3 лютого у Меморіальному комплексі «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років» у Києві відкрилася виставка культурних цінностей, повернутих в Україну протягом останнього десятиліття. Експозицію складають рукописи Тараса Шевченка, скульптури Олександра Архипенка, Аки Перейми, Петра Капшученка; картини Людмили Морозової, Василя Хмелюка, Любомира Кузьми, Олександра Грищенка, Василя та Миколи Кричевських; графіка Якова Гніздовського; рукописи і книги з бібліотеки Михайла Ореста; приватні фото й листування Віри Вовк; особисті речі Сержа Лифаря... Так відзначалося 10-річчя Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через український кордон («День», що називається, з перших уст, тобто з уст голови цієї установи Юрія Савчука, дізнається про раритети, передані на Батьківщину. Згадати хоча б документи родини Косачів, подаровані Волинському національному університету (№58 від 4.04.2009). Чи про дарунок у вигляді 119 картин українських художників Галини Горюн-Левицької (№41 від 12.03.2009).
Фактично, відкриття виставки «Врятовані, збережені та повернені» стало святом для усіх: музейників, істориків, мистецтвознавців, бібліотекарів, митників, врешті — відвідувачів. «Адже впродовж 2000 — 2009 років повернуто понад півмільйона (!) цінностей, — говорить Юрій Савчук. — Для порівняння: фонди найбільшого в державі Національного музею історії України нараховують 830 тисяч одиниць. Цінності передані на зберігання в 145 музеїв, 19 заповідників, 30 бібліотек, 9 архівних закладів. Порахуйте, у нашій країні 450 музеїв державної та комунальної власності. Отже, кожний третій отримав ці скарби». «Ми не говоримо про труднощі, — продовжив він. — Ми їх долаємо, усвідомлюючи себе установою, що виконує державотворчу функцію. Архіви Тараса Шевченка, Лесі Українки, Павла Скоропадського — ті цінності, які будують нашу державу». «Найсвіжіші» надходження датуються кінцем минулого року. «Це — два закордонних паспорти 1919 року, — розповідає міністр культури і туризму Василь Вовкун. — Вони зберігалися у приватному архіві Оксани Радиш-Міяківської, доньки засновника будинку-музею Тараса Шевченка у Києві, одного із засновників Української вільної академії наук у США Володимира Міяківського. Ці документи мають велике значення для вивчення історії вітчизняної дипломатії періоду УНР. Вони довічно зберігатимуться у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України».
«Найбільше поповнює наші фонди якраз Держслужба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України, — зазначає директор Музею історичних коштовностей України Людмила Строкова. — Щороку отримуємо вироби із дорогоцінних металів, зокрема, побутові речі XVIII—XX століть: чайні прибори, ложки, виделки... Мені хотілося оглянути виставку, бо на спільних засіданнях ми тільки бачимо на фото те, що повертається. Зрозуміло, коли бачиш раритети в оригіналі — це набагато цікавіше. Тим більше, що тут вони зібрані за десять років. Ну, що тут скажеш — вишукана колекція!»
Державна служба має на меті створити Білу книгу — реєстр тих культурних цінностей, які ще знаходяться за межами нашої країни.
