Депутат від Партії регіонів, голова регламентного комітету Володимир Макеєнко — старожил українського парламенту. У Раді він уже 20 років. Пройшов усі ключові комітети. Однак його не можна назвати публічним політиком. Він украй рідко влаштовує прес-конференції. Не дуже охоче дає коментарі. Проте журналісти його люблять. Бо він не говорить штампами і гаслами, не видає бажане за дійсне, а за можливістю каже усе, як є. Без моралізаторства й менторського тону.
Із Володимиром Володимировичем ми розмовляли в п’ятницю в кулуарах Верховної Ради, що спорожніли. Саме після того, як судді КС озвучили дату виборів — жовтень 2012 року. А депутати конституційною більшістю оперативно це рішення підтвердили. На якийсь час ця новина навіть затьмарила Податковий кодекс. Не дивно, що саме з неї ми почали нашу розмову.
— Володимире Володимировичу, ви чекали, що буде такий результат, що проголосує 305 депутатів? Скажу чесно, для багатьох парламентських кореспондентів, які спостерігали за голосуванням із ложі преси, це стало несподіванкою. Чекали 285, 290 голосів, але ніяк не 305.
— Так, ми чекали. Насправді, для того, щоб пройшли зміни до Конституції, нам сьогодні було достатньо 226 голосів. А вже для наступного голосування, в перших числах лютого, потрібно 300 голосів. Але нам важливо було дати сигнал ЦВК і ЗМІ, і всьому суспільству, що ми й сьогодні можемо за свій законопроект зібрати більше 300 голосів.
— Для того, щоб ці 300 голосів були, в четвер були внесені зміни в регламент. Рада скасувала норму про особисте голосування депутатів бюлетенями. Опозиція заявляє, що Партія регіонів створює всі умови для того, щоб депутати для голосування взагалі були не потрібні.
— На те вона й опозиція, аби критикувати. Давайте уявимо собі, що залишилася стара норма. Ось за цими столиками, де ми зараз розмовляємо, сиділа б комісія, яка видавала бюлетені, і я вам гарантую, що тут стояв би керівник фракції БЮТ і нікого б не пускав брати бюлетені. Або вони б брали, а керівники партії (ви розумієте, про кого я кажу) забирали б ці бюлетені. Це ми бачили впродовж останніх десяти років. Таке собі кріпосницьке право для депутатів. «Віддай бюлетень, а то ми тебе виключимо з фракції, і наступного разу ти не будеш депутатом».
А ця норма дозволила вільніше зробити свій вибір народним депутатам. І то були спроби перешкодити голосуванню — електронні місця були заблоковані всякими непотрібними предметами, клеєм, аби депутати не змогли проголосувати картковою.
— Але ви, таким чином, узаконили порушення Конституції. Кожен депутат повинен голосувати за себе самого, тим більше, коли йдеться про зміну Конституції.
— Так кожен і голосує за себе — пультом! Не подобається пультом, давайте змінимо, голосуватимемо руками. Я пам’ятаю в першому скликанні, в УРСР, ми голосували руками. Ми нічого не порушили, ми трішки змінили правила голосування у Верховній Раді. Дали можливість людям голосувати. І що ми маємо — ми маємо 10 народних депутатів від БЮТ, 40 депутатів від «Нашої України», 100% комуністи і 100% «Народна партія», як вони тепер називаються.
— А як ви пояснюєте таке одностайне голосування? Чому опозиціонери вас підтримали? Бояться, що не потраплять у наступне скликання? Не хочуть на вибори йти?
— Я поясню. Уявімо, що вибори будуть 2011 року. БЮТ проводить свій з’їзд. Сьогодні в БЮТ, по-моєму, 130 депутатів. Рейтинги — всі бачили. Плюс ще дуже багато колишніх членів уряду, які бажають стати депутатами. Плюс партійці на місцях. Плюс ті, хто зараз перебуває під слідством. Юлії Володимирівні потрібно забезпечити проходження 200 осіб. Уявляєте, яка в них буде конкуренція за ці місця? Просто неймовірна! А рейтинг у них у районі 10—15 %, це 50 осіб. Бажаючих 200, а реально може пройти 50. Плюс, ми ще не знаємо, за якою системою проходитимуть вибори. Якщо за змішаною, то облікових місць буде лише 226. Ще вдвічі зменшується. Тому люди сидять і думають: а де моє місце буде в наступному парламенті? Тому вони й голосують.
— Гадаєте, все-таки, буде змішана система на наступних виборах?
