Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Вождь і поет

21 грудня, 2011 - 00:00

Їхні смерті майже збіглися у часі. «Любий лідер» Північної Кореї (відомої як Корейська Народно-Демократична Республіка) Кім Чен Ір помер у своєму бронепоїзді за день до того, як у Празі у віці 75 років не стало Вацлава Гавела.

Певною мірою обох можна назвати символічними постатями, однак символізували вони зовсім різне. Достатньо просто навести уривки з біографій.

Вацлав Гавел — дев’ятий та останній президент Чехословаччини (1989–1992), перший президент Чехії (1993–2003). Працював у 1960-х роках в театрі, де зажив слави завдяки п’єсам «Святкування у садочку» (1963) та «Зауваження» (1965). За часів Празької весни залучений до політичних дебатів і закликав до створення демократичного суспільства. Після придушення реформ військами Варшавського договору покараний забороною на публікацію і став одним з найбільш відомих дисидентів, захищав права політичних в’язнів, допомагав заснувати громадянську ініціативу із захисту прав людини «Хартія-77», ув’язнений на п’ять років. Після початку Оксамитової революції 1989 року — один із засновників антикомуністичного руху «Громадянський форум», як його кандидат 29 грудня 1989-го обраний президентом Чехословаччини. З 1993 року був два терміни президентом Чеської Республіки, яку привів до НАТО; перехід до ринку у країні пройшов без помітних потрясінь.

Як письменник Вацлав Гавел всесвітньо відомий за драми в дусі театру абсурду, темами яких були влада, бюрократія та мова. У нарисах, есеях і листах з в’язниці поряд з політичним аналізом цікавився філософськими питаннями свободи, моралі і трансцендентності. Також присвятив себе експериментальній поезії.

За Кім Чен Іра (успадкував владу від батька Кім Ір Сена 1994 року) в Північній Кореї було встановлено культ особи, що носив напіврелігійний характер. Портрети керівника партії прикрашали всі суспільні установи, будь-яку критику в його бік карали терміном у концентраційному таборі. У країні вважали, що Кім Чен Ір чудовий композитор, причому шість опер, авторство яких йому приписують, складено за два роки. Північнокорейське телебачення щодня демонструвало любов народу до свого лідера, пропаганда розповідала про надздібності Кім Чен Іра і його вміння маніпулювати часом і простором.

Хоча Кім Чен Ір народився 1941 року в Росії, на Далекому Сході, офіційна пропаганда стверджує, що він з’явився на світ в партизанському таборі, розбитому на найвищій вершині Північної Кореї, і в цей момент на небі спалахнули подвійна веселка і яскрава зірка. Згідно з офіційною легендою, трирічний Кім Чен Ір надихнув партизанський загін батька на вирішальну атаку, причому в одній руці у нього був пістолет, а другою він тримався за гриву коня. Кім Чен Іра був удостоєний звання Героя КНДР (двічі), орденів Кім Ір Сена (тричі), премії Кім Ір Сена, нагороджений 89 орденами й медалями 29 країн, він мав звання почесного доктора наук кількох іноземних університетів. Його праці «Про ідеї чучхе», «Про деякі питання, що виникають при вивченні філософії чучхе», «Про кіномистецтво», «Про літературу, засновану на принципі чучхе» вважають класичними. Він також вважається великим архітектором, що створив план «Башти Чучхе» в Пхеньяні.

Так, лідери бувають різні, і реакції на їхню смерть теж. Кадри з КНДР вражають своєю трагікомічністю: хороший матеріал якраз для п’єси абсурду. Люди не просто ридають, а ще й низенько кланяються, а дехто навіть трясеться, наче виконуючи химерний ритуальний танок, словом, явно переграють настільки, що стає просто смішно. Звісно, що перед камерою всі литимуть сльози — жити ж хочеться.

Ще одна красномовна реакція надійшла з Росії. Путін і Медведєв наче і не помітили смерті людини, котра вивела Чехію до свободи і процвітання, зате висловили щирі співчуття у зв’язку зі смертю «любого лідера», через чиє урядування корейці мерли з голоду тисячами. Ну, кому що миліше. Ймовірно, Путін і мріє про обсяг влади, котра є у династії Кімів, але поки йому не щастить — хоч таким чином отримає маленьке задоволення.

Про реакцію наших керманичів нічого не відомо.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: