З творчими роботами найкращих українських та зарубіжних фотографів ще є час ознайомитися на фотовиставці в Українському домі, яку 21 вересня, на день свого народження, відкрила газета «День». Цьогорічна виставка переможців дев'ятого фотоконкурсу «День-2007» стала найбільшою за час існування цієї традиції: у двох залах Українського дому глядачам представлені 250 творів 220 авторів найрізноманітнішої тематики. На своїх шпальтах «День» уже публікував враження від цієї фотовиставки перших відвідувачів, переможців та спонсорів фотоконкурсу.
Але крім них, протягом цих днів, від виставки в Українському домі отримують враження багато громадян, які цікавляться фотомистецтвом та читають нашу газету. Зокрема, на ній побували учасники Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді, які приїхали з Острога, Донецька, Харкова та Одеси. «Часто повторюють, що фотовиставка газети «День» об'єднує країну. Острозький клуб — це ще один проект газети, який крок за кроком допомагає українцям пізнати самих себе», — переконана учасниця Острозького клубу, студентка Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Анастасія Мілюкова. Учасники клубу вважають, що ця виставка відображає життя, яке вони побачили в різних куточках України: «сумні очі бабусі однаково сумні і в Одесі та Донецьку, а політиків однаково з іронією сприймають в Харкові та Острозі».
Тож сьогодні ми пропонуємо ознайомитися з враженнями від перегляду фотовиставки глядачів, які протягом цих днів стали гостями «Дня-2007». Нагадуємо, що виставка в Українському домі триватиме лише до 30 вересня.
Ірина КОШКА, стиліст, художник:
— На фотовиставці я буваю щорічно. Причому завжди приходжу не на відкриття, а через кілька днів після нього — щоб спокійно та уважно розглянути фотографії, неспішно пройтися залами. Можна сказати, що я — фанат експозиції, чекаю її з нетерпінням, раджу друзям, іноді приходжу повторно — щоб їм показати. На цій виставці мені сподобалися кадри з іронічним підтекстом, яких досить багато, а найбільше запам'яталася фотографія шахтарів. За відчуттями виставка дуже «тепла», це й об'єднує її з минулими експозиціями. Не дивлячись на те, що є сумні кадри, які відображають дійсність, загалом враження залишається дуже позитивним.
Геннадій МАРИЧЕВ, фотограф:
— Як і більшість щорічних експозицій, цю виставку я чекаю і відвідую з незмінною постійністю. Я прийшов подивитися на знімки, щоб чомусь повчитися, оскільки я завжди знімав постановочне й художнє фото й тільки останнім часом зацікавився створенням репортажних робіт. У цьому жанрі я учень, і не дивлячись на те, що є багато зауважень, після перегляду фотовиставки знатиму, до чого прагнути.
Надія ЮРЧЕНКО, Світлана КОНДРАТЬЄВА, фотожурналісти:
— Моя подруга на виставці вперше — вона захотіла побачити те, що я їй так жваво описувала, і ось ми прийшли вдвох, розглядаємо фото, ділимося враженнями. А особисто я з нетерпінням чекала цю експозицію особливо після фотографії «Переможець», що запам'яталася мені минулого року, на якій зображений Ющенко після перемоги помаранчевої революції — дуже яскраво й чітко його обличчя та рухи виражали «багатовікову» втому. Мені подобається тематика всіх фотографій, подобається, що на кожному знімку в моменті, який зупиняє фотограф, є зміст, ідея, видно простір і ситуацію. На всю цю палітру я дивлюся професійним поглядом і вважаю, що фотокореспонденти найрізноманітніших видань обов'язково повинні подивитися цю виставку — тут є чому повчитися, оскільки роботи дуже якісні. Я б відмітила навіть розташування фотографій. Спочатку ми помітили знімок «Чому ми не в Євросоюзі?», а потім підійшли до кадрів, на яких зображене українське село. Власне, у цих знімках і відповідь на поставлене запитання.
Костя СУХАН (8 років), школяр:
— Дуже гарні фото, я обійшов обидві зали й ось у цю, що більша за розміром, навіть повернувся. Дивлюся на фотографії й мені хочеться взяти фотоапарат і робити знімки прямо на вулиці. Виявляється, стільки всього цікавого можна побачити навколо! Я завжди мріяв стати ресторатором, гадаю, час переглянути свої бажання й життєві цілі.
Марія ЧЕРНИШ, журналіст:
— Подивившись фотографії, побачила роботи багатьох знайомих авторів — дуже приємно й несподівано. Тепер навіть міркую — чому сама не взяла участь? Наступного року обов'язково це зроблю. Виділити якусь одну роботу досить складно: всі вони різнопланові й кожна хороша у своїй категорії.
Лідія ЗАРИВЧАЦЬКА, керівник відділу реклами журналу «Нерухомість»:
— Оскільки працюю поблизу, дізнавшись про фотовиставку, вирішила зайти в обідню перерву подивитися. Незважаючи на те, що робочий день, на виставці багато відвідувачів — це свідчить про те, що людям цікаво, вони хочуть бачити прекрасне, готові дивуватися, захоплюватися, відчувати. Проходячи залами, виникає в думках вдячність «Дню» за створення виставки, а кожному автору — за копітку роботу й професіоналізм.
Оксана Анатоліївна, Катерина Антонівна, працюють на радіо:
— «День» — одна з наших улюблених газет. Крім актуальних статей, чудово, що кожного четверга вона друкує програму культурних подій на тиждень — це один зі способів зв'язку з читачем. А одні з найцікавіших статей — матеріали Кульчицького. На фотовиставки з нагоди Дня народження газети ми ходимо щорічно. «Репертуар» виставки цього року став різноманітнішим — поменшала кількість політичних фотографій і стало більше реального, повсякденного життя. Я вважаю це позитивною зміною — люди вже втомилися від політики, переситилися аурою політичної боротьби, що здатна тільки пригноблювати, а жанрові сценки, які можна побачити на фото, сценки з життя людей не тільки України, але й всього світу, допомагають відчути радість життя. Дуже сподобалися чорно-білі фото, вони виконані красиво й професійно. Запам'яталася робота «Левенятко з міста Лева». Хороша виставка — це робота для душі й тут душі є де розгулятися!
Олександра МАЗУР, студентка:
— Мені здалося, що в цієї виставки чітко виражена тематика, можливо, саме в цьому її відмінність від попередніх експозицій. Навіть гран-прі конкурсу присвячене темі трагедії у Львові — відразу зрозуміло, що хвилює українців і викликає в них найглибші переживання. Всі ці емоції передаються через знімки, вони дають можливість не тільки побачити, але пережити те, що не завжди можна подивитися наочно. Дуже радує демократизм конкурсу — серед показаних робіт не тільки знімки професійних фотографів, але й просто талановитих аматорів. Мені дуже подобається мистецтво фотографії, я, можна сказати, початківець-фотограф, дивлячись на ці роботи, з'явилося бажання трохи змінити жанр зйомки і наступного року продемонструвати свої роботи. І звичайно ж, запросити друзів на виставку, щоб вони повболівали за мене й побачили мої роботи.
Алла ПОТЄХОВА, видавець журналу «Gallery»:
— Мені настільки сподобалася виставка, що подивившись усі роботи, я передусім поцікавилася, чи не можна купити каталог із фотографіями. Я б охарактеризувала її терміном «своєчасна». Вона показує, що в нас є надія на майбутнє. Недавно я побувала на Венеціанському бієнале. І коли виходила з українського павільйону, відчувала пригніченість, задавленість. А після цієї виставки відчувається емоційний підйом, оскільки в знімках присутній гумор і позитив, а це означає, що буде динаміка. А фотографам і організаторам хочеться подякувати за враження!
Тарас РОМАНЧЕНКО (11 років), школяр:
— Це дивовижна виставка, ніколи б не подумав, що в навколишньому житті може бути стільки смішних моментів! Але є й сумні знімки. Особливо мені запам'яталася фотографія, де зображена бабуся, яка виражає весь свій біль про загиблих братів, сестер і дітей — жертв Голодомору. Я з мамою випадково став реальним свідком цієї сцени в житті й ось тепер ми бачимо її на виставці. А взагалі на виставці «Дня» ми вже другий рік поспіль. Подовгу розглядаємо фотографії та ділимося враженнями. Мама хоче, щоб я фотографував так само добре, як і автори цих знімків, але я поки тільки вчуся, сам фотографую те, що просто подобається — природу, тварин, людей. Можливо, ризикну та також пришлю свої роботи на конкурс наступного року.
Іван КАПСАМУН, студент відділення політології Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова:
— Вперше побувати на щорічній фотовиставці газети «День» для мене велика честь. Адже газета «День» це не просто газета, а різні проекти, присвячені історичному і сучасному розвиткові України. Світлини, побачені мною в цей день, я б назвав застиглим моментом із реального життя України. Виставки, які проводяться газетою «День» у інших містах були лише частиною загальної київської фотовиставки. Потрапляючи до зали, розумієш, що це реалії нашого повсякденного життя, десь смішно, десь сумно, але загалом відчуваєш, що перебуваєш у гущавині багатьох подій. Відчуваєш те, що в бурхливому повсякденному житті багато що взагалі не помічається, проходить повз і саме тут, дивлячись на ці світлини, переконуєшся, що головний сенс у тому, щоб змусити нас задуматися про життя, в якому ми живемо.
Враження, я гадаю, переповнюють не лише мене, але й усіх учасників Острозького клубу, яких запросила газета «День». Уперше ми зібралися в столиці України, місто вражає своєю могутністю, красою, духовністю... Нас дуже здивувала різноманітність фотографій, їхня тематика та коментарі, присутність високих гостей та особисте знайомство з ними. Загалом такі поїздки для Острозького клубу є дуже корисними та продуктивними.
Ольга БУРЛАКА, студентка відділення політології Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова:
— Важко сказати, чому фотографія так сильно впливає на нас. Пригадайте свої улюблені домашні світлини, поставлені в рамочку чи дбайливо вклеєні до фотоальбому. На них рідні обличчя, важливі події, урочистості чи лише момент, який випадково потрапив на плівку. На цих світлинах — ми. На цих фотографіях усе наше життя... Кожна світлина виставки — це шматочок величезної мозаїки, дивлячись на яку можна пофілософствувати, посумувати, посміятися зі своїх звичаїв. У цих світлинах відбиваємося всі ми — українці, наша культура, політика, побут. Тим ціннішими є такі фотовиставки, які дають можливість побачити самих себе такими, якими ми є.
Сергій СТУКАНОВ, аспірант Донецького національного університету, спеціальність «Соціальна філософія та філософія історії»:
— Магічна, чарівна здатність вихоплювати з нестримного плину часу і схоплювати («знімати») один- єдиний неповторний момент — в цьому, напевне, і полягає сутність фотографування, як мистецтва. Якщо безумовним є те, що пізнати життя неможливо, не відчувши його у русі, так само очевидним є й те, що окремі стани речей, із яких складено рух, не пізнати, не зупинившись. 21 вересня, на фотовиставці організованій газетою «День», була чудова нагода побачити окремі фрагменти із життя цілої країни. І ці фрагменти, дивовижно склавшись у свідомості в яскраву мозаїку, сказали про сучасну Україну те важливе, що зазвичай лишається поза увагою. Зокрема, те, що кожна миттєвість життя наповнена неповторними змістом і сенсом, треба тільки вміти побачити кольори очей, почути звуки голосів, розгледіти світ навколо, і, зрештою, «відкрити» по-новому себе.
Виставка залишила багато вражень. Але найдужче вразили очі «героїв» світлин. Якимось подиву гідним чином знімок таки справді знімає ті сокровенні почуття та переживання, що переповнювали зображену людину в момент зйомки й вливались через її погляд в об'єктив фотокамери, — знімає так, що, споглядаючи фото, не раз зауважував внутрішнє відчуття, що вони, ті переживання, і зараз ніби продовжують виливатись: тепер із фотопаперу, зі стіни — в мої очі, серце, душу. Ось, приміром, немолодий чоловік із якимось несамовитим шалом вигукує політичні гасла, і треба бачити його погляд, щоб збагнути, наскільки важливими видаються йому його викрики. На світлині неподалік — футбольні фанати, чиї обличчя охоплені цілим спектром цілком непідвладних емоцій: від наївної радості та зухвалої впевненості до чогось, що межує, якщо не з безумством, то з шаленством-таки точно. А ось, даруйте на слові, «новий українець» — пузатий персонаж у вишиванці, в темних окулярах і з барсеткою, що прибув на Сорочинський ярмарок. Тут уже, як кажуть, no comments. І, звісно, ясні та щирі очі немовляти, поливаного водою під час таїнства хрещення, — очі, котрі іще несуть відбиток істини, не спотвореної хибами світу...
