Видавництво «Криниця» видало книгу видатного українського вченого і громадського діяча Івана Дзюби «Спогади і роздуми на фінішній прямій». Іван Михайлович — автор численних праць. Окрім найбільш резонансної «Інтернаціоналізм чи русифікація?» варто згадати: «Застукали сердешну волю», «Україна перед сфінксом майбутнього», «З криниці літ», «Пастка...», «Тарас Шевченко»... «Коли нарешті вдається Іванові Михайловичу вихопитися із чіпких лап різного роду посидінь-говорінь, тоді його охоплює гаряча нетерпеливість жаданої праці, — пише у передмові до «Спогадів...» академік Микола Жулинський. — Ця спрага усамітнення проймає все його тіло, яке, наче застояний кінь, поривається на волю — до книги, до робочого стола! І він радісно тремтить від цієї омріяної насолоди бути сам із собою, в тиші, в солодкому змаганні із власною лінню. «Іван Дзюба і лінь?!» — вигукне кожен, хто бачив стоси написаних книг... Хтозна, можливо, доки я допишу ці свої роздуми про цього унікального трудоголіка, якесь видавництво та видрукує ті понад тридцять літературних портретів українських письменників, які Іван Дзюба вже нарешті повизбирував по забутих журналах...» Не знаю, як на збірку літературних потретів, але на мемуари, які автор іронічно назвав «Спогадами і роздумами на фінішній прямій», давно чекали. До речі, книга присвячена дружині Марті — «замість віршів про кохання».
З одного боку, «Спогади і роздуми на фінішній прямій» — дуже особистісні, а з іншого — вони стосуються кожного з нас безпосередньо. Іван Михайлович — один із тих, кому ми найбільше завдячуємо здобуттям незалежності нашої держави. Адже в 60-х, у час зародження дисидентського руху, його праця «Інтернаціоналізм чи русифікація?» дала поштовх для концентрації українських сил та на довгі роки стала надійною духовною опорою для борців за незалежність України. «У шістдесяті роки в культуру прийшло покоління протесту, покоління молодих бунтарів, — писала у своїй статті «Повернення Сізіфа» (Див. «День» №205 за 24.11.2006) професор Римського університету «Ла Сап’єнца» Оксана Пахльовська. — Саме там, в їхній поезії і в їхніх картинах, в їхній публіцистиці та прозі, в історичних дослідженнях і фільмах народжувалася та Інша, Нова Україна, Україна вільна, Україна демократична, Україна європейська... Іван Дзюба першим після знищення інтелектуалів 20-х років творив системне бачення європейської України...»
Івана Дзюбу справедливо називають «совістю нації», «моральним авторитетом»... На круглому столі «Феномен Івана Дзюби» (Див. «День» №202 за 21.11.2006), що відбувся 17 листопада 2006 року в Українському домі, Ліна Костенко точно і вичерпно зазначила (і за ці майже два з половиною роки її слова не втратили актуальності): «Нам всім випала доля жити на зламі епох. Що ж до Дзюби, то він перейшов у нову епоху, не переламавшись надвоє (чимало людей, на жаль, зламалися...). В «тому» суспільстві Іван Михайлович був камертоном... а в «цьому» суспільстві Дзюба (скажу прикру річ) перестав бути камертоном, адже суспільство хворе, і через це він перетворився на діагноста... Організм держави хворий, і щоб вилікувати його, треба, аби ми не скиглили, не скавчали, а працювали, маючи такого діагноста, як Іван Дзюба. Дзюба, в якого є одна «слабкість» — він працює в системі етичних координат, які зараз мало кому потрібні: і тому українському світові, який примовк, і тому антиукраїнському світові, що він розперезався. Але я вірю, що Дзюба буде потрібний майбутньому поколінню next. Тепер же, в цей час дегустації міазмів, мимоволі згадується біблійне запитання з Книги Іова: «Де той, хто обраховує вежі?». То я хочу сказати: Дзюба — з тих, хто обраховує вежі; причому він навіть бажає «в противнике своем чаять честного человека» (Даль)».
Книгу Івана Дзюби надруковано коштом фонду Леоніда Кучми «Україна», який і забрав для розповсюдження основний тираж — три тисячі примірників. Ще п’ятсот вийшли за діаспорні гроші — їх надала Фундація імені Івана Багряного. До речі, 5 березня у приміщенні фонду «Україна» і відбудеться представлення видання.
