Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Вода четвертого класу

Так можна охарактеризувати воду 88 вiдсоткiв річок басейну Дніпра
17 травня, 2000 - 00:00

За нагальнішими проблемами ми призабули про наші рукотворні моря — водосховища. А вони все більше загрожують довкіллю. Уже наприкінці червня вода у них «зацвітає» — у застояних плесах під греблями гідростанцій активно розвивається планктон. Через брак кисню, що його пожирає планктон, задихається риба: судаки, лящі, жерехи, соми...

Тим, хто живе в прибережних населених пунктах, давно відоме таке поняття, як «літній бриз» із боку річки, точніше — з водосховища. Іноді сморід стоїть такий, що впору протигаз одягати. Те саме кажуть і рибалки: бувають дні, коли рибалити зі спінінгом коло Дніпра просто неможливо.

— В Україні близько 63 тис. малих річок і водотоків, і якість води в них бажає бути кращою, — каже доктор технічних наук, старший науковий керівник Українського науково-дослідного інституту водогосподарських проблем Анатолій ЯЦИК . — 75% питного водопостачання в Україні зорієнтовано на поверхневі води. Тобто, яка вода в річках — така і в наших кранах (я маю на увазі систему централізованого водопостачання). Щоправда, те саме можна сказати і про колодязі. Якість грунтових та поверхневих вод залежить від загального стану екології. Але разом з цим, якби ми в Україні забезпечили екологічно чисте водокористування, ми б вирішили паралельно багато інших проблем. Відомо ж, що кожен iз нас на 80% складається з води.

За розрахунками наших спеціалістів, вода 88% річок басейну Дніпра, які ми дослідили, має четвертий клас якості (за старою методикою, якою ми й досі користуємося, розрізняють шість класів якості води, де перший — це «добра вода, яку можна пити», а шостий — «категорично не бажано пити»). Всі системи централізованого постачання в Україні були розраховані на другий клас якості води. Тому, якщо ми маємо третій або четвертий клас якості, — виникають чималі проблеми з забезпеченням чистої води.

Водоканали роблять все можливе, щоб підготувати воду до стандарту «питна вода». І на фоні того, що в Україні близько 1200 населених пунктів користується привозною водою, це дуже непогано.

Сьогодні, навіть не зважаючи на ту аварію що трапилася в лютому на Дунаї, Дунай за багатьма показниками чистіший, ніж Дніпро. Поки кожен з нас не усвідомить, що все, що ми робимо на поверхні, збігає у воду, доти ми не будемо мати чистої води. В краплині води відображається екологія всієї країни.

— Чи могли б виділити регіони з найбільш забрудненою водою?

— Майже по всій території України вода забруднена, але найбільше занепокоєння викликають водойми Нижнього Придніпров’я і в Донецькому регіоні.

— Щоліта деякі водойми України оголошують непридатними навіть для купання. І кількість таких водойм постійно зростає. Які заходи здійснюються для очищення таких водойм?

— Це залежить від того, як на конкретні випадки забруднення реагують керівники підприємств, управління екобезпеки. Частіше за все забруднення водойм лежить на совісті конкретних підприємців, які перетворюють річки на сміттєзвалища. Для забезпечення чистоти водойм необхідно прививати певну екологічну свідомість нашим громадянам ще з дитячого садочка.

— Які перспективи каскаду Дніпровських водосховищ?

— Ми розробили зараз нові правила експлуатації Дніпровських водосховищ. Зараз вже немає сенсу говорити про доцільність будівництва Дніпровських водосховищ, оскільки за роки, відколи вони побудовані, інфраструктура економіки України зорієнтована на Дніпровський басейн. 80% промислового і аграрного потенціалу України лежить на березі Дніпра. І нікуди ми від цього не дінемося. Якщо спустити хоча б одне водосховище, треба відповідно прикривати і якусь частину підприємств.

Зараз багато розмов йде про Київське водосховище. Воно відіграло свою роль весною 1986 року — спрацювало як буфер для радіоактивних надходжень. Це водосховище практично взяло на себе чорнобильський удар по водогосподарській екології. Сьогодні всі ці радіоактивні надходження замиті чистим піском. Якщо висушити водосховище, одразу ж потрібно буде вирішувати проблему утилізації мільйонів кубічних метрів радіоактивного мулу. Таким чином, ми ризикуємо отримати нову екологічну катастрофу, тому що пісок буде або рознесений по всій Україні, або буде знесений у нижчі водосховища.

Ніхто нам не квапиться давати грошу на вирішення цих проблем. І якщо ми самі: наші урядовці, наші професіонали, наше керівництво, самі собі не допоможуть — нам ніхто не допоможе. Вода — це прямий зв’язок з генетичним майбутнім нашої держави. І тільки той народ має майбутнє, який п’є чисту воду.

Наталія ТРОФІМОВА, Євген БРУСЛИНОВСЬКИЙ, «День»
Газета: