2008 року, під час фінансової небезпеки, світ об’єднався, щоб перебудувати глобальну банківську систему. 2009 р., коли торгівля різко падала, а безробіття зростало, світ уперше об’єднався в G20 «Групу двадцяти», щоб не дати Великій рецесії перерости у Велику депресію.
Тепер, перед лицем десятиліття аскетизму й низького зростання, не бачачи виходу для цілих націй із тривалого безробіття та зниження рівня життя, світу треба об’єднатися в першій половині 2011 року, щоб домовитися про фінансову й економічну стратегію процвітання, набагато сміливішу за План Маршалла 1940 року.
Час спливає для Заходу, тому що як Європа, так і Америка повинні ще усвідомити той факт, що всі окремі кризи останніх декількох років — від кризи субстандартного іпотечного кредитування й краху Lehman Brothers до жорсткої економії в Греції та майже банкрутства Ірландії — є симптомами глибшої проблеми: світ зазнає далекосяжної безповоротної й дійсно безпрецедентної перебудови економічної потужності.
Звичайно, всі ми знаємо про підйом Азії та про те, що Китай експортує більше, ніж Америка, а скоро буде також більше виробляти й інвестувати. Але ми ще не повністю звикли до такого повороту історії. Економічна перевага Заходу — 10% населення світу, що продукують більшу частину світового експорту й роблять більшу частину інвестицій — закінчена й ніколи не повернеться. Після двох століть, упродовж яких Європа й Америка були монополістами глобальної економічної діяльності, Захід зараз відстає від решти світу у виробництві, торгівлі та інвестиціях.
Отто фон Бісмарк колись описав моделі світової історії. Трансформації не відбуваються з «рівномірною швидкістю залізничного потягу», казав він. Одного дня розпочавшись, вони відбуваються «з непереборною силою». Якщо Захід не зуміє зрозуміти, що реальною проблемою сьогодні є відповідь на підйом азійської економічної потужності оновленням своєї власної, то нас чекає похмура перспектива неухильного спаду, що переривається короткими моментами відновлення, — до наступної фінансової кризи. Протягом усього цього періоду мільйони людей залишаться без роботи.
То чому ж, незважаючи на цю нову реальність, я переконаний, що в ХХІ столітті Сполучені Штати, відновивши американську мрію для нових поколінь, залишаться центром тяжіння для найбільших компаній, а Європа буде домом економіки з високою зайнятістю?
Тому що, на щастя для всіх нас, скоро більш як мільярд нових азійських виробників — спочатку десятки мільйонів, потім сотні мільйонів — стануть також новими споживачами, перейшовши в категорію середнього класу.
Наростання азійської споживчої революції пропонує Америці шлях до нової величі. Сьогодні витрати китайського споживача становлять усього 3% світової економічної активності, на відміну від 36%-ї частки американців і європейців. Ці дві цифри показують, чому наразі світова економіка така незбалансована.
До 2020 року або близько того Азія та країни з ринками, що розвиваються, дадуть світовій економіці споживчу потужність удвічі більшу, ніж в Америки. Уже такі компанії, як GE, Intel, Proctor & Gamble і Dow Jones оголосили, що більша частина їхнього зростання прийде з Азії. Уже багато корейських, індійських та інші азійських транснаціональних компаній володіють переважною частиною іноземних (зокрема американських) пакетів акцій. Ця нова рушійна сила світового економічного зростання відкриває для Америки можливість використовувати свою величезну новаторську й підприємницьку енергію для створення нових висококваліфікованих робочих місць для американських робітників.
Азійське споживче зростання й відновлення балансу глобальної економіки можуть стати стратегією виходу з економічної кризи. Але Захід здобуде користь від цього, лише якщо прийме правильні довгострокові рішення з найважливіших економічних питань — що робити з дефіцитами, фінансовими установами, торговельними війнами й глобальною співпрацею?
По-перше, скорочення дефіциту має відбуватися так, щоб збільшувати інвестиції в науку, технології, інновації й освіту. Щоб забезпечити найкращу в світі науку й освіту, знадобляться як приватні, так і державні інвестиції.
По-друге, нові ринки неможливо буде використовувати, якщо Захід допустить протекціонізм. Заборона на трансграничне злиття компаній, обмеження торгівлі й життя в умовах валютних воєн нашкодять Америці більше, ніж будь-якій іншій країні. У минулому столітті американський внутрішній ринок був таким великим і домінантним, що можна було не турбуватися про правила торгівлі. Але коли Азія стане найбільшим споживчим ринком в історії, американським експортерам — найбільшим потенційним зискоотримувачам — відкрита торгівля знадобиться більше, ніж будь-коли. Америка повинна стати чемпіоном у новій глобальній торгівлі.
Прихильність до державних інвестицій і відкритої торгівлі є необхідною, проте не достатньою умовою стійкого процвітання. Усі глобальні можливості нового десятиліття можуть зійти нанівець, якщо країни замкнуться в своїй національній шкаралупі.
У іншу епоху Вінстон Черчилль застерігав світ, що стикається з важкими нерозв’язними завданнями, що той продовжує перебувати в стані дивного парадоксу, що не знає сумнівів лише для того, щоб бути нерішучим, сповненим рішучості перебувати в коливаннях, непохитним у пасивності й бездіяльності, грунтовним у своїй мінливості, всемогутнім, аби бути безсилим. Я вірю, що в сьогоднішньому світі все ж є лідери масштабу Черчилля. Якщо вони працюватимуть разом, пасивного дрейфу не буде.
Америка зараз повинна керувати й просити світ домовитися про сучасний План Маршалла, який скоординує торгівлю й макроекономічну політику для посилення глобального зростання. Америці слід працювати з новим головою Великої двадцятки, французьким президентом Ніколя Саркозі, щоб оживити приватне кредитування, створивши глобальну впевненість у стандартах і правилах, очікуваних від банків.
Угода необхідна ще й тому, що багатолітні плани скорочення дефіциту кожної країни супроводжуватимуться збільшенням споживчих витрат на Сході й цільових інвестицій в інновації й освіту на Заході. Такий план має спонукати Китай і всю Азію зробити те, що в їхніх власних інтересах і на користь усього світу: зменшення бідності й розширення середнього класу. І ще Захід мусить прискорити структурні реформи, щоб стати конкурентоспроможнішим, поки забезпечення консолідації бюджетів не зруйнувало зростання.
Спільними діями економіки Великої двадцятки можуть досягти не просто незначних змін, а й зростання понад 5% до 2014 року. Замість світу, що застряг у тупикових питаннях валют і торгівлі, що ховається в ілюзорному прихистку протекціонізму, ми могли б побачити тритрильйонне зростання, конвертоване в 25—30 мільйонів нових робочих місць і понад 40 мільйонів людей, визволених з убогості.
