У кожному районі є служба у справах неповнолітніх, куди можна звертатись із питаннями допомоги дитині при порушенні її прав. Працює телефон довіри «Всеукраїнська лінія», за яким можна повідомляти про дитячі проблеми (8-800-500-21-60, безкоштовно та конфіденційно) Зараз iз Міністерством транспорту розробляється створення кімнат при вокзалах для тимчасового перебування дітей, уже визначено 14 вузлових станцій. В цих кімнатах буде працювати спеціальний штат, для дітей там будуть і ліжка, і кухня, і телевізор
Кабінет Міністрів України прийняв Державну програму iз запобігання дитячій бездоглядності на 2003—2005 роки. Найближчим часом планують її підписання Президентом. Минулого року в Україні повернули з вулиці 36 тисяч дітей.
...Дев’ятирічна Маринка вперше у житті отримала можливість спати на ліжку з усіма постільними речами, тільки потрапивши до реабілітаційного центру Служби у справах неповнолітніх міста Києва. Батьки дівчинки пропили все майно, і сім’я спала на голій підлозі. Нині вирішують питання про позбавлення їх батьківських прав. Восьмирічний Олег знаходиться у Центрі вже кілька змін, кожна з яких триває три місяці. Хлопчик не знає про те, що його мати і батько йому не рідні і шість років тому взяли його з дитячого будинку, оформивши усиновлення. Тепер прийомні батьки розлучаються, та й з дитиною у них не склалися теплі і тісні стосунки — вони подали самі на себе в суд про позбавлення батьківських прав. Як переживе такий поворот долі маленька людина, з народження обділена правом мати батьків? До речі, вихованці Центру практично ніколи не говорять погано про своїх батьків. Можливо, вони вміють цінувати те, чого їм дуже і дуже не вистачає.
У Медико-оздоровчому соціально реабілітаційному центрі одним із основних завдань ставлять створення атмосфери сімейного тепла і доброзичливого ставлення одне до одного. Заступник директора з навчальної і наукової роботи Віктор Кулінич розповів «Дню», що першим етапом роботи з дітьми, які потрапили до Центру, є їхня адаптація до життя в колективі. Спочатку ці діти дуже агресивні і роздратовані, доводиться витрачати чимало зусиль, щоб кожен із них відчув себе значущим і потрібним іншим. На сьогодні у Центрі перебувають 75 дітей, які тільки почали своє спільне життя у цій зміні. Вони називають Центр Будинком добра і любові. Їм дуже подобаються прості речі: дорослі не виявляють стосовно них насильства, вчителі терпляче пояснюють матеріал і ніколи на дітей не кричать, а у класах мало дітей, не більш нiж десять. А ще вони цінують, що їх добре годують, до речі, шість разів на день, що кожен із них є «міністром» з вирішення якогось певного питання у самоврядуванні. Є міністр чистоти, міністр спорту... Всі міністри підкоряються президенту Центру.
Після ранкових занять у школі діти мають кілька годин для відпочинку. Їм надано можливість обирати заняття до душі — гурток рукоділля, перукарського мистецтва, заняття в спортивних секціях, гурток із вивчення права. Прикмета часу — старші діти хочуть знати все про свої майнові права, особливо права на житлоплощу.
Якщо говорити про стан здоров'я дітей, які проходять реабілітацію, то медики Центру відзначають дуже низький імунітет і захворювання шлунково- кишкового тракту. Таке погіршення стану здоров'я вони пояснюють впливом стресових ситуацій на організм дитини.
Поки діти знаходяться у Центрі, районні адміністрації проводять роботу з проблемними сім'ями цих дітей. У сім'ях працюють психологи, соціальні працівники. А діти сподіваються, що Центр допоможе їм підтягнутися в навчанні та навчитися жити в злагоді з оточуючими, що зробить їхнє життя більш комфортним. Проте ці діти, як і раніше, потребуватимуть особливої уваги до себе з боку держави. Потім їх повертають в сім'ї, до батьків, чи вирішують питання опікунства або позбавлення батьківських прав. Чи виконує держава свої функції iз захисту прав дітей на нормальні умови життя? Із цим запитанням «День» звернувся до Державного комітету України у справах сім'ї та молоді.
КОМЕНТАР
Зінаїда КИЯНИЦЯ, заступник голови Державного комітету України у справах сім’ї та молоді:
— Серед державних структур питаннями координації соціального захисту дітей займається Державний комітет України у справах сім’ї та молоді. Відповідно до своїх функціональних повноважень цим питанням також займаються і Міністерство освіти, Міністерство праці і соціальної політики, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство внутрішніх справ та інші. Саме наш комітет вирішує питання захисту житлових та майнових прав дітей, влаштування дітей, що опинились на вулиці, вилучення дітей із сімей, в яких діти знаходяться в небезпеці, надає допомогу дітям, які опинилися в складних життєвих обставинах і права яких порушуються.
При Комітеті нараховується 782 служби у справах неповнолітніх (районних, міських, обласних). Вперше в нашій країні вони були створені в 1995 році для вирішення питань організації, координації та впровадження форм соціального захисту дітей. За штатним розкладом на одного працівника служби у справах неповнолітніх у сільській місцевості має припадати дві тисячі дітей, а у місті — п’ять тисяч. На сьогодні ці наші служби укомплектовані в цілому на 52%, майже в повному комплекті ці служби працюють у Севастополі, Луганську, Дніпропетровську, Вінниці, Донецьку. А ось в Броварському районі Київської області нараховується 16 тисяч неповнолітніх на одного працівника служби.
На жаль, кількість дітей, вилучених з вулиці щорічно, останнім часом не змінюється. Минулого року їх число дорівнювало 36 тисячам. Когось iз них повернули в рідні сім’ї, когось влаштували в дитячий будинок сімейного типу, в інтернат або в інший заклад соціального захисту. При цьому виборі враховувалося побажання дитини. Головна причина того, що діти сьогодні опиняються на вулиці, — це криза сімейних відносин і взагалі криза сім’ї. В наслідок соціально-економічних умов багато сімей деградували, а батьки загубили контакт зі своїми дітьми. Найчастіше діти і залишають сім’ю, йдучи на вулицю, саме через непорозуміння з батьками.
В січні цього року Кабінетом Міністрів була прийнята Державна програма по запобігання дитячої бездоглядності на 2003—2005 роки, найближчим часом вона має бути підписана Президентом України. Ця програма націлена в більшій мірі на попередження причин дитячої бездоглядності, ніж на ліквідацію наслідків цієї бездоглядності, як це було раніше. Нова програма передбачає глибоку роботу з сім’єю по впровадженню більш ефективного соціального захисту по утриманню дітей.
В Україні сьогодні діє 90 притулків служб у справах неповнолітніх і цих закладів в основному вистачає. Проблема виникає в Києві, бо сюди стікаються безпритульні діти з усієї України. В цілому в притулках України минулого року перебувало близько 28 тисяч дітей. Притулок — це такий заклад для дітей, де вони опинившись у складних життєвих обставинах можуть отримати кваліфіковану допомогу дорослих. Батьки, опинившись у ситуації, коли тимчасово не можуть наглядати за дитиною, можуть скористатись послугами притулків. Будь- яка дитина має право на притулок, окрім алкогольнозалежних або наркозалежинх дітей, а також тих, хто скоїв злочин. Ряд притулків окрім цілодобового нагляду за дитиною ще й підгодовують дітей iз малозабезпечених сімей гарячими обідами, тобто щодобово один притулок годує до 120 дітей додатково.
Новою програмою передбачено надання за рахунок державних коштів транспортних засобів притулкам, на сьогодні свій транспорт є тільки у половини цих закладів. Також передбачено переглянути механізм фінансування закладів соціальної реабілітації для дітей, а також різних форм утримання дітей-сиріт, коли всі розрахунки будуть відштовхуватись від розміру фінансування кожної бездоглядної дитини або сироти, а не від закладів соціального захисту. Зараз з Міністерством транспорту ми розробляємо створення кімнат для тимчасового перебування дітей при вокзалах, вже визначено 14 вузлових станцій. В цих кімнатах буде працювати спеціальний штат, для дітей там будуть і ліжка, і кухня, і телевізор. Ці кімнати будуть відкритими закладами (так як і притулок), куди дитина може приходити і який може залишати за своєю волею.
В кожному районі є служба у справах неповнолітніх, куди можна звертатись із питаннями допомоги дитині при порушенні її прав. Працює телефон довіри «Всеукраїнська лінія», за яким можна повідомляти про дитячі проблеми (8-800-500- 21-60, безкоштовно та конфіденційно). Також допомогу діти можуть отримувати у центах соціальних служб для молоді, їх по Україні більше шестисот. Вони, як правило, також мають свої місцеві телефони довіри.
