкурсами світу. Їх лауреати приїжджали і грали для киян на фестивалях «Київські літні музичні вечори», «Віртуози планети», а наші піаністи отримували нагоду провести концерти в країнах, де проходять ці конкурси. Але вже два роки ми не маємо можливості прийняти іноземних музикантів, відповідно й наші лауреати менше виступають з концертами за кордоном. Правда, Марія Калугіна, Ілля Зуйко, Олександра Касман, Вон Вай Інь, Євген Арістов, Артем Канке грали концерти у Франції, Польщі, Америці, Іспанії, Росії та Єгипті. Але ці концерти забезпечувалися приїздами в 2007 і 2008 роках музикантів із цих країн. Минулий рік ми не зуміли прийняти нікого, таким чином, в майбутньому навряд чи зможемо розраховувати на виїзди наших лауреатів.
— Вже відомий список учасників нинішнього Конкурсу. Чи були труднощі на відбірковому етапі?
— Список учасників був опублікований на сайті Конкурсу 1 лютого. Це було неодмінною вимогою, обумовленою умовами VIII Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, які стали відомі ще в травні 2007 р. Відбірковий тур ми провели в січні. Найбільшою складністю було відібрати найбільш талановитих, професійних піаністів, враховуючи кількісне обмеження — не більше 80 учасників. Адже програма конкурсанта, скажімо, першого туру — це 25 хвилин, а в другому турі йому необхідно грати програму не менше 30 хвилин! Тому відібрати потрібно було рівно стільки учасників, скільки «уміститься» в 14 днів змагань. Звичайно, найобразливішим було відмовляти українським дітям. По-перше, їх було більше, а, по-друге, ми добре знаємо, що для багатьох наших піаністів участь у великому конкурсі, який проходить на Батьківщині, — єдина можливість показати себе. Адже поїздка за кордон для більшості — дуже складна у фінансовому плані!
— Розкажіть, хто цього року увійшов до суддівської команди журі?
— В журі Конкурсу представлено ніби дві групи: піаністи зі світовими іменами, які концертують, і досвідчені педагоги. Перша група — Вадим Руденко (Росія), Яків Касман (Росія — США), Микола Сук (Україна — США). У другій — Елеанора Вон (Китай), Тетяна Рощина (Україна), Мар’ян Рибіцкі (Франція), Джон Роос (ПАР), Хаміш Мілн (Велика Британія). Очолює журі відомий композитор, ректор Київського інституту музики ім. Р.Глієра Олександр Злотник.
— Цього разу з’явилася нова програма для учасників — Host family. Як виникла ідея проекту і його основні умови?
— На всіх великих конкурсах учасники живуть у сім’ях, які приймають їх. Це робиться тому, що в сім’ї учасник (а це, як правило, неповнолітній хлопець або дівчина) отримує увагу і турботу, яку, на жаль, не може дати жодне інше місце проживання (готелі, гуртожитки). Звичайно, в нашій країні ми не могли сподіватися на це раніше, оскільки квартирне питання від булгаковського часу до кінця століття продовжувало бути, м’яко кажучи, не зовсім вирішеним. Нині багато що змінилося, і зараз з’явилося достатньо сімей, умови життя яких дозволяють прийняти в будинок дитину з іншої країни. У багатьох будинках стоять прекрасні роялі, є окремі кімнати для гостей, у сім’ях одна або декілька машин, що дає можливість відвозити конкурсанта у філармонію й назад, тобто з’явилися можливості впровадити й у нас корисний і позитивний досвід зарубіжних країн. От ми і кинули клич: приймайте наших конкурсантів! Умови не є вже надто обтяжливими: прийняти, поселити, бажано в окремій кімнаті, надати рояль (або возити щодня на репетицію в Інститут музики ім. Р.Глієра), піклуватися, не відпускати одного, особливо ввечері. Ось, мабуть, і все. Відрадно, що багато українських сімей виявили бажання прийняти молодих піаністів, приємно, що в цьому активну участь взяли співробітники посольства США, в яких великий досвід роботи в цьому напрямку.
— Юрію Абрамовичу, чи продовжуєте досліджувати життя і творчість Володимира Горовиця (Зільберман — автор книжки «Київська симфонія Володимира Горовиця» — Л.Н.)?
— Після виходу книжки я продовжив працювати над темою «Горовиць у Києві». Написав дисертацію, книжку про юні роки піаніста, близько двох десятків статей. В Йельському університеті, де зберігається особистий архів Володимира Горовиця та його дружини Ванди Горовиць-Тосканіні, я знайшов безліч цікавих документів, які розкривають деякі невідомі сторінки творчої біографії великого піаніста. Велика стаття, присвячена творчим і особистим контактам Сергія Рахманінова та Володимира Горовиця, вийшла торік у московському журналі «Академия». Зараз виходить стаття про добродійність піаніста, якою він займався в роки Другої світової війни (до речі, в ній, зокрема, розповідається про Концерт тисячоліття, за який Федеральне казначейство отримало величезну суму — близько одного мільярда доларів, у перерахунку на сьогоднішні ціни). Велика робота, присвячена юнацьким рокам музиканта, увійшла до наукової збірки Йельського університету. Зараз працюю над великим нарисом про дружбу і творчі контакти двох великих українських музикантів — Натана Мільштейна та Володимира Горовиця.
— Ви є членом журі телепроекту «Суперзірка» на каналі «1+1». Участь у такому шоу сприяє підвищенню інтересу до Київського інституту музики ім. Р. Глієра та Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця? Ви бачите серед учасників шоу майбутніх студентів інституту?
— Зйомки на ТБ — цікавий досвід. По-перше, я ніколи не думав, що наша молодь так захоплена музикою, хоча вступні іспити в Інституті музики ім. Глієра з кожним роком показують кількісне зростання тих, хто обирає спеціальність «Вокал». По-друге, не міг собі уявити — наскільки талановита наша молодь. Хлопці і дівчата, відібрані до ефіру, здійснюють дива, — вони змінюються! Вони працюють по 16 годин на добу, на очах перетворюючись на професіоналів. Репертуар дуже складний: пісні, які звучали у корифеїв — Рея Чарльза, Френка Сінатри, ансамблю «Біттлз», Лайзи Мінеллі. До того ж кожного тижня вивчається нова пісня. Звичайно, я очікую, що моя участь у проекті залучить талановиту молодь до Інституту ім.Глієра. Щодо конкурсу, то сподіваюся, що учасники проекту із задоволенням слухатимуть професійну гру піаністів.
