Визначаючи причини цього, президент НАЕК «Енергоатом» і Українського ядерного товариства Володимир Бронников сказав, що ні держава, в особі її керівників, ні громадяни України, все ще навіть не знайомі з терміном «культура ядерної безпеки».
Проте сьогодні можна сподіватися на певні зрушення. У вівторок віце-президентом «Енергоатома» призначено відомого вченого Миколу Штейнберга, котрий в останні роки очолював «Атомаудит», комерційним директором НАЕК став колишній директор Чорнобильської АЕС Сергій Парашин. Однак у нинішній культурі ядерної безпеки країни все ще є зяючі прогалини.
Однією з ключових цього року може стати проблема Чорнобильської АЕС. Як відомо, Україна зобов’язалася закрити її до 2000 року, і нещодавно Президент Леонід Кучма підтвердив, що це зобов’язання буде виконано за умов надання Заходом фінансової допомоги на створення компенсуючих енергопотужностей. Однак вчені стверджують, що станцію доведеться закривати незалежно від надходження допомоги, оскільки вона вже повністю виробила свій експлуатаційний ресурс. Чи не тому й не поспішає Захід iз обіцяною допомогою? Директор державного науково-інженерного центру систем контролю та аварійного реагування Мінпаливенерго України Людвіг Литвинський в інтерв’ю «Дню» розказав про те, що крапку на Чорнобилі необхідно ставити ще й тому, що всі ремонтно-експлуатаційні заходи проводилися тут iз урахуванням закриття станції у 2000 році. Тому, на його думку, її експлуатація після 2000 року потребуватиме серйозних капіталовкладень у гарантування безпеки. Принаймні додатковий запас ресурсу на ЧАЕС не перевищує одного року. Далі, на думку Л.Литвинського, експлуатувати станцію не можна, і ніякі політичні рішення на цей вирок, винесений вченими і практиками, вже не можуть вплинути.
Та закриття станції і виведення її з експлуатації — це далеко не однозначні речі. Закрити — означає, не виробляти тут електроенергії. При цьому треба підтримувати у справному стані всі системи, агрегати і механізми, для чого необхідна така ж, як і раніше, кількість персоналу. А крім того, доведеться купувати чималу кількість електроенергії, оскільки станція з виробника стане великим її споживачем, до речі, повністю позбавленим прибутків. Останнє підвищує небезпеку об’єкта для природного середовища. Отже, всі ми зацікавлені у тому, щоб максимально обмежити час існування ЧАЕС у неробочому режимі.
І тут виникає головна проблема. За словами Л.Литвинського, законодавство України і міжнародна практика передбачають, що у разі дострокового закриття державою ядерного об’єкта вона несе фінансову відповідальність за це рішення. Фахівці вважають, що для цього потрібно приблизно половина коштів, витрачених на будівництво, тобто для ЧАЕС — це близько півмільярда доларів. Однак на виведення станції iз експлуатації, за допомогою чого тільки й можна підвищити рівень її безпеки, грошей у держави немає, констатує Л.Литвинський. Дещо спрощує ситуацію те, що виведення ділиться на етапи. Перший — найдорожчий: для нього буде потрібно від 1/3 до 1/2 усіх коштів. Адже доведеться виводити iз експлуатації найкритичніші об’єкти: щось треба буде робити з надзвичайно забрудненою водою першого контуру охолоджування, потім почнеться демонтаж основних елементів систем управління і захисту, монтаж систем контролю за станом об’єкта. І лише після цього можна буде починати консервацію. Другий етап вчені називають «витримкою» об’єкта. Він може тривати до 50 років і більше, і за цей час обладнання має «висвітитися» і вже не створювати перешкод при роботах. Ось тоді і почнеться третій етап, який має завершитися створенням так званої зеленої галявинки, тобто екологічно чистої місцевості на місці колишньої АЕС.
Якщо справа дійде до виведення ЧАЕС з експлуатації, то буде вирішено і соціальні питання, пов’язані з працевлаштуванням персоналу. Приблизно половина працівників перейде на блоки Хмельницької і Рівненської АЕС, які добудовуються зараз, ті, що залишаться, увійдуть до організації, яка займатиметься виведенням спочатку в Чорнобилі, а потім і на інших станціях, а також організацією зберігання радіоактивних відходів.
Багато що залежатиме від позиції світової спільноти. Л.Литвинський стверджує, що кошти на добудовування Хмельницької і Рівненської АЕС все ж буде виділено: «Європейський банк ще не сказав категоричного «ні», більше того, ми багато разів чули «так». Називалися навіть терміни виділення коштів». Не як директор центру, а як приватна особа Литвинський вважає, що навіть у тому разі, якщо грошей не виділить ЄБРР, це зроблять західні комерційні банки, і такі кредити можуть виявитися ефективнішими, оскільки у їх реалізації зможуть взяти участь і українські підрядчики.
Природно, українській ядерній енергетиці у будь-якому разі доведеться зробити головний внесок у гарантування ядерної і енергетичної безпеки країни. Однак сьогодні ще не можна з упевненістю прогнозувати успіх. Якщо за величиною встановленої потужності наші ядерні станції на восьмому місці у світі і на п’ятому — у Європі, то за ефективністю використання атомної енергії Україна на 23 місці у світі, вважає голова нині ліквідованої державної адміністрації ядерного регулювання Олександр Смишляєв. Коефіцієнт використання встановленої потужності (КВВП) на АЕС України у 1999 році становив 64,2%, що істотно нижче, ніж у багатьох інших країнах (цей же показник на теплових станціях та у гідроенергетиці ще нижчий — 27% і 35%). Серйозного удару по ядерній енергетиці України завдає криза платежів і недосконалість механізму енергоринку, регульованого переважно «вручну» або у режимі надзвичайної ситуації. Так що власних сил ядерній енергетиці може і не вистачити для того, щоб виконати вирок Чорнобилю, а потім і двом блокам Рівненської АЕС, які також виробили встановлений ресурс.
Тим часом, як повідомив «Дню» академік Віктор Бар’яхтар, Україна сьогодні втрачає шанс взяти участь у розробці принципово нового типу безпечного ядерного реактора, над якою працюють фахівці багатьох країн, у тому числі Польщі. За словами В. Бар’яхтара, ідейна частина для цього прориву у галузі ядерної енергетики вже готова. У 2015 році може стати до ладу напівпромисловий зразок.
Хоч як би там було, до появи нових видів енергії в атомної енергетики немає альтернативи, і ми зобов’язані рівною мірою піклуватися як про виведення з експлуатації об’єктів, що відпрацювали, так і про те, щоб замінити їх новими — створеними з урахуванням найновіших вимог і досягнень.
Точка зору директора ЧАЕС Віталія ТОЛСТОНОГОВА на стор. "День України"