— Робоча група працює над таким законопроектом, аби вибори проходили за змішаною системою. Особисто я, на 100% мажоритарник. Моя особиста думка, що парламент має бути мажоритарним. Тоді з’явиться логіка голосування і тоді не втрачається зв’язок з округом, із людьми та зі здоровим глуздом.
— А вам не здається, що мажоритарка — це, якоюсь мірою, крок назад?
— Розумієте, ми дуже швидко йдемо в розвитку нашої політичної системи. Дуже швидко! Ми хочемо підтягнутися під чиїсь критерії. Ось збудували партійну систему, а насправді це вийшло закрите акціонерне товариство. Адже нас критикують, що «стадом голосуємо», що перетворилися на кнопкодавів. Коли ти прив’язаний партійною дисципліною, то нічого не можеш конкретно зробити. Коли я був мажоритарником, мене цікавила лише думка округу, а вона простежувалася за моїм рейтингом і результатами виборів.
— Я хочу знову повернутися до дати виборів. Ви отримали дуже пристойний результат на місцевих виборах, навіть у Київській області у вас перше місце. Можливо, з політтехнологічного погляду мало б сенс кувати залізо поки гаряче й провести вибори в березні. Хто знає, що буде 2012 року і який на той час у ПР буде рейтинг?
— Ви кажете про бліцкриг — провели одні місцеві вибори, потім другі, парламентські. Це дуже невигідно для бюджету. Це мільярд із бюджету на кожні вибори. Тоді, виходячи з практичного погляду, потрібно було б проводити вибори одночасно — і місцеві, і парламентські. Гадаю, влада втомилася від виборів. І судячи з явки на місцевих виборах, люди теж утомилися. Вони вже не дають тієї активності, яку давали раніше.
Але тут є ще й політичний момент. Подивіться на сьогоднішній склад парламенту. Він досить працездатний. Я скажу свою думку: опозиція поводиться як опозиція. Так, вони завалюють трибуну документами, обурюються, аргументують, виступають, але процес триває. Ми голосуємо! І знаєте чому? Бо в опозиції досить багато розуміючих людей. Ними не командують у залі такі люди, як Юлія Володимирівна, як Луценко, як Турчинов, як Тягнибок, як Вітренко. Всі вони прибічники мітингової політики.
На мою думку, представники влади не хочуть бачити таку конфігурацію людей в Раді. Бо вони працюватимуть на деструктив. І мені здається, опозиційні депутати теж не хочуть бачити цих лідерів. Вони себе нарешті відчули народними депутатами, а не політичними терористами, яким потрібно щось захопити і заблокувати.
«У НАС НА ОДНОГО ПРАЦЮЮЧОГО ОДИН НЕПРАЦЮЮЧИЙ»
— Головна тема останніх тижнів — Податковий кодекс. Що буде з малим і середнім бізнесом наступного року? Можна почути прогнози, що з’явиться багато безробітних.
— Не просте запитання. У нашій ситуації, звичайно, краще було б нічого не робити. Прийти, звинуватити попередників, що вони залишили боргів близько 100 млрд. гривень, а ми їм залишили на казначейських рахунках 26 млрд., це я вам заявляю, як колишній голова бюджетного комітету. І нічого не робити. Все добре, все так і продовжується, займаємося політичною метушнею. Переводимо всі дискусії в ідеологічну площину.
Але ж не може так тривати вічно! Потрібно мати мужність, аби чесно народові сказати, що в нас на одного працюючого один непрацюючий. Це 14 мільйонів пенсіонерів. Їм потрібно забезпечувати пенсію і потрібно постійно її підвищувати. Питання зустрічне: де взяти наповнення до бюджету?
— Спершу скорочення апарату, скорочення купівель машин...
— Це все крапля в морі, це все популістські речі. Завтра тут стоятимуть не підприємці, а пенсіонери і кричатимуть: де наші пенсії! Дуже легко набирати міжнародні кредити, конвертувати їх у гривню і віддавати у вигляді пенсій, посібників. Це дуже просто. Але це дорога в нікуди. Природно, я не маю сумнівів, що це позначиться на наших рейтингах у бік зменшення. Стовідсотково позначиться. Але через це проходили багато європейських країн — Польща, Чехія, Словаччина.