В деяких районах за рішенням місцевої влади було створено центри медико-соціальної реабілітації дітей, позбавлених належного батьківського піклування і які довгий час перебували на вулиці. Законом створення таких закладів не передбачено, але багато з них досить успішно працює, серед них є як державні установи, так і громадські. Державні центри працюють і в Луганську, і в Києві, і в Черкасах. Вже розроблено положення про такі центри і зараз цей проект узгоджується в різних міністерствах і відомствах. В цьому положенні передбачається реабілітація не тільки самих дітей, але й їх сімей, тобто того оточення, яке найбільшим чином може впливати на дитину. Якщо у дитини є тяга до сім’ї і сама сім’я за визначенням спеціальної комісії підлягає реабілітації, то є доцільним підійти до розв’язання проблеми комплексно. Цей заклад передбачатиме цілодобове перебування дитини в ньому певний період. Одночасно спеціалістами буде проводитись робота із сім’єю дитини та школою, де вона навчається. Хоч як би нам хотілося відмовитися від інтернатних закладів, ми не можемо сьогодні цього зробити, бо статистика свідчить, що кількість дітей, яким потрібна опіка дорослих, постійно збільшується.
На жаль, не всі заклади iз соціального захисту дітей сьогодні працюють ефективно. Наприклад, школи соціальної реабілітації для неповнолітніх, які скоїли злочин. Нема в нас ще ювенальної (дитячої) юстиції, передбаченої Конвенцією про права дитини. Наявність ювенальної юстиції прискорила б розгляд дитячих справ, більше б враховувалися вікові особливості дітей, що краще б впливало на доцільність тих чи інших рішень.
Інколи батьки дітей, яким ще не виповнилося 15 років і які скоїли злочин, просять не віддавати їхнiх дітей в заклади соціальної реабілітації, а дозволити забрати їх в рідну сім’ю на поруки. Але в більшості випадків повернення дітей, що скоїли злочини, у свої сім’ї є результатом формального рішення суду, бо зазвичай такі сім’ї не впливають позитивно на своїх дітей, і в результаті складається така ситуація, що діти скоюють повторні злочини. Відслідковувати процес реабілітації цих дітей в сім’ї мали б судові вихователі, але поки що такої посади в нас не створено. Якби був такий контроль, то й залежно від ставлення батьків до своїх обов’язків можна було б змінити вирок у разі необхідності в інтересах дитини.
Прийомна сім’я в нас на первинному етапі розвитку, нам ще багато чого потрібно навчитись і зробити, щоб можна було створити фостерні сім’ї здатними працювати з дітьми, якi скоїли злочин. На відміну від західних країн, де піклування про нерідну дитину вважається престижною справою, у нас часом можна зустріти навіть негативне ставлення оточуючих до тих людей, хто створює дитячі будинки сімейного типу або просто бере до себе в сім’ю на виховання чужих дітей.
Службами у справах неповнолітніх на облік поставлено понад 80 тисяч сімей, в яких виховується 154 тисячі дітей. У цих сім’ях батьки не виконують своїх батьківських обов’язків і негативно впливають на дітей. У цих сім’ях потрібно запобiгти «викиданню» дітей на вулицю і залишенню їхнього майбутнього напризволяще. Минулого року було прийнято Закон про запобiгання насильництва в сім’ї, на наш Комітет покладено обов’язки щодо координатора цієї законодавчої Програми. Ми розробляємо положення відносно звернення дітей у випадках жорстокого з ними поводження, а саме — інструкцію про цей порядок звернення. Ми прийняли Програму соціального супроводу неблагополучних сімей і внесли пропозицію надати повноваження службам у правах неповнолітніх стосовно профілактики правопорушень, тобто здійснювати профілактичну перевірку сім’ї, а також робити профілактичний припис (попередження) батькам дитини. Поки що втручатися в справи сім’ї має право тільки міліція.
Нещодавно Президент України підписав Сімейний кодекс України, який передбачає посилення відповідальності батьків за порушення прав дитини. Але сам механізм посилення цієї відповідальності потрібно ще розробляти. За даними рейду, який ми проводили в жовтні, біля 14 тисяч дітей шкільного віку не розпочали навчання і не відвідують навчальні заклади. На жаль, ми ще не повною мірою використовуємо вітчизняний педагогічний досвід. Наприклад, я недавно була в Швеції і бачила там школу для реабілітації неповнолітніх, яка в принципі працює за системою Макаренка, коли вихователі впливають на дитину, спираючись на позитивні риси її характеру і залучаючи її до суспільно корисної праці.
