Напередодні чергового, на початку травня, 11-го з’їзду Народного Руху України стало вiдомо, що партія витримала понад дворічний тиск, який спрямовано на подрібнення Руху із подальшим витісненням його на узбіччя політичного процесу. В той же час стверджувати, що Рух сьогодні «сильний як ніколи», не наважаться навіть найфанатичніші його апологети. Існує політична реальність, в якій є Рух з його традиціями, ідеологією і прихильниками. Залишається лише розпорядитися цим усім належним чином, не повторюючи помилок минулого.
Центральний провід Руху, засідання якого відбулося минулої неділі, остаточно підтвердив, що спроби розвалити партію зсередини не принесли успіху. Те, що відбувається зараз з ініціативи групи дещо відсторонених від керівництва партією рухівських «авторитетів», нагадує поганий рімейк подій дворічної давнини.
Тоді так само група «молодих реформаторів» звинувачувала лідера В’ячеслава Чорновола у консерватизмі, непослідовності й догiдностi, вимагаючи більш радикальної політики. Коли заколотникам, які штовхали у лідери Юрія Костенка, не вдалося захопити владу в партії, всі наочно побачили, яким був би Рух під їхнім керівництвом. Учорашні «радикали», якi зареєструвались під вивіскою УНР, відверто погодилися на роль філії партії «Батьківщина», що було, слід гадати, гідно оцінено. Спроба костенківців створити «правицю» закінчилася їхнім об’єднанням із самими собою і подальшим пошуком свого місця у передвиборних розкладах.
Маючи перед собою такий яскравий приклад, нинішня внутрірухівська опозиція, яка висунула у лідери Михайла Косіва, діє більш обережно, залишаючи собі шлях до відступу. Гостро і часом аргументовано критикуючи окремі дії нинішнього голови Руху Геннадія Удовенка, «група Косіва» усвiдомлює, що партія потрібна їм більше, ніж вони партії. Тому новий розкол у Русі, омріяний рядом політтехнологів, є малоймовірним. Швидше за все, проявляючи активність, опоненти Удовенка всього лише прагнуть забронювати за собою максимально можливу кількість місць у передвиборному партійному списку. Якщо ж згадати, що список цей, як було не раз публічно продекларовано, має бути спільним із ПРП Віктора Пинзеника і КУНом Слави Стецько, і додати до цього велику ймовірність приєднання до блоку УНР Юрія Костенка, то позиція партії щодо передвиборного блокування є на сьогодні набагато важливішою за «проющенківську» метушню.
З одного боку, Рух і сам по собі здатен пройти до наступного парламенту, нехай і з не дуже високим відсотком, а приєднання інших партій може за певних обставин ще й зменшити цей відсоток. Інші ж нинішні (передусім ПРП і КУН) і майбутні партнери без коаліції з Рухом не мають переконливих самостійних перспектив.
З іншої сторони, важливий сам процес об’єднання, якого вже втомились очікувати і рухівці на місцях, і громадська думка. З ким об’єднуватися і на яких умовах? Якщо говорити про розподіл впливу у столиці, то претензії партії Пинзеника виглядають досить значними, йшла мова навіть про половину місць для ПРП у спільному партсписку з Рухом. Коли ж зважити на структури в регіонах, то реально вони існують у тому ж вигляді, що i за часів В’ячеслава Чорновола, хіба що послаблені відходом частини людей до Костенка. І у ПРП, і у КУНу реальних людей на місцях обмаль.
Саме про це, тобто про умови, на яких проходитиме передвиборне блокування, напевно, має йти мова на наступному з’їзді Руху. Влаштовувати ж зараз боротьбу за місце голови партії, при всій повазі до Михайла Косіва, означало б для Руху лише подальшу втрату авторитету перед лицем амбітних і рішучих партнерів по коаліції. Якщо станеться так, що рухівці не визначаться на з’їзді з принципами формування спільного для блоку партійного списку, розмови про об’єднання набуватимуть щораз більшої абстрактності, і перед виборами ми знову побачимо подрібнений і розколотий національно-демократичний табір.