І малий бізнес від малого бізнесу відрізняється. Давайте, спустимося зараз 500 метрів по вулиці Грушевського і зайдемо в один магазин. Стоять чоловічі черевики, ціна — 3000 дол., я особисто заходив подивився. І написано ПП — приватний підприємець. І ця людина платить 200 гривень. У його магазині речі дешевше ніж 1000 доларів ви не знайдете!
Давайте зайдемо на Бессарабку, там стоять торговці ікрою білуги та осетра, яка завозитися контрабандою. Що написано — ПП. Або зайдемо в бутік, де лежить швейцарський годинник вартістю в 30—40 тисяч. Біля кожного ярлика ви знайдете напис «приватний підприємець». Так от, є такі підприємці, а є й такі, які на ринку стоять і дійсно ледве зводять кінці з кінцями. Зрозуміло, що для них ми зробили відстрочку. Ми просто хочемо розфільтрувати тих, хто торгує черевиками з крокодила за 3000 у.о. і платить 200 гривень податку, і тих, хто продає китайські шкарпетки на ринку. Це різні групи.
— Минулого вівторка Інна Богословська зробила дуже цікаву заяву. Вона 15 хвилин на прес-поїнті розповідала, який хороший Податковий кодекс, а потім говорить: «Але, я вважаю, що Президент накладе на нього вето й у нас буде ще час над ним попрацювати, і ми зробимо його ще кращим». Як вам таке?
— Я думаю, що це була емоційна заява, тому що Податковий кодекс в роботі вже п’ять місяців. У останній постанові, яку ми проголосували, були враховані поправки Президента (показує важкий документ). Це 32 сторінки тексту. І багато спірних норм знято.
Але я можу сказати, що це дійсно не простий документ і він хворий для партії влади. Він не додає, він віднімає. Але ми ж усі нормальні, тверезі люди. Ми ж розуміємо, що відбувається з бюджетом.
— А як прийматиметься бюджет, як минулого разу — за п’ять хвилин? Чи, як ПК — постатейно?
— Наша мета — бути максимально відкритими, аби нас не звинувачували в тому, що ми прийняли все гамузом. Вже по новому Податковому кодексу готується бюджет. І для нас дуже важливо, аби процес був відкритим. Аби нас бачили, чули.
І ми, до речі, вдячні опозиції, що вони дали нам можливість пройтися по всіх статтях нашого кодексу, подобається він комусь чи ні. І опозиція виступала і давала поправки, і багато з них ми проголосували. Якщо, наприклад, поправка Ляпіної має здоровий сенс, має позитив, чом би її не підтримати?
«Я ВПЕВНЕНИЙ, ЩО ДЕКІЛЬКА ЛЮДЕЙ ЗІ СПИСКУ СУМІСНИКІВ ПОВЕРНУТЬСЯ ПРАЦЮВАТИ ДЕПУТАТАМИ»
— Вас як голову регламентного комітету, напевно, часто запитують про сумісників? І тут дійсно є проблема. Деякі вже 260 днів суміщають...
— Непросте питання. Дійсно, їх накопичилося вже достатньо. Здається, більше десяти. І є люди, які суміщають декілька місяців. Але кажу, як є: їхні заяви надійшли вчасно. Я, як голова комітету, всі до єдиної заяви розглянув на засіданні регламентного комітету і по всіх були прийняті позитивні рішення. Тобто всі заяви знаходяться в залі. На порядку денному це питання завжди стоїть, але до нього чомусь не доходять.
— Що ж так?
— Я поясню. Один депутат вже повернувся до зали. Він працював у виконавчій владі, але щось там не вийшло, і він прийняв рішення повернутися до парламенту.
— Ярослав Сухий теж повернувся.
— Так, побув губернатором Тернопільської області і повернувся до парламенту. Було б шкода, якби парламент втратив такого депутата. Він колоритно виступає, довкола нього завжди багато журналістів (посміхається). Ну, не вийшло у нього на виконавчій роботі.
Я впевнений, що декілька людей зі списку сумісників повернуться працювати депутатами. Кожній людині потрібно дати трохи часу, щоб визначитися, чи зможе вона там працювати, чи не зможе. Багато хто пішов у виконавчу владу за бажанням, а багато... тому що їх запросили на роботу.
— Як ви вважаєте, губернатор Василь Горбаль у виконавчій владі за бажанням чи за запрошенням?
— Мені здається, він більше банкір і політик.
— Ще одна проблема — прогульники. Віце-спікер Микола Томенко нарахував 28 злісних прогульників.
— Це він щось мало нарахував. За моїми підрахунками, їх більше 50.