Та годі слів. Ці фото просто варто побачити. Відчути. І замислитись.
Ольга РЕШЕТИЛОВА, магістр політології Національного університету «Острозька академія»:
— Роки співпраці з газетою «День» привчають перестати дивуватись. Справді, знаючи шалений ритм роботи редакції, невичерпний креатив головного редактора, звикаєш до того, що кожен новий проект «Дня» — масштабний чи менш грандіозний — завжди є відповіддю на вимогу часу. Проте фотовиставка газети, що вже стала «фішкою» «Дня», цього року перевершила всі сподівання. В цих фотографіях політика — заїжджений народний анекдот, «соціалка» — влучна і болісна, портрет — з усіма переживаннями та почуттями, причому двох людей по дві сторони об'єктиву. Йдучи від фотографії до фотографії, починаєш розуміти, що за щоденними буднями ти не помічаєш, що живеш життям країни, де політики публічно садять деревця і тут же підписують розпорядження про вируб цілих лісів, де старенькі спрацьовані люди знаходять сили для радості і оптимізму, коли високопосадовці в розпачі до останнього чіпляються за свої крісла, де навіть діти цікавляться політикою, проте політики не цікавляться дітьми, де нахилитися перед ветераном війни є цілим подвигом, якщо ти президент...
Острозький клуб завжди з радістю реагує на всі ініціативи «Дня». Бо ж кожна зустріч — це ще одна можливість протягнути ниточку єдності через всю країну. Ми вдячні за таку нагоду «Дню» та Ларисі Івшиній. А враження та тепло від фотовиставки тепер поїдуть в Острог, Донецьк, Харків, Одесу.
Володимир ПАНЧЕНКО, професор НаУКМА:
Для того, щоб передати враження від виставки, доречними будуть два ключові слова: життєрадісність і іронія. Без іронії сьогодні було б важко сприймати українську реальність, особливо ту, яка дотична до політики. Цього разу політиків на фотографіях менше, проте вони все ж є, і я б дуже радив їм побачити себе в лукавому дзеркалі фотовиставки «Дня». Цей лукавий погляд, як на мене, вельми характерний: він сигналізує про те, що суспільство дистанціюється від політичного «карнавалу», що людське повсякдення і «високі сфери» — це паралельні світи, які не перетинаються.
Мені цікавим було якраз наше повсякдення, моменти щойно прожитих буднів. Це саме тут переважає якась відчайдушна українська життєрадісність! Усупереч драмам, які бачиш на обличчях старих людей, — одного з останніх жителів знаменитого колись Трахтемирова чи хворої жінки, рука якої тягнеться до хліба. Більшість робіт — блискавично впіймана мить, а не вміла постановка професіонала, і хай так буде й надалі! Дуже важливими є підписи під фотографіями: вони пропонують ключ до відзнятого сюжету. Ось хлопчик, який, бешкетуючи, зігнувся вдвоє, так, що маківка його голови торкається землі; він дивиться на нас, широко розставивши ноги; все йому видно в перевернутому вигляді, — але в тому ж то й увесь смак! «Я так бачу» — весело назвав свою роботу автор.
Я так бачу — це мовби епіграф до фотовиставки. Вона залишає відчуття неповторності кожного моменту, дарованого — тут і тепер! — тобі, мені, нам. Зізнаюся, вийшовши з Українського дому, я пожалкував, що не взяв з собою фотоапарата: око почало «ловити кадр»! І два розкішні кадри я таки пропустив. Що ж, завтра вийду з дому вже не з порожніми руками.
Руслан КУХАНЧУК, фотоаматор:
— Про фотовиставку «Дня» я чув вже давно, але потрапив на неї вперше. Те, що побачив, сподобалось надзвичайно! Більше того, кадри надихнули мене на участь у фотоконкурсі. Помітив цікаву особливість виставки: в фотографіях, які роблять наші співвітчизники просто вирує життя! В цих знімках і реальність, і креативність. До речі, дуже влучно підібрані назви. Іноді навіть, прочитавши їх, по-іншому дивишся на сам кадр. А загалом виставка залишає багато позитивних емоцій і примушує усміхнутися.
P.S. В Українському домі на нашій експозиції можна замовити каталог, у який увійшли кращі роботи всіх попередніх фотовиставок «Дня».
