Міжнародний гросмейстер Давид Бронштейн не потребує особливих рекомендацій. Ще сорок шість років тому він грав у матчі на першість світу проти Михайла Ботвинника. Бронштейн так і не став чемпіоном світу - 12:12.
Узагалі Давид Іонович - людина доволі закрита. Але сталося так, що останніми роками ми вельми часто грали в одних змаганнях в Англії. А коли двоє киян збираються на чужині, спілкування іде на зовсім іншому рівні. Годинами ми по-дружньому бесідували, але давати формальне інтерв`ю Бронштейн відмовився. "Не люблю говорити перед цим, - він із неприязню показав на диктофон. - Та ми ж з вами і без того багато наговорили. Можете використати це".
- Здоровенькі були, - вітається до мене, звичайно, гросмейстер. - Ну як, не забув я ще української мови?
- Не забули, Давиде Іоновичу. Усе пам`ятаєте, хоча пройшло з тих часів, як ви поїхали звідти, понад 50 років.
ОФІЦІЙНА БІОГРАФІЯ
Давид Бронштейн народився 19 лютого 1924 року в Білій Церкві. Та невдовзі родина Бронштейнів переїхала до Києва. На той момент 5-річний Девік уже вмів читати. До шахового клубу прийшов, коли йому було 12 років. 1938 року завоював першу категорію. У 17 років став шаховим майстром, причому тоді їх було в країні менше, ніж нині у світі гросмейстерів із рейтингом 2600. Потім почалася війна, і Давида разом з іншими допризовниками було направлено на роботу на Кавказ.
Тричі він подавав заяву з проханням відправити його на фронт, але через слабкість зору її відхиляли. Після війни Бронштейн переїхав до Москви на запрошення Центральної ради "Динамо" (зверніть на це увагу - П.М.). Його шахова кар`єра постійно йшла вгору. Бронштейн пройшов міжзональний турнір, турнір претендентів, переміг у матчі Усаака Болеславського. І в 27 років досяг найвищого успіху в своїй біографії - зіграв унічию матч на першість світу з Михайлом Ботвинником. На цьому можна поставити крапку, бо зовнішні події його життя можна подати у вигляді довжелезного списку шахових змагань (вони закінчуються - поки що! - турніром у Гастингсі 1997 року).
А щодо внутрішнього змісту життя, а також анкетних подробиць, яким не було місця за радянських часів, то спробуємо висвітлити їх.
БАТЬКО
Родом Іон Бронштейн із маленької Ротмістровки, українського містечка. Пройшов великий життєвий шлях (це вже точно!). Працювати почав дуже рано, років у дев`ять, допомагав батькові працювати на млині. 1915 року його забрали в армію, потім після отруєння газами служив писарем під час громадянської війни, на польському фронті. Потім, коли його 1935 року виключили з партії, один із пунктів звинувачення був таким: "Був у Білопольї". Син довго не міг зрозуміти, що це значить, доки не побачив на карті містечко Білопілля під Сумами!
1929 року батько майбутнього гросмейстера став директором млина № 6 у Києві, на Подолі. Під час голодомору це була посада майже політична.
Пригадує Давид Бронштейн:
- Багато хто думає, що жили ми тоді вельми непогано. Хто мені повірить, що 1933 року в нас на столі було трохи яблучного повидла і буханка хліба. Сьогодні б у директора млина під вікном щонайменше стояв би "Мерседес"... Мати теж працювала на млині, в лабораторії: приносила мені млинці, так я й досі відчуваю пісок на зубах від тих млинців...
У тому ж 33-му році батька послали в Ржищевський район - уповноваженим Комітету по заготівлях Раднаркому СРСР. Там у нього і почалися неприємності. Місцеве керівництво (може за вказівкою згори?) давало багатим колгоспам мізерні плани, а бідні - душили якомога більше. Тому що багаті могли дати хабара. Батько спробував поламати це.
Звичайно, його виключили з партії. Потім він знову працював на млині, уже простим робітником. Але "карна машина" вже не відпускала тих, хто раз до неї потрапив. І 31 грудня 1937 року його заарештували прямо на млині, у дві години ночі. Потім привезли додому для обшуку. На прощання батько сказав, що повернеться через три дні.
Проте одержав вісім років таборів. Страшно перечитувати його листи. "Дорогий синочок Девік! Ти мусиш ніколи не забувати, що тим, що ти висунувся як шахіст, ти зобов`язаний не стільки своїм здібностям, скільки системі радянської влади, котра дала тобі такі можливості, дала талановитих учителів. Пишу це для того, щоб ти беріг Владу Рад, як зіницю ока". ... Насправді, великий життєвий шлях пройшов батько гросмейстера!
А сам Давид лише в шахах мав віддушину. Там ніхто (попри приналежність "Динамо" до того неласкавого відомства) не питав, де його батько? Там важили такі цінності, які не залежали від зовнішнього світу.
