Того разу хлопців традиційно підвела техніка. Кнопка на приладі, яка повинна була подати сигнал усім групам про початок операції, не спрацювала, і офіцери «Беркута» Олексій Пурій та Ігор Михоцевич опинились в смертельно небезпечній ситуації: двоє проти восьми озброєних рекетирів...
Історія була до банального проста — група вимагачів викрала в охоронця львівського м'ясокомбінату «дев'ятку» і за її повернення вимагала кілька тисяч «баксів». На переговори під виглядом двоюрідного брата поїхав майор Пурій, який попередньо сховав в багажнику автомобіля інструктора з рукопашного бою Ігора Михоцевича. Коли приїхали на призначене місце, яке попередньо було заблоковане бійцями спецпідрозділу «Беркут», то побачили дві машини. Олексій натиснув на кнопку і викотився з салону. З другого боку «дев'ятки» вискочив Ігор. Але на допомогу ніхто не поспішав...
З салону одного з автомобілів пролунав постріл iз рушницi. Пурій відкрив вогонь iз пістолета «Стєчкіна» у відповідь. Він помітив, що Михоцевич з простріленою шиєю лежить на землі. Почувши постріли, хлопці із спецпідрозділу вже бігли на допомогу. В цей момент хтось із бандитів підняв пістолет пораненого міліціонера і почав стріляти в Пурія. Льоша перезарядив магазин і знову повів прицільний вогонь. Вже через хвилю всі восьмеро рекетирів лежали на траві поблизу озера Глинна Наварія і цікаві перехожі дивувались, що уся група чомусь одягнута в білі шкарпетки.
У лікарні швидкої допомоги правоохоронців, котрі привезли важко пораненого товариша, зустріли традиційно — хамством. Розуміючи, що дорога кожна хвилина, і офіцер, в якого була прострілена шия, розірваний язик і розбита щелепа без негайної допомоги не виживе, Пурій дико закричав: «Перестріляю!!!» Друг, який лежав з клаптем матрасної вати в рані, цього крику не чув. Але, можливо, саме ця бурхлива реакція майора спонукала лікарів до активності. Ігоря врятували.
А потім на експертизі в обласній прокуратурі загадково зник пістолет пораненого міліціонера. Хтось отримав догану. З восьми рекетирів за грати потрапило лише четверо. І тільки один iз них отримав великий термін ув'язнення. Олексій i Ігор були представлені до орденів Червоної Зірки. Відразу через кілька днів після їх нагородження розвалився Радянський Союз. Фактично вони були останніми, хто отримав ордени великої імперії.
Після «Беркута», який зусиллями міліцейських чиновників нівелювався до рівня патрульної служби міста, мій товариш Льоша Пурій працював в інших підрозділах, навіть якось очолив залізничний спецназ. Льошка вічно скаржився на те, що робота спецпідрозділів нікому непотрібна, а про ризик роботи правоохоронців згадують тільки тоді, коли хтось з них накладе головою. Звичайно, і в структурі силових органів є люди, які прийшли сюди за покликом гаманця, але страшно те, що з кожним днем таких стає все більше і більше. А поки що вся оперативна діяльність правоохоронних органів тримається лише на роботі фанатиків, і саме вони йдуть під кулі та ножі, повсякдень ризикуючи отримати не лише несподівану смерть, а й догану від правоохоронного чиновництва, якому дуже часто мимоволі заважають робити свої темні справи. Ім'я цих героїв невідоме, подвиг їх — нікому не потрібен...
...Тоді Пурій працював ще начальником штабу «Беркута» і повертався через вечірній парк, ведучи 12-річного сина з тренувань. У кущах почулися крики. Льоша залишив сина на стежці, а сам кинувся в гущавину. Четверо розп'яли на землі молоду дівчину, яка, без надії на порятунок, пручалась. Олексій був озброєний і в камуфляжі, та це не справило на незнайомців великого враження. Тоді Льоша випустив кілька куль над головами і кинувся в бійку. Найбільше боявся, що хтось з нападників в сутінках накинеться на сина, який чекав його на стежці. Через три хвилини, тримаючи дівчину за руку, майор вибіг до сина, і схопивши хлопця під лікоть, відрізав: «Йдемо звідси». Коли вийшли на світло, Пурій побачив, що один з черевиків повністю закривавлений. Син раптом розсміявся. «Що сталося?» — стривожено запитав Олексій. «Та просто від одного з дядьків, який пробігав біля мене несло як з нужника», — пояснив хлопчина. Льоша теж засміявся...
«Ти знаєш, що тоді в парку мене найбільше обурило?» — пригадував потім Пурій. «Неподалік від місця нападу на дівчину будівля СБУ, опорний пункт міліції. Я стріляв чергою, розраховуючи, що не кожен день у Львові стріляють зі «Стєчкіна», але ніхто на допомогу не поспішив. І мені чомусь пригадалась Глинна Наварія і кнопка, яка не спрацювала. Нема нічого гірше в нашій роботі, коли ти розраховуєш на підтримку в хорошій справі і раптом опиняєшся з бідою наодинці».
