Президент України підписав Указ «Про вшанування пам’яті Тараса Григоровича Шевченка», яким передбачено ряд заходів з приводу 160-річчя першого видання «Кобзаря» — повідомляє Інтерфакс- Україна. Згідно з указом, уряд, місцеві органи виконавчої влади зобов’язані «активізувати роботу по популяризації творчого спадку Великого Кобзаря, утвердженню в Україні його духовних заповідей як важливого фактора консолідації суспільства». Указом передбачено заснування 10 щорічних стипендій ім. Т.Г.Шевченка учням шкіл за особливі заслуги у вивченні української мови, видання перших шести томів академічного зібрання творів.
— Увага Президента до постаті Тараса Шевченка радує, — каже директор Шевченківського національного заповідника в Каневі Ігор ЛІХОВИЙ . — Однак, на мою думку, давно настав час створити єдиний координаційний центр, котрий би займався усіма проблемами шевченкознавства не фрагментарно, не від ювілею до ювілею, а постійно й глибоко. Історія сама підказує вихід. У 20-х роках в Україні активно функціонував Шевченківський комітет. Його очолював нарком освіти Микола Скрипник. У Харкові (на той час — столиці України) діяв Інститут Т.Г.Шевченка. Інша справа, що ці заклади тими ж більшовиками невдовзі були знищені, а фахівці-шевченкознавці заарештовані. Але ж наразі новітні часи. У моїй уяві, наприклад, не вкладається той факт, що кілька років тому був ліквідований відділ шевченкознавства Інституту літератури НАН.
— Очевидно, подібними негараздами й можна пояснити жорсткість формулювання президентського указу?
— Мабуть, уже просто немає часу на м’які формулювання. Україна — на зламі тисячоліть. А наші чиновники подекуди й досі працюють у темпі минулого століття. І знову ж таки не завадить звернутися до історії. 2 травня далекого 1926 року в Каневі на Чернечій горі відбулося виїзне засідання уже згадуваного мною Шевченківського комітету за участю видатних учених, художників, письменників, архітекторів. Засідання розпочалося о 16-й годині, а закінчилося о 2-й ночі. За вісім годин було розглянуто й вирішено масу важливих питань: про встановлення пам’ятника на могилі Кобзаря, про захист довколишньої території від природної ерозії, про впорядкування Чернечої гори тощо. Є чого повчитися в наших попередників.
Насамкiнець Ігор Ліховий відзначив: «Гадаю, книжка, видана в Петербурзі 1840 року під назвою «Кобзар», куди ввійшло всього 8 поезій українською мовою, зробила i ще зробить для України значно більше, аніж усі більшовицькі ідеї та псевдоідеї, разом узяті».
