Стаття Євгена Головахи в газеті «День» від 4 квітня 2003 року «Вирок війні ще не винесено» , як і всі його публікації, цікава, хоча деякі її положення викликають незгоду.
Навряд чи можна погодитися з висновком автора про те, що основна причина розв’язання війни США проти Іраку — це події 11 вересня, коли по Америці було завдано «абсолютно жахливого, практично нічим не спровокованого удару».
Абсолютно жахливого — так. Але чому нічим не спровокованого? Швидше, зневажлива зовнішня політика США, точніше її лідерів, відносно західних країн; роль «світового жандарма», яку визначила для себе ця наддержава, призвели до глобального нарощування антиамериканських настроїв і, зрештою, до 11 вересня.
У цьому ж контексті не можна прийняти однозначно і твердження автора про те, що Америка багатша і сильніша за інших внаслідок власної праці. Навряд чи можна заперечувати працьовитість американського народу, як і те, що добре відомо: США постійно збагачуються за рахунок експлуатації енергетичних та інших ресурсів держав, економічно й політично залежних від них.
Швидше за все, основна причина розв’язання війни США проти Іраку — це глобальні (якщо не встановити, то показати, що це реально — світове панування) економічні інтереси: іракські родовища нафти, а також, і можливо, насамперед — прагнення випробувати новітні види озброєння на практиці в Іраку, і витративши їх, дати можливiсть своєму військово-промисловому комплексу почати працювати з новою силою (у недавньому минулому таким полігоном була Югославія, а потім Афганістан).
І не тільки військово-промисловому комплексу. Апогеєм цинізму, що абсолютно не вкладається в рамки нормального людського мислення, є реалізований підхід: спочатку зруйнувати матеріальні, визнані світом цінності, а потім виділяти астрономічні кошти на їхнє відновлення, залучаючи до цього ООН, держави, які не мають жодного відношення до цього руйнування, але з ентузіазмом на це погоджуються. Важко сказати, що тут переважає — бажання допомогти потерпаючому і безневинному населенню чи задовольнити свої ринкові апетити.
Має слушність автор статті, стверджуючи, що Америка обрала не кращий шлях, почавши так швидко війну; що ця квапливість пов’язана з особливістю зовнішньої політики її адміністрації; що політика демократів у цьому плані була б більш зваженою (хоч останнє — навряд чи).
Але хіба це узгоджується з тим, що США — держава, яка прокламує демократичні цінності, найвищою серед яких є людське життя, — обрали відверто антигуманні, антицивілізовані засоби у відносинах з іншою державою (ніхто не виправдовує іракський тоталітарний режим і його одіозного лідера), не цiнуючи життя своїх і чужоземних громадян і поставивши весь світ перед загрозою чергової світової війни? При цьому зневажено статус і авторитет Організації Об’єднаних Націй, проігноровано думку членів Ради Безпеки ООН — Росії, Китаю, Франції, спричинено розкол у Європейському Союзі та НАТО, не звернено уваги на багатотисячні протести демонстрантів, у тому числі у власній країні, проти війни. Парадоксальними видаються у зв’язку з цим міркування автора про те, що США дотримуються демократичних принципів, що їх важко назвати віроломним агресором, — адже заздалегідь було оголошено, що США та Англія мають намір почати війну проти Іраку.
Об’єктивнішою та аргументованішою в цьому сенсі, на мій погляд, видається позиція громадянина США професора Джеймса Мейса («День», 01.04.2003): «Якими б не були достоїнства і недоліки плану президента Джона Буша-молодшого вторгнутися у країну, яка може мати, а може й не мати «зброї масового знищення», забороненої міжнародними договорами, американський глава держави завдав більше шкоди іміджу своєї країни, ніж комуністична пропаганда впродовж 70-ти років». І далі: «Так чи інакше, історія Америки знає багато випадків, коли народ оговтувався після того, як лідер заводив його у нерозсудливу авантюру».
17 березня ц.р. американський тижневик «Forbes» опублікував на своїх шпальтах схему земної кулі, на якій відмічено п’ятнадцять країн і територій, які можуть бути, як вважають автори цього матеріалу, загрозою, — під заголовком «Наступний Ірак?» На першому місці в цій схемі — Білорусь та Україна, яких охарактеризовано таким чином: «Нестабільні держави, які межують з новими країнами НАТО і можуть загрожувати регіону». Можна сперечатися з тим, наскільки справедливими є висновки авторів тижневика, але насторожує факт, що в очах західної громадськості Україна залишається зоною ризику. І з цим не можна не рахуватися. Тільки реалізувавши повною мірою свої політичні та економічні реформи, Україна підтвердить, що вона є чинником стабільності у своєму регіоні та в Європі загалом.
Міжнародний тероризм необхідно зупинити будь-якою ціною. Протидію міжнародним терористичним організаціям слід розглядати як першочергове завдання сил безпеки, в тому числі європейських. Але традиційна реакція — негайно покарати винних — виправдана на початковому етапі, швидше за все, не вирішить проблему, натомість збільшить кількість країн, вороже налаштованих до США. Тому найоптимальнішим для Америки є інший шлях — починати зміни з себе: вдосконалити демократичні принципи, якими вона керується стосовно своїх громадян, і які останнім часом «пробуксовують», і з демократичними принципами підходити до зовнішнього світу. Такий підхід передбачає визнання самоцінності та виняткової важливості кожної цивілізації, перехід від світу біполярного, чорно-білого, до світу багатополярного, багатоколірного. Якщо США оберуть такий шлях, світ уникне третьої світової війни, а США збережуть лідируючі позиції, але вже в іншій якості, як лідер, в якому зацікавлені та якого поважають інші країни.
