Євангеліє («Добра звістка») від святого Марка так розповідає про Воскресіння Сина Божого: «У неділю вранці до гробу прийшли жінки-мироносиці — Марія Магдалина та Марія Яковова. І побачили вони, що камінь, який закривав вхід до склепу, де поховали Ісуса Христа, був відвалений. Був же той камінь дуже великий… А ввійшовши до гробу, вони побачили там юнака, одягненого в білу одежу, — і жахнулися вони… А він промовляє: «Не жахайтесь! Ви шукаєте розіп’ятого Ісуса Назарянина — нема Його тут. Ідіть і скажіть учням Його та Петрові: Він іде в Галілею попереду вас; там Його ви побачите!» У той же день воскреслий Ісус з’явився Марії Магдалині, потім двом своїм учням. І, нарешті, явився Одинадцятьом (апостолам), як сиділи вони при столі… І сказав Він до них: «Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангеліє проповідуйте! Хто увірує й охреститься — буде спасенний, а хто не ввірує — засуджений буде». Апостоли та інші учні Ісуса Хреста розійшлися в усі кінці світу — почалася євангелізація Землі, якою християнські церкви займаються й сьогодні. Про все це говориться в древній Біблії, книзі, яка давно переступила пороги храмів і яку читають не тільки християни. Протягом тисячоліть біблійні герої, події, тексти залишаються для людей різних епох і народів джерелом життєвої мудрості, афоризмів, приказок і прислів’їв, прикладів і порівнянь, а ще — метафор.
Смерть і воскресіння Ісуса Христа, окрім свого євангельського змісту, є також алегоричним свідченням однієї вічної істини: добро, самовідданість, вірність, почуття обов’язку є вічними серед людей. Хоч би що трапилося, за будь- яких обставин ці якості завжди відновлюються, воскресають у кожній людині, хоч як би була її душа спаплюжена та принижена. І стосується це не тільки особистості, але й народу, суспільства.
Якщо вчитатися у Біблію, в Євангеліє, стає очевидним, що воскресіння — то є крок до повного перевтілення людини, до надзвичайного душевного підйому, іншими словами — до Вознесіння. Знайдеться чимало людей, які здатні на високий сплеск воскресіння своїх ідеалів, надій, замислів. Та далеко не всі мають достатньо волі й характеру, аби сповна скористатися тим моментом. І благодатний сплеск минає безплідно.
Наше суспільство пережило нещодавно щасливий момент світлого воскресіння. Але чи здатне воно, суспільство, пройти нелегку відстань від одноразового (може, випадкового, або, може, легковажного) сплеску душі народної до дійсного перевтілення, дійсного вознесіння? Адже до нього веде важкий, тривалий, небезпечний, безальтернативний підйом — тільки пройшовши його, можна опинитися в інших вимірах буття. Чи пройдемо ми свій шлях до піднесення, до вознесіння — за будь-яких обставин і навіть через самопожертви? Чи ще пам’ятаємо ми це слово? Історія життя та смерті Ісуса Христа нагадує нам про нього.
Христос Воскрес, земляки!
