Україна може заблокувати пропуск придністровських товарів через свою територію у випадку відмови Тирасполя відновити роботу шкіл із молдовською мовою викладання латинською графікою. Про це вчора заявив керівник прес-служби МЗС України Маркіян Лубківський.
«У разі ігнорування цієї вимоги Україна буде змушена вжити ряд заходів, спрямованих, зокрема, на обмеження пропуску товарів по території України в Придністров’я», — сказав він. Дипломат висловив сподівання, що до цього справа не дійде, однак Україна готова піти на все, аби змусити придністровське керівництво вирішити ситуацію. Пан Лубківський також підкреслив, що вимогу відновити роботу шкіл із молдовською мовою викладання висловили Європейський Союз і США. Він відзначив, що якщо 1 вересня діти не підуть до школи, це викличе подальше загострення ситуації в регіоні.
Врегулювання придністровського конфлікту вже триває понад десять років. За цей час фактично кожна із переговірних сторін мала можливість запропонувати своє бачення придністровського врегулювання — і Україна, і Росія, і ОБСЄ. Не кажучи вже про безпосередніх «винуватців» процесу — Молдову і Придністров’я. К риза у «навколотираспольських» переговорах — річ також звична. Останнє загострення в регіоні сталося в результаті закриття шкіл із молдавською мовою викладання у ПМР. У відповідь рівно місяць тому Кишинів вирішив запровадити санкції проти придністровців. Владнати протистояння вдалося досить швидко — за п’ять днів — через втручання українського керівництва. Київ, зокрема, погодився пропускати експортовані Придністров’ям товари без молдовського митного о формлення. У Києві наполягають, що така процедура відповідає раніше укладеним сторонами документам у митній сфері. У Молдові схиляються до іншої думки. Т ак, 27 серпня президент Молдови Володимир Воронін висловив доволі жорстку критику у бік України. «Презирство до закону починається з 460 кілометрів придністровської ділянки молдовсько-українського кордону, відкритого для контрабанди. Сьогодні ця ділянка кордону приносить такі дивіденди у Тирасполі, в Україні і Росії, що фактично паралізує і дію міжнародного права, і дію таких простих людських почуттів, як співчуття до дітей», — наголосив лідер сусідньої держави. «Надалі ми не маємо наміру миритися з цією потрійною політично-економічною бухгалтерією», — заявив пан Воронін. За кілька днів перед тим Кишинів заявив про перекриття руху усіх потягів через Придністров’я у вересні через «неправомірні дії» Тирасполя і Києва.
Україна в протистоянні двох сторін виявилася випадковою заручницею ситуації. Із огляду на тон заяви Володимира Вороніна Києву дістався ледве не ярлик головного провокатора загострення. Україна, пригадаймо, із самого початку останньої хвилі протистояння послідовно закликала придністровську адміністрацію відмовитися від закриття молдовських шкіл. Те, що в Києві вирішили пропускати придністровські товари без митного оформлення, також має своє пояснення. У дипломатичних колах часто звертають увагу на те, що від санкцій проти ПМР просто ніхто б не виграв. У цьому регіоні проживають сотні тисяч етнічних українців. Постраждали б у першу чергу вони, а не правляче сепаратистське угруповання на чолі з ніким не визнаним президентом Ігорем Смирновим. До слова, Україна раніше пропонувала розглянути у рамках ОБСЄ ідею можливого запровадження певного роду економічних блокуючих заходів проти ПМР. Для цього передбачалося створення спеціальної робочої групи, яка б і визначила, які саме санкції можуть завдати мінімум шкоди населенню і максимум — керівникам-сепаратистам. Можна, звичайно, піти шляхом, який обрали у США та Євросоюзі. Там заборонили в’їзд чільних придністровців, які, на думку Вашингтона і Брюсселя, перешкоджають мирному врегулюванню. Однак навряд чи це матиме якийсь вплив на тираспольську адміністрацію, яка досить добре почувається в межах самопроголошеної республіки. Україна, таким чином, виявилася першою державою, яка досить різко висловилася у бік придністровського керівництва. Звинувачення Кишинева в бік Києва, таким чином, виглядають щонайменше некоректними.
Тим більше, що Київ завжди підтримував територіальну цілісність Молдови і надання особливого статусу ПМР. Інші партнери по переговорах не завжди були такими ж доброзичливими. Ще рік тому придністровське врегулювання, хоч і далеко не швидкими темпами, однак просувалося. Україна, Росія та ОБСЄ розробили пакет пропозицій щодо примирення сторін, які й було передано на розгляд Тирасполю і Кишиневу.
Проте через деякий час стало відомо про «меморандум Козака» — план врегулювання, названий по імені тодішнього заступника глави кремлівської адміністрації. Цей документ було розроблено без участі України і ОБСЄ. Наскільки відомо «Дню», Молдова навіть парафувала його, однак до ратифікації справа не дійшла. «Меморандум Козака» за своєю суттю фактично консервував на тривалий час ситуацію (про що дали зрозуміти Кишиневу представники ОБСЄ). В останній момент Кишинів повідомив про свою відмову втілювати російський план, після чого у переговорному процесі наступила чергова кризова фаза, яка триває по сьогодні.
Що спричинило появу досить різкої української заяви? Із одного боку, Україна ніколи не підтримувала тираспольську адміністрацію, а тому у нинішній позиції Києва немає нічого нового. Якщо подивитися на речі об’єктивно, то саме через відверто провокаційні дії Ігоря Смирнова щодо закриття шкіл, постраждав авторитет Києва (з огляду на останні заяви Володимира Вороніна). Цілком імовірно, що свої дії Україна скоординувала з Росією. На минулому тижні делегації двох країн провели консультації із придністровського врегулювання. Не виключено, що певний вплив на тональність заяви МЗС справили рекомендації від Євросоюзу. За інформацією з дипломатичних кіл, представники країн ЄС виявляли особливий інтерес до цієї проблеми. Не виключено, до речі, що у разі подальшої впертості тираспольського керівництва, пролунають заяви про санкції і від інших держав.
Чи піде хоч одна зі сторін на цей крок? Це вже наступне запитання. Насправді запровадження санкцій невигідне багатьом сторонам. Його наслідки можуть виявитися руйнівними не лише в гуманітарному плані для пересічного придністровця. Також буде вкрай складно роз’яснити, чому було вжито санкції до етнічних українців. Найбільш неприємним у цій ситуації може виявитися результат, коли Україна знову опиниться крайньою. Важелі впливу Києва на Тирасполь хоч і вагомі, однак їх навряд чи варто порівнювати з російськими. Переважна частина придністровського керівництва володіє російськими паспортами, в регіоні перебувають російські військовослужбовці. Тому цілком зрозуміло, що тиск на Тирасполь мав би йти не лише від однієї із п’яти сторін, які беруть участь у переговорному процесі.
