Відпочинок люди розуміють по-різному, можливо, саме тому Київський міжнародний інститут, провівши у червні цього року опитування «Як планують відпочивати українці», отримав дещо дивні дані. Наприклад, що цього літа 66% українців взагалі не відпочиватимуть. Вони або працюватимуть, або вже перебувають на пенсії і, відповідно, не мають коштів, або поїдуть на дачу. Частина українців (5—6%), очевидно, вважають, що відпочинок — це зміна діяльності, от і зібралися у заміський будинок чи до родичів у село. Є у нас досить невелика частина людей, які традиційно вважають найкращим відпочинком тиждень-другий у Криму, в Карпатах, а також — у приватних вітчизняних садибах. У такий спосіб проведуть відпустку 16%. Як правило, це люди віком від 19-ти до 39-ти років з вищою (27%) або неповною вищою (34%) освітою. Отже, Карпати і Крим обирають студенти. До речі, студентство — це та категорія українців, які мають найменше бажання відпочивати вдома (лише 13%). І тільки 1% українців відповіли, що цього року зібралися мандрувати за кордон.
Досить цікавим є регіональний розріз видів відпочинку, який обирають наші громадяни. Найбільша частина з тих, хто не може собі дозволити поїхати кудись на відпочинок, — у Західному регіоні (36%). Там більше за інших громадян запланували поїздки до родичів у село — 8%. У свою чергу в Південному і Східному регіонах проживає найбільше людей, які планують залишитися вдома (47% і 44% відповідно). До того ж, на Сході України найбільше опитаних запланували відпочинок у Криму, Карпатах чи інших місцях України. В Центральному регіоні більше за інших українців планують провести відпочинок на дачі або в заміському будинку — 9%. Загалом серед жінок — більше тих, хто збирається залишитися вдома під час відпустки (45% проти 38% чоловіків).
Гарною тенденцією є те, що з кожним роком в Україні зростає кількість бажаючих подорожувати Україною і відкривати її для себе. Добре, що це — молоді люди, зокрема студенти. До речі, серед молоді 18—29 років — найменше таких, які сказали, що не мають фінансової можливості відпочивати.
Виходить, що саме життя поставило акцент на розвитку вітчизняного туризму, зокрема й зеленого. Але наскільки готовими до зростання попиту виявилися сільські садиби? Адже треба не тільки прийняти відпочиваючих, а й запропонувати зручні, комфортні умови проживання, які б відповідали ціні, також — цікаве і корисне дозвілля, зрештою харчування, чисту воду... Про це та інші проблеми сільського зеленого туризму (СТЗ) «Дню» розповіли керівник Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму Володимир ВАСИЛЬЄВ, та господар садиби «Едем» (перша категорія, м. Богуслав Київської обл.) Олександр ШОКУР.
— Володимире Павловичу, в якому стані сьогодні в Україні сільський зелений туризм?
— Потенційно в Україні СЗТ можуть займатися господарі близько п’яти мільйонів сільських садиб. Зараз державної статистики із СЗТ не ведеться. За даними ж Спілки сприяння розвиткові сільського зеленого туризму, нині надають туристичні послуги приблизно 1000 сільських садиб у 20-ти регіонах країни.
Попри великий природний, історичний, етнографічний і людський потенціал, у справі розвитку сільського туризму Україна відстає від своїх сусідів. Більшість сільських господарів навіть не знають про свої можливості в цьому плані.
Досі СЗТ опікувалося туристичне відомство. Втім, там не змогли лобіювати прийняття парламентом закону про СЗТ, без якого розвиток цієї сфери неможливий. Торік Кабмін своєю постановою доручив розробити проект цього закону Міністерству агрополітики. Але я вважаю, що цим кроком уряд звужує перспективи розвитку СЗТ.
— Чому, на вашу думку, закон про розвиток СЗТ не приймають вже понад десять років?
— Питання законодавчого забезпечення СЗТ в Україні вже давно не вирішується, ми бачимо лише «перетягування ковдри» між різними відомствами. Торік Рада підприємців при Кабміні при розгляді законопроекту про СЗТ виступила проти надання цим документом преференцій сільському господарю, які дозволяли би йому не реєструватися в статусі приватного підприємця, якщо при реалізації туристичних послуг він використовує на своїй садибі менше ніж дев’ять ліжок. Через цю позицію Ради законопроект не було подано на розгляд до парламенту.
Цього року новий законопроект, розроблений Мінагрополітики, було розміщено на сайті міністерства. Але круглий стіл, проведений у травні в рамках виставки «Українське село запрошує. Еко-відпочинок-2010», засвідчив, що сільські господарі не сприймають цього документа. Зокрема, в ньому ні слова не сказано про громадські організації, які можуть виступати суб’єктами СЗТ. А як відомо, громадянське суспільство спирається саме на самодіяльність громадських організацій. Тому усунення їх від надання туристичних послуг — це абсурд.
Зараз Міністерство культури та туризму розробляє свій варіант законопроекту.
— У країнах Східної Європи існують різні категорії сільських садиб для надання туристичних послуг. Як із цим у нас?
— Держава досі не розробила стандартів для оцінки рівня туристичних послуг, які надаються на сільській садибі. Втім, може, це й добре, бо такий стандарт міг би загальмувати розвиток зеленого туризму. Ми у спілці самостійно розробили й прийняли програму категоризації сільських садиб «Українська гостинна садиба». Програма встановлює чотири категорії садиб: базову, першу, другу та третю. Для позначення категорії розроблено відповідні піктограми у вигляді квіток мальви — одна квітка, дві, три, чотири. До речі, базовий рівень садиби в сусідніх країнах визначається державним стандартом, а далі йдуть вже більш високі вимоги.
