Секретар РНБО Віталій ГАЙДУК перебуває в Парижі з дводенним візитом. У Парижі пан Гайдук зустрічається зі своїм французьким колегою, з керівниками великого бізнесу, вивчає можливості створення в Україні спеціалізованої служби, подібної до французької жандармерії. В інтерв’ю Бі Бі Сі(www.bbc.ua) пан Гайдук окреслив проблеми енергетичної безпеки в Україні та дав свою оцінку перспективам франко-української енергетичної співпраці.
— Віталію Анатолійовичу, минулого тижня ви здійснили візит до Сполучених Штатів Америки, а нині перебуваєте у Франції. Як ви підсумовуєте результати вашої поїздки до США?
— Я дуже задоволений цим візитом. Я перебував у Сполучених Штатах на запрошення, можна сказати, мого колеги, помічника президента Сполучених Штатів з питань національної безпеки пана Стівена Хетлі.
Також у мене були зустрічі з помічником віце-президента Діка Чейні, фахівцем з питань національної безпеки Джоном Ханою, з заступником Державного секретаря Фрідом Віссаріоном та інші. Ми обговорювали стратегічні питання, що стосуються проблем у світі: Іран, Ірак, Північна Корея...
Ми також обговорювали можливий енергетичний діалог iз країнами європейського співтовариства, в якому Сполучені Штати також могли б узяти участь. Це стосується питань енергетичної безпеки як України, так і Європейського Союзу та США.
— У контексті загальної національної безпеки, яке місце, на вашу думку, посідає безпека енергетична?
— Президент так ставить питання: енергетична незалежність — це питання суверенітету держави. Ми приділяємо велику увагу цьому питанню, у нас відбулося реформування самого апарату Ради Національної Безпеки, там, де ми створили окремий департамент, який буде займатися питаннями енергетичної безпеки. У нас не так багато шляхів з точки зору вирішення цього питання. З одного боку — це питання диверсифікації енергетичних ресурсів, але для нас більш важливим є питання енергозбереження, різкого зниження споживання енергетичних ресурсів. І в цьому плані ми вели в Сполучених Штатах розмову, що ми маємо потребу в залученні відповідних технологій і обладнання, яке адаптоване не лише до завдання зменшення споживання енергії, але й пристосоване до відповідних кліматичних умов.
— У першій половині 2005 року йшлося про можливі спільні проекти якраз з американцями та французами, які мали полягати в глобальній оцінці системи використання енергії в Україні з напрацюванням пропозицій щодо енергозбереження. Чи ці проекти втiленi в життя?
— На жаль, системної роботи ані з американцями, ані з французами на сьогоднішній день немає, є певні секторальні інтереси, пов’язані з підвищенням безпеки, експлуатацією енергетичних станцій, кваліфікацією ядерного пального...
Але сказати, що ми ведемо або нам пропонують системну роботу по цілому сектору, я не можу. Оскільки ситуація з цінами на енергоносії далі призводить до того, що кожна країна сьогодні займається більше своїми проблемами, розуміючи над усе для себе ті ризики, які є з вартістю енергоносіїв, їхнім забезпеченням тощо.
Поки немає такої загальної дискусії та розуміння в енергетичному товаристві Європи важливості цих проектів. І про це ми говорили, до речі, на зустрічі з діловими колами Франції, яка закінчилася за кілька хвилин до нашого інтерв’ю.
— Чи можна чекати якихось конкретних наслідків для української економіки від цієї зустрічі з діловими колами? Якихось, можливо, нових спільних проектів?
— Я був би дуже обережним з висновками, оскільки інституція, яку я представляю, не займається якимось господарськими питаннями чи комерційними проектами. Це завдання уряду. Моя функція полягає в тому, щоб пояснити ризики, які є для всіх сторін, — як для України, так і для Франції, дати більше розуміння щодо важливості цих проектів... А що стосується безпосередньої реалізації — це не повноваження Ради Національної Безпеки, і ми не замінюємо в цьому питанні уряд.
— Як ви оцінюєте на рівні можливих ризиків і з точки зору забезпечення національної енергетичної безпеки спільний проект з видобутку українського урану, кандидатом на партнерство в якому було французьке підприємство АРЕВА? Йшлося про спільний видобуток, про спільне виготовлення напівфабрикатів та про спільний продаж до третіх країн, які потребують палива для атомних станцій, а свого урану не мають...
— Я думаю, що це можливо, але треба розуміти, що ми свої потреби в ядерному паливі за рахунок власного урану забезпечуємо лише на 30 вiдсоткiв. Тому перш за все ми мусимо вирішити питання своєї власної безпеки. І це не входить сьогодні в стратегічні інтереси — забезпечувати видобуток урану для того, щоб продавати його на треті ринки, якщо ми не забезпечили свої потреби. А далі все можливо. Все залежить від привабливості цього ринку і ціни на уран. Ми знаємо, що він значно зростає в ціні, оскільки існує дефіцит таких ресурсів на світових ринках.
