«В Україні практично не залишилося поверхневих водоймищ, які б відповідали першому класові гігієнічних вимог», — заявив учора на науково-практичній конференції в Києві директор Інституту гігієни та медичної екології Академії медичних наук України Олександр Сердюк. За його словами, згідно з результатами останніх досліджень, більшість джерел водопостачання належать до третього класу (розбавлені стоки. — Авт. ). Тоді як забір питної води для населення має проводитися тільки з водоймищ першого класу (чиста вода. — Авт. ). «І це за умови, що якість питної води в Україні визначається 28 показниками, коли в Європі їх 56!», — обурюється інтернет- газета Forum.
Утім, причин для такого обурення більше ніж досить. На сьогодні централізованим водопостачанням забезпечується близько 80% населення нашої країни. При цьому майже дві третини всієї споживаної води припадає саме на поверхневі джерела. Не дивно, що повідомлення про масові захворювання, які, припускається, викликані якістю води, виникають із регулярністю, яка вже лякає.
Як раніше повідомляв «День» (№ 125), у нашій країні є області, в яких «джерел життя» практично не залишилося. Наприклад, тільки 9,2% води, яка добувається в Луганській області, відповідає вимогам ГОСТу «питна вода». Згідно з даними облуправління екології та природних ресурсів, за минулий рік загальний відбір підземних вод водозаборами та окремими свердловинами в регіоні становив тільки 871 тис. куб. м за добу, з них тільки 80 тис. куб. м відповідають усім вимогам цього ГОСТу.
Б’ють на сполох і екологи. На їхню думку, в той час як рівень забруднення наших річок за останні декілька років значно зріс, технології очищення води залишилися на колишньому рівні. «Наші водопровідні очисні споруди практично не в змозі перешкоджати надходженню в питну воду неорганічних та органічних шкідливих речовин, більша частина яких майже не видаляється в процесі водопідготовки», — твердять вони.
Проте навіть така сумна статистика не дає можливості уявити, наскільки забрудненою є та «цілюща волога», яка доходить до споживача. С права в тому, що перманентне її відключення (явно не новина для більшості міст України. Жителі Львова, наприклад, «одержують» воду тільки із 6-ї до 9-ї ранку та вечора) найбезпосереднішим чином відбивається на її якості. За словами співробітниці столичної санепідемстанції Лар иси Сухненко, та кий режим графіка водозабезпечення призводить до того, що водопровідні труби (в системі водопостачання будинка) пересихають. Під час чергової подачі «водної порції» під великим тиском вимивається все те, що осідає на трубах. У результаті споживачі одержують небезпечну емульсійну суміш. «Ситуація ускладнюється ще й тим, що майже 40% площі внутрішньої поверхні трубопроводів «уражені» корозією. Унаслідок цього якість води під час її транспортування споживачеві істотно погіршується», — підкреслила вона.
От і змушені наші громадяни пити таку «істотно погіршену» брудну воду, відмовитися від якої раді б, та неможливо. Адже «протягти» без неї найздоровіша людина може днів зо два, зо три — не більше, а купувати чисту воду в крамницях далеко не всім по кишені. А наскільки ця неякісна вода українського розливу скорочує наше життя, як мовиться, одному Богу відомо. Досить зазначити, що експерти Всесвітньої організації охорони здоров’я майже 70-80% усіх захворювань у світі пов’язують саме зі вживанням такої «води»!