Категоризація структурує ринок туристичних послуг на селі. Плануємо привчати туристів до цього, бо це полегшить їм вибір місця відпочинку. А для господаря категорія його садиби служить маркетинговим інструментом із залучення клієнтів. І розцінки на свої послуги він формує відповідно до наданої садибі категорії.
— Як проводиться категоризація в Україні?
— У спілці є 15 підготовлених інспекторів з категоризації — переважно це керівники обласних осередків Спілки. Інспектор перевіряє садибу за заявкою господаря на відповідність певним критеріям. Це наявність окремого входу для гостей, гарячої води та туалету в будинку, засобів зв’язку, рівень благоустрою садиби тощо. За цими даними садибі присвоюється певна категорія, а господарю видається відповідний сертифікат. Послуги інспектора коштують 250 грн плюс оплата проїзду до садиби й назад. Ми розуміємо, що для господарів-початківців такі витрати є чималими, тому плануємо залучати до проведення категоризації кошти різних проектів. Торік ми провели категоризацію 73-х садиб у різних регіонах України. За її підсумками базовий рівень присвоєно 43-м садибам, першу категорію отримали вісім садиб, другу — 12 і найвищу третю — десять садиб.
При проведенні категоризації садиб використовуємо польський досвід. За допомогою польських колег Спілка провела навчання українських інспекторів з категоризації. За участі польських інспекторів проведемо цього року показову категоризацію кількох українських садиб. Підсумком співпраці має бути каталог українських і польських зелених садиб, який ми плануємо видати до чемпіонату Євро-2012 українською, польською та англійською мовами.
— Будь ласка, опишіть типову зелену садибу в українському селі.
— В туристичних регіонах країни (насамперед Карпатському) багато років працюють зелені садиби, побудовані з натуральних матеріалів, з традиційними меблями ручної роботи, з гарячою водою, туалетами в будинку, з банями та саунами, з альтанками та дитячими майданчиками на подвір’ях. Там господарі влаштовують для туристів різноманітні розваги: кінні та велотури, катання на лижах, санях, бричках і човнах тощо.
Зараз СЗТ зацікавилися чимало туристичних фірм. Проте в Україні туроператор зазвичай хоче взяти більше грошей і ні за що не відповідати. Тому раджу туристам, які планують свій відпочинок на селі, звертатися безпосередньо до господарів садиб. Інформація про них є у спілці сприяння розвитку СЗТ та в її обласних осередках. До того ж, чимало господарів вже мають власні інтернет-сайти. Вартість туристичних послуг на селі сьогодні становить 70-100 грн на добу з людини без вартості харчування. А, наприклад, сніданок обійдеться туристові десь у 20-25 грн.
— Чи не варто, на ваш погляд, використати можливості СЗТ для проведення Євро-2012?
— Саме зараз Кабмін розробляє концепцію розміщення гостей чемпіонату. І я вважаю, що було би великою помилкою не включити до цього документа об’єкти СЗТ.
Олександр ШОКУР, господар садиби «Едем» (перша категорія, м. Богуслав Київської обл.)
— Олександре Івановичу, як ви почали займатися сільським зеленим туризмом?
— Можна сказати — випадково, але поступово захопився...Починав з реклами садиби в місцевій пресі. Тепер маю власний сайт в інтернеті, рекламую туристичні послуги на спеціалізованих виставках.
— Як довелося переобладнати садибу для прийому туристів? Скільки це коштувало?
— Кредит на облаштування садиби взяти не можу, бо живу в місті, а таке кредитування наше законодавство передбачає лише для селян. Перша моя інвестиція в переобладнання садиби становила 800 грн. Насамперед обладнав у будинку два санвузли й постачання гарячою та холодною водою. Потім упорядкував два приміщення для гостей. Одне — я жартома називаю його «Хілтон» — має підвищений рівень комфортності. Друге («Хатина») я переробив із старої повітки понад самим стрімким берегом Росі. Там умови скромніші, зате річка шумить на порогах вдень і вночі, моїм гостям це дуже подобається.
— Чим розважаєте своїх гостей?
— У мене садиба дійсно зелена — понад самою заплавою Росі, яка є величезним островом мальовничої природи, з річковими порогами, лісами та луками, озерами та протоками. А повітря ж у нас яке — хоч пий його! Вожу туристів на зелені екскурсії. Гості користуються моїми велосипедами та риболовним знаряддям. Влаштовую для туристів екскурсії Богуславом (а в місті ж тільки музеїв — аж п’ять), до місцевого монастиря та інших культурно-історичних пам’яток. Все це безкоштовно. В місті та околицях є й інші розваги: клуб пейнтболу, сауни, конеферма, де можна покататися на конях, міні-зоопарк. Ці розваги для туристів влаштовують мої друзі. І їм з моїх гостей зиск (наприклад, година катання на коні коштує 100 грн), і мені користь. Туристи у мене гостять практично цілий рік. Крім літніх місяців, приїздять зустріти Новий рік і Різдво, та й просто на вихідні відпочити. Вже маю постійних клієнтів.
— Як ви розподіляєте прибуток від обслуговування туристів?
— Секрету тут немає. Для мене це не є джерелом існування, я людина забезпечена. Найбільше приваблює мене спілкування з людьми. А саме прийняття гостей — це швидше додатковий заробіток. Наприклад, торік все отримане вклали в розвиток садиби для прийому туристів.
— Чи допомагає вам Спілка сільського зеленого туризму?
— Так, звичайно! Це сила, на неї так просто чиновник вже не «наїде», як на якогось одного господаря. Якби не Спілка, то ніякого зеленого туризму в країні не було би.