— Рінат Ахметов взагалі примудрився жодного разу не з’явитися. І що з цим робити?
— Нічого з цим не можна зробити. Депутат — особа недоторканна. Все це емоції, все це PR-речі. Реально нічого не можна зробити. І навіть, якщо ти віддав картку, і за тебе голосує інший депутат, нічого не можна зробити. Це, до речі, в усіх парламентах світу така проблема. Мені довелося побувати і в Конгресі США, і в парламенті Польщі. Дивишся на зал — присутніх відсотків 25—30.
— А де вам комфортніше працювалося: у регламентному комітеті чи в бюджетному?
— Я пройшов усі ключові комітети, а починав з комітету у справах молоді. Розумієте, депутат може працювати в будь-якому комітеті. Бути головою бюджетного комітету і міністром фінансів — це різні речі. Або бути головою податкового комітету, або Податкової адміністрації — це небо і земля. Тут більше політичної складової. Емоційної, акторської. А у виконавчій владі ти мусиш бути професіоналом. Моя думка, що робота голови комітету сильно не відрізняється один від іншого. Просто мій 20-річний досвід дозволяє працювати в різних комітетах. Мені працювати комфортно в парламенті.
«НЕ ВАРТО ГОВОРИТИ ПРО ЯКИЙСЬ РОСІЙСЬКИЙ ШЛЯХ»
— Коли я готувалася до інтерв’ю з вами, спеціально роздрукувала цю інформацію. Цитую: «Депутат від Партії регіонів Микола Романюк, виступаючи в Державній думі, заявив, що Україна йде по російському шляху при формуванні системи державної влади. За його словами, правляча партія має стабільну більшість у парламенті України, а за підсумками місцевих виборів завоювала майже 80% у регіональних органах влади, збудувавши таким чином «вертикаль».
Виходить, ми все ж таки йдемо російським шляхом?
— (Відкриває парламентський довідник і шукає портрет Романюка). Так, він дійсно в четвер повернувся з Москви. Він взагалі із Західної України і російською мовою спілкується з невеликим акцентом. І така специфічна заява від представника Західної України...(розводить руками). Він нещодавно став депутатом. Прийшов замість тих депутатів, які пішли у виконавчу владу.
— Але, можливо, це саме той випадок, коли вустами «молодого» депутата говорить підкилимна істина? У нас вже де-юре президентська республіка.
— Якщо оцінювати шлях України, яким вона рухається, то потрібно дивитися на факти. Чим закінчився останній візит прем’єр-міністра Росії? Опозиція звинувачувала нас: всі здали, всі підписали... Що здали, що підписали? Газове СП — ні. Авіаційне — ні. А якщо ще подивимось канал ОРТ програму «Велика різниця», то який російський шлях? Державний канал ОРТ, що займався пародією лише артистів і тільки на території Росії.
— А як вам, до речі, ця пародія «Віктор Всемогутній»?
— Вона мені дуже не сподобалася. Вона образлива. Якщо є якісь спірні, невирішені питання, то їх треба вирішувати за столом переговорів. Йдеться про визнання незалежності Абхазії. Шляхом таких сюжетів вирішувати міжнародні питання, це непрофесійно. Це неправильно, це негарно. Але ви бачили, якою була наша реакція?
— ??
— Її не було. Ми не кинулися в цю істерику. Наша позиція — режисер програми не дуже добре ставиться до України.
Тому не варто говорити про якийсь російський шлях. У нас же абсолютно різні ментальності, різні історії. У нас свій шлях. Він може бути специфічним. Коли Тимошенко скасовувала через суди укази Ющенка, коли було шість або сім указів президента про розпуск парламенту, кому це подобалося? Це називалося слабкою владою. Зараз закінчився кавардак, триває нормальна побудова влади. Є перекоси? Є. Подобаються мені ці перекоси? Ні, не подобаються. Але, повірте, я день і ніч ходжу й кажу: «Мужики, це неправильно, це треба робити ось так і так». Наше завдання — не дати країні впасти в економічну прірву. Не ми ж узяли 16 млрд. доларів у МВФ?
Попередній уряд обіцяв МВФ зробити певні антисоціальні кроки, але не зробив. А ми вимушені їх робити, просто вимушені. Бо якщо піде сигнал світу, Україні не дадуть кредит, повірте, нікому краще від цього не стане.
Але ми сьогодні у владі, ми несемо відповідальність перед людьми. Ми ризикуємо своїми рейтингами, але ми пішли на ці непопулярні заходи.
