20 липня, минулої неділі, Віталію Коцюку виповнилося б 45 років. 21-го, у понеділок, у редакційному кафе зібралися його друзі та колеги - ті, кого б він сам напевне запросив. І було накрито стіл. І хтось приніс квіти. І було що кожному з нас сказати Віталію.
Але Віталія серед нас не було. Стояв його портрет - де він у тому самому светрі, у якому проходив майже всю нинішню зиму. І з тією самою ранньою залисиною (з розуму!) на широкому чолі - над якою сам любив пожартувати. І в руках із тією ж газетою "День", якій він віддавав так багато не лише сил, а й душі, емоцій, нервів.
Він не дожив до 45-ти шістнадцять днів. Хтось із нас, колег, сказав, що доля виявилася цього разу дивовижно несправедливою, бо таких людей, як Віталій, на цьому світі дуже мало. Це правда. Як правда й те, що саме такі люди виявляються найнезахищенішими, і не тільки перед обличчям нещадного життя, а й перед обличчям Фатуму... А, можливо, вони самі викликають вогонь на себе? У своєму одвічному прагненні зробити цей світ кращим для інших. Захистити - нас.
Слідство у справі нанесення смертельних тілесних ушкоджень Віталію Коцюку триває - під особистим контролем начальника Управління МВС України на Південно-Західній залізниці Володимира Рудика. Опрацьовуються всі можливі версії того, що сталося, одна з яких пов'язана з питанням власності нашого колеги на житлову площу в Києві. На жаль, і досі не знайдено жителя району Глевахи, який першим знайшов потерпілого. Було проведено повторне опитування особи, до якої потрапили речі Віталія. Результати опитування поки що не повідомляються - в інтересах слідства. За оцінками фахівців слідчого відділу, це найскладніша справа з тих, з якими їм доводилося стикатися. І питання, чи буде названо точні причини трагедії поки що, на жаль, залишається відкритим. На нашій сторінці "Особистість" - до появи якої у газеті був, до речі, причетний і Віталій, - про нього згадують його товариші - ті, чиєю дружбою він дорожив.
Продовження теми див. на шпальті "Особистість"
