Якщо вірити давньоболгарському джерелу «Успіння Кирилове», Кирило та Мефодій за національністю були болгарами, підданими могутньої Візантійської імперії. Це були люди, винятково освічені для свого часу. Костянтин (Кирило) ще під час роботи бібліотекарем константинопольського патріарха добре володів усіма слов’янськими мовами, вільно розмовляв грецькою, латинською, арабською та єврейською мовами, чудово знав давніх та сучасних філософів (за що був прозваний Костянтином Філософом). Його старший брат Мефодій рано виявив свій адміністративний талант: 10 років був управителем однієї зі слов’янських провінцій Візантійської імперії.
Проте справжнім покликанням братів, ревних християн, була проповідь учення Христа («Спочатку було Слово!») серед язичників, насамперед, слов’ян. 863 р. моравський князь Ростислав (територія сучасної Чехії) запросив братів до себе для допомоги в поширенні християнства і надто в перекладі слов’янською мовою Євангелія та богословських книг. Першим та найважливішим кроком на цьому шляху було створення слов’янської абетки, бо, як писав хроніст того часу Чорноризець Храбр: «...коли слов’яни охрестилися, то змушені були писати слов’янську мову римським та грецьким письмом без улаштування...». І ось Кирило (його роль була тут визначальною) та Мефодій здійснюють епохальний прорив — на основі македонського діалекту, використовуючи елементи грецької абетки, вони створюють писемність для слов’ян.
Учені і тепер сперечаються, чи слід вважати цю нову абетку глаголицею або кирилицею. Однак не це, мабуть, є найважливішим. Брати, мужні люди, які не раз ризикували життям (Костянтина кинув у в’язницю хазарський каган, Мефодія, який наприкінці життя став архієпископом, два роки протримав за гратами німецький єпископ Германарік Пассавський), звершили воістину Прометеїв подвиг: як незабутній грецький титан, вони дали слов’янам вогненний дар із неба, що спершу належав тільки богам. Вони дали їм Слово, відлите в Письмо. І відтоді бере свій початок вогненний дух слов’янства, цей «вогонь в одежі слова» (І.Франко).
